Випуск №8, СТАТТЯ №4, 2005

Свята Тереза Лізьенська (від Дитяти Ісус)

30 вересня 1897 року, помирала в монастирі Сестер Кармелітанок у місті Лізьє, молода черниця Тереза, у віці 24 роки. Її життя проминуло так тихо й приховано, що одна з її товаришок запитала, що записати про неї в посмертній згадці.

За вбогою домовиною на кладовище йшла лише її близька родина.

Через 25 років після похорону цю досі мало кому відому черницю проголосили великою чудотворницею й доброчинницею. Її мощі перенесли з кладовища на вівтар, перед яким почали ставати тисячі людей на коліна, бо Папа Пій XI проголосив її Блаженною. Ще через 3 роки, Христовий Намісник проголосив її Святою. Майже мільйон людей зібралося того дня в Римі, щоб привітати серцем, повним любові, найбільш улюблену тепер у світі св. Терезу від Дитяти Ісус, Квітку з Лізьє.

Вона народилась у 1873 році дев'ятою дитиною Людовіка й Зелі Мартен. Батько Терези був годинникарем, мати виготовляла Вервиці. Подружжя було надзвичайно побожне й сердечно просило в Бога сина, щоб вивчити його на священика, та так сталося, що Господь забрав хлопчиків малими до себе, а їм залишив 5 гарних і побожних дівчат, що звалися Марія, Павлина, Леонтія, Селіна і Тереза.

Тереза сердечно любила своїх батьків, стараючись робити їм завжди приємне. Також пізнала, що треба любити Господа, який робить нам стільки добра. Зрозумівши, що вічне щастя Бог дає за добрі вчинки, вона вирішила здобути собі небо тим, що «буде чемна, як ангел».

На характер малої Терези впливала святість батьків і сестер. У їхньому домі панували сердечна родинна любов і радість. Щира побожність була в усіх розмовах й ділах родини. Жива віра, посвята матері, доброта батька, ніжність сестер спричинили за Божою ласкою те, що Тереза випромінювала навколо себе вдоволення й веселість.

Побожність зростає серед терпінь. Коли Череса це зрозуміла, то не тільки без скарги, а з усмішкою терпіла свої маленькі прикрощі, додаючи з любові до Ісуса добровільні жертви й самозречення. Вона не скаржилася, коли у неї щось забирали, і мовчала, коли її несправедливо оскаржували. Дівчинка почала здогадуватися, що велику вагу має виконання Божої волі, а щоб стати Святою, треба багато терпіти, завжди бажати того, що досконале, й забути про себе. Тереза постановила завжди відповідати на поклик Господа. В цій справі вона дотримувалася такої засади: «Мій Боже, я вибираю Тебе! Мені зовсім не страшно терпіти для Тебе. Я боюсь тільки одного - власної волі. Візьми її собі, бо я вибираю все, чого тільки хочеш Ти!»

У 1877 році померла її мати, і Тереза з сестрами залишилися напівсиротами. Батько купив дім у містечку Лізьє, куди переселився зі своїми п'ятьма діточками. Терезі замінила матір сама старша сестра Павлина. З роками зростала Терезина любов до Бога; вона намагалася в усіх ділах подобатися Ісусу, щоб ніколи не образити Його. Тодішні свої почування дівчина часто виявляла молитвою, якої колись навчила її мати: «Мій Боже, Тобі я віддаю своє серце. Візьми його, якщо воно Тобі подобається, щоб уже ніхто не міг ним володіти, тільки Ти, мій добрий Ісусе!»

Часто вся родина збиралася в їдальні біля каміна. Марія або Павлина брала релігійну книжку «Літургійний рік» і читала звідти кілька сторінок, щоб розум і серце мали корисну поживу. Тереза сиділа на колінах свого батька й ніколи не переривала читання. Після читання тато співав гарні релігійні пісні, а згодом вся сім'я ставала на коліна до молитви. Дівчина клякала біля батька і «дивилася на нього, щоб знати, як моляться Святі». Коли була вже в ліжку, питала в Павлини, як колись у матері: «Чи я була сьогодні чемна? Чи Господь задоволений мною? Чи Ангели будуть навколо мене літати вночі?» Відповідь була завжди: «Так!», - інакше вона б усю ніч плакала.

На побожність Терези впливав приклад батька. Він кожного дня ходив на Службу Божу й приймав святе Причастя, а вночі йшов до церкви на адорацію Пресвятої Євхаристії; Вдома багато молився, читав побожні книжки, а своїй малій «царівні» часто говорив про марноту земних речей. Тереза запам'ятала собі це і вже змалку вчилася дивитися на цей світ у світлі вічності. До школи вона ходила до Сестер Бенедиктинок у Лізьє. Була дуже здібною. Через це терпіла від старших за віком заздрісних дівчат. Докучали вони Терезі ще й тому, що та не брала участі в їхніх іграх. Дівчинка не вміла боронитися і тільки раз у раз тихо плакала.

У 1882 році Павлина вступила в Лізьє до монастиря Сестер Кармеліток. Перед своїм відходом вона захоплено описувала Терезі чернече життя, його суворість і відречення, але разом з тим – нескінченну солодкість, що пов'язує Божественного Вчителя з вибраними душами, які все покинули, щоб іти за Ним. Тереза заховала собі глибоко в серці ці повчання.

Своє перше святе Причастя, яке вона прийняла в сніжно-білій суконці, Тереза згодом описала в «Історії душі»: Ах, який солодкий був перший поцілунок Ісуса для моєї душі! То був поцілунок любові! Я відчувала, що Він мене любить, і тому я до Нього промовила: «Я люблю Тебе, я віддаю себе Тобі назавжди!»
Тереза постановила служити Христу до повного забуття про себе саму, без жодних застережень. У своєму серці вона відчула голос умираючого Ісуса: «Прагну!» її почала палити спрага за душами. Тереза хотіла за всяку ціну виривати грішників з вічного полум'я. Вона забувала про себе, щоб тільки зробити добро сестрам, служницям, убогим, дітям, грішникам; за останніх жертвувала свої молитви й терпіння.

Маючи такі бажання в душі, перед Терезою постало нове питання: яка дорога життя найкраще відповідає цим її прагненням здобувати душі? Внутрішній голос говорив їй вибрати такий стан, у якому безперервна молитва з’єднується з умертвінням і повною посвятою Богові. Таке життя вона бачила в монастирі Сестер Кармеліток. Про це вона часто розмовляла тихими вечорами зі своєю сестрою Селінкою. Згодом вона виявила цей свій задум татові. Бідний батько розгубився. Він розумів, що незабаром його дім спорожніє, на старість років доведеться жити самому, тому він гірко заплакав. Але як добрий християнин він не противився Божому поклику й щастю своєї дитини; витер сльози і дав Терезі свою згоду на вступ до монастиря.

Незабаром гаряче бажання дівчини сповнилося. На друге письмове прохання місцевий єпископ дозволив Терезі вступити до монастиря. Того дня, коли вона назавжди прощалася зі своїми рідними, вона була спокійна, мужня, готова на всі жертви. Наостанку вони з батьком стали навколішки: тато поблагословив її та віддав Ісусу.

У монастирі Терезу сердечно вітали рідні сестри, Марія й Павлина, а також інші черниці, з якими вона до самої смерті мала разом служити Богу. Монахині відразу відчули дивну силу її чеснот, яких вони ще не встигли пізнати, але які пробивалися навіть з Терезиної постаті. Сестер дивував глибокий розум п'ятнадцятилітньої надзвичайної дівчини.

Коли Тереза вступила до монастиря, тодішня настоятелька вирішила випробувати молоденьку кандидатку. Це випробовування тривало кілька років. Але мала Христова обручниця не зламалася, ніколи не критикувала свою настоятельку, не скаржилася перед сестрами. Тереза несла свій хрест по-геройськи аж до смерті, бо руку настоятельки вважала за руку Божу і завжди була покірна й послушна. Вона пізнавала Божий провід над своєю душею і серед терпіння усміхалася.

Коли закінчився час кандидатури, їй дозволили одягнути чернечий одяг, але пізніше, ніж це мало бути. В той час вона багато терпіла через душевну посуху, але почувалася щасливою. Своїй сестрі Павлині казала: «Який же добрий до мене Той, хто незабаром стане моїм Обручником! Він один божественно гідний любові, бо не дозволив мені захопитися жодною земною річчю! Господь добре знав, що якби дав мені тільки саму тінь щастя, я прив'язалася би до неї всією силою, усім запалом свого серця. Він воліє залишити мене в темноті, ніж дати мені якесь неправдиве світло, що не було б Ним самим! Я не бажаю, щоб земні речі мали наді мною хоч якусь владу чи посіли хоч частину мого серця, моєї любові. Я хочу все віддати Ісусу, бо Він дав мені ласку зрозуміти, що тільки Він – досконале щастя!»

Коли вона мала складати свої вічні обіти, вона бажала любити тільки одного Господа, й любити так, як ще ніхто ніколи не любив. Тереза молилася, щоб Бог дав покликання до чернечого життя її сестрі, щоб навернулися всі грішники та щоб чистилище не мало вже жодного в'язня. Тереза була ревною апостолкою своїми жертвами, словами й гарячою молитвою. Вона випрошувала священикам силу, щоб вони могли успішно проповідувати словом й прикладом свого життя. Над наверненням одного відступника працювала до кінця свого життя й за нього пожертвувала своє останнє святе Причастя. Свідки розповідали, що в свою останню хвилину помираючий притулив до своїх уст хрестик і так помер, кажучи: «Мій солодкий Ісусе!» Був це, мабуть, знак жалю, що його виблагала для нього св. Тереза.

Тереза не цуралася жодної роботи в монастирі: шила, замітала, працювала на городі, прала й білила каплицю. Любила накривати на стіл, розносити їжу, порядкувати в захристії до Служби Божої. Через три роки після вічних обітів Терезу призначили помічницею вчительки новачок. Вона була люблячою, розумною та енергійною провідницею і завдяки цьому молоді новачки багато скористалися з її духовного проводу.

Тереза була дуже вразлива на холод; будучи смертельно хворою, вона призналася, що часто терпