”крањна маЇ багатол≥тню христи¤нську ≥стор≥ю, ¤ка бере св≥й початок ще у ’ стол≥тт≥. —ьогодн≥ в ”крањн≥ Ї б≥льше 22000 рел≥г≥йних громад майже 80 р≥зних христи¤нських напр¤мк≥в. ≤ хоча рад¤нська атењстична пропагадна в ц≥лому не була усп≥шною, багато украњнц≥в сьогодн≥ не Ї в≥рними жодноњ ≥з ÷ерков, що спричинено духовною порожнечою, ¤ку залишив п≥сл¤ себе б≥льшовицький режим у —х≥дн≥й ™вроп≥.

Ќаверненн¤ ”крањни ≥ терт¤ м≥ж —ходом ≥ «аходом

” 988 роц≥ кн¤зь ¬олодимир ¬еликий запровадив христи¤нство в його сх≥дному (в≥зант≥йсько-слов'¤нському) обр¤д≥ ¤к державну рел≥г≥ю  ињвськоњ –ус≥. ÷е сталос¤ перед тим, ¤к великий церковний розкол 1054 року розд≥л≥в христи¤нський —х≥д ≥ «ах≥д.  ињвська ÷ерква успадкувала традиц≥њ в≥зант≥йського —ходу ≥ була частиною  онстантинопольського патр≥архату. ѕроте, ц¤ ÷ерква також залишалас¤ у повн≥й сопричасн≥й Їдност≥ ≥з латинським «аходом ≥ його патр≥архом - ѕапою –имським.

Ќезважаючи на те, що м≥ж  онстантинополем та –имом ≥снували суперечки, кињвськ≥ Їрархи намагалис¤ зберегти христи¤нську Їдн≥сть. ѕосланц≥ з –ус≥ брали участь у соборах зах≥дноњ ÷еркви в Ћ≥он≥ (1245) та  онстанц≥ (1418). —ам кињвський митрополит ≤сидор був одним ≥з ≥н≥ц≥атор≥в ‘лорент≥йськоњ ун≥њ (1439).

ѕоки  ињвська митропол≥¤ працювала на в≥дновленн¤ Їдност≥, на п≥вн≥ч в≥д  иЇва, у ћоскв≥, виникла нова митропол≥¤. ћосковська ÷ерква в≥дмовилась визнати ‘лорент≥йську ун≥ю ≥ в≥докремилась в≥д давньоњ митропол≥њ в  иЇв≥, проголосивши свою афтокефал≥ю (самовр¤дуванн¤) у 1448 роц≥. ” 1589 роц≥, скориставшись занепадом грецького православ'¤ та  онстантинопол¤ п≥д турецьким пануванн¤м, ÷ерква у ћоскв≥ здобула статус патр≥архату.

–имська ун≥¤ 1596 року та розкол ”крањни на —х≥д-«ах≥д

 ињвськ≥й ÷еркв≥ був кинений виклик з боку протестантськоњ –еформац≥њ та посттридент≥йського католицизму. ¬одночас вона переживала серйозну внутр≥шню кризу. ≤ —инод приймаЇ р≥шенн¤ перейти п≥д юрисдикц≥ю –имського престолу, забезпечивши при цьому збереженн¤ традиц≥йноњ сх≥дноњ обр¤довост≥ та власноњ ÷ерковноњ ≥ етно-культурноњ самобутност≥. “аку модель ÷ерковноњ Їдност≥ було утверджено на собор≥ 1596 року в Ѕерест≥, в≥д ¤кого й починаЇтьс¤ ≥нституц≥йне ≥снуванн¤ √реко- атолицькоњ ÷еркви в ”крањн≥.

ќднак частина Їрарх≥в та в≥рних  ињвськоњ митропол≥њ напол¤гала на дотриманн≥ канон≥чноњ приналежност≥ до  онстантинопольського патр≥архату. ¬насл≥док внутр≥шнього розколу центральна та сх≥дна частина ”крањни перейшла п≥д "високу руку Їдинов≥рного московського правител¤" у 1654 р. Ќевдовз≥ й православна  ињвська митропол≥¤ була п≥дпор¤дкована ћосковському патр≥архатов≥ (1686). « розвитком рос≥йськоњ ≥мпер≥њ посилювались ≥ репрес≥њ проти греко-католик≥в та њх насильницьке наверненн¤ на одержавлене рос≥йське православ'¤ (1772, 1795, 1839, 1876).

ѕравославне духовенство ≥ мир¤ни ”крањни були незадоволен≥ т≥сною пов'¤зан≥стю –ос≥йськоњ ѕравославноњ ÷еркви з ≥мперською владою та з великорос≥йськими нац≥ональними ≥нтересами. ÷е призвело до зародженн¤ "украњноф≥льськоњ" теч≥њ, ¤ка п≥сл¤ рос≥йськоњ революц≥њ 1917 року переросла в орган≥зований рух за авфтокефал≥ю украњнського православ'¤, проте спроби њњ проголошенн¤ у 1920-х ≥ 1940-х роках натрапили на р≥шучий спротив та репрес≥њ з боку рад¤нськоњ влади.

ѕольське та јвстро-”горське пануванн¤ на заход≥ ”крањни

Ќа час проведенн¤ Ѕерестейського собору територ≥¤ вс≥Їњ ”крањни входила до складу ѕольсько-Ћитовськоњ держави. ” зах≥дн≥й частин≥ ”крањни, ¤ка ≥ надал≥ залишалась у склад≥ –еч≥ ѕосполитоњ, ÷ерква була найголовн≥шим чинником збереженн¤ культурно-рел≥г≥йноњ самобутност≥ украњнського населенн¤. « переходом зах≥дноукрањнських земель до складу јвстр≥йськоњ держави греко-католицька Їрарх≥¤ здобула всеб≥чну п≥дтримку ≥ покровительство ур¤ду габсбурзькоњ монарх≥њ.

Ќа пороз≥ ’’ стол≥тт¤ √реко- атолицька ÷ерква в √аличин≥ удостоњлас¤ визначноњ постат≥ митрополита јндре¤ Ўептицького (1901-1944). …ого духовне правл≥нн¤ припало на тривожн≥ часи двох св≥тових в≥йн та семиразовоњ зм≥ни пол≥тичних режим≥в, зокрема рад¤нського ≥ нацистського. …ого наполеглива душпастирська прац¤, захист нац≥ональних ≥ соц≥альних прав народу, харитативна д≥¤льн≥сть, екумен≥чн≥ зусилл¤ зробили ÷еркву впливовою сусп≥льною ≥нституц≥Їю «ах≥дноњ ”крањни.

“отал≥тарна спадщина - ”крањна у ’’ стол≥тт≥

Ѕ≥льш безпосередн≥м чинником, що впливаЇ на розвиток рел≥г≥йного житт¤ в сучасн≥й ”крањн≥, Ї трагед≥¤ двадц¤того стол≥тт¤ - епохи терору та насилл¤. «а приблизними оц≥нками, в ”крањн≥ двадц¤того стол≥тт¤ насильницькою смертю загинуло близько 17 м≥льйон≥в людей. ќсобливо траг≥чним Ї те, що ц≥ жертви були породжен≥ не лише в≥йнами та конфл≥ктами, а й химерними ≥де¤ми перебудови св≥ту.

Ѕоротьба з рел≥г≥Їю була державною ≥деолог≥Їю, дл¤ утвердженн¤ ¤коњ не шкодували зусиль. ’рами руйнували, палили, профанували; св¤щеник≥в ≥ в≥рних православних ≥ католик≥в, представник≥в ≥нших рел≥г≥й розстр≥лювали, арештовували ≥ депортовували в сиб≥рськ≥ гулаги. ÷≥л≥ ÷еркви пересл≥дувалис¤, њх заган¤ли у п≥дп≥лл¤ ≥ повн≥стю знищували (¤к от ”крањнську јвтокефальну ѕравославну ÷еркву на початку 30-х рок≥в, чи ”крањнську √реко- атолицьку ÷еркву 1946 роц≥ у √аличин≥ та 1949 р. на «акарпатт≥). ¬≥д –имо- атолицькоњ ÷еркви ≥ ѕротестантських ÷ерков залишилась лише жменька ÷ерковних сп≥льнот, ¤к≥ п≥дл¤гали строгому контролю.

Ќав≥ть д≥¤льн≥сть –ос≥йськоњ ѕравославноњ ÷еркви (¤ка функц≥ювала ¤к державна ÷ерква) була сильно обмеженою. ќкр≥м того вона страждала через проникненн¤ в њњ р¤ди рад¤нських спецслужб. ” сусп≥льств≥ прогресувала бездуховн≥сть та поглиблювалась деморал≥зац≥¤.

 риза рад¤нськоњ влади у 80-х роках зупинила процес придушенн¤ ÷ерков. ” 1989 роц≥ вийшла з п≥дп≥лл¤ заборонена режимом ”крањнська √реко- атолицька ÷ерква, були створен≥ громади ”крањнськоњ јвтокефальноњ ѕравославноњ ÷еркави. ѕроголошенн¤ незалежност≥ ”крањни в 1991 роц≥ створило дл¤ д≥¤льност≥ ус≥х ÷ерков на њњ територ≥њ новий державно-пол≥тичний контекст.

ѕ≥дп≥лл¤ ”крањнськоњ √реко- атолицькоњ ÷еркви

” пер≥од ѕольського та јвстр≥йського пануванн¤ в «ах≥дн≥й ”крањн≥ ≥з XVII до XX стол≥тт¤ ”крањнська √реко- атолицька ÷ерква мала великий авторитет серед украњнц≥в. ќтож одразу п≥сл¤ рад¤нськоњ окупац≥њ —тал≥н д≥¤в дуже швидко, щоб знищити ÷еркву. 11 кв≥тн¤ 1945 року було заарештовано митрополита …осифа —л≥пого та ≥нших Їрарх≥в. Ѕ≥льш≥сть Їпископ≥в згодом померла у засланн≥.

ѕ≥сл¤ невдалоњ спроби силою змусити Їпископ≥в зректис¤ Їдности з –имом, рад¤нська влада п≥д страхом смерт≥ з≥брала 216 св¤щеник≥в: 9-10 березн¤ 1946 року в —обор≥ —в¤того ёра (духовне серце «ах≥дноњ ”крањни) в≥дбувс¤ так званий "Ћьв≥вський —инод". Ѕуло скасовано ун≥ю Ѕерестейського собору, на ¤кому ”крањнська √реко- атолицька ÷ерква оф≥ц≥йно приступила до церковноњ Їдности з јпостольським ѕрестолом. ÷еркву насильно приЇднано до –ос≥йськоњ ѕравославноњ ÷еркви.

Ѕули заарештован≥ та заслан≥ до табор≥в прац≥ сотн≥ св¤щеник≥в, ченц≥в, черниць та в≥рних мир¤н, дуже часто разом з≥ своњми дружинами та д≥тьми. ” пер≥од м≥ж 1946 та 1989 роками ”крањнська √реко- атолицька ÷ерква була найчисельн≥шою забороненою ÷ерквою в св≥т≥. ¬одночас вона стала найб≥льшою структурою сусп≥льноњ опозиц≥њ рад¤нськ≥й систем≥ в —–—–. Ќезважаючи на жорсток≥ пересл≥дуванн¤, ÷ерква продовжувала жити п≥дп≥льно завд¤ки ретельно в≥дпрацьован≥й систем≥ таЇмних сем≥нар≥й, монастир≥в, параф≥й та молод≥жних груп доти, поки њњ було легал≥зовано 1 грудн¤ 1989 року.

”продовж рад¤нських час≥в ≥стор≥¤ п≥дп≥льноњ ÷еркви була майже нев≥дома громадськост≥. јле 1991 року у Ћьвов≥ було створено ≤нститут ≤стор≥њ ÷еркви, ¤кий записуЇ цю ≥стор≥ю дл¤ майбутн≥х покол≥нь. ≤нститут бере ≥нтерв'ю у тих, хто вижив у часи п≥дп≥льноњ ÷еркви ≥ розпов≥даЇ њхн≥ ≥стор≥њ св≥тов≥. …ого арх≥в нараховуЇ понад 1000 ≥нтерв'ю з д≥¤чами колись п≥дп≥льноњ ÷еркви в ”крањн≥.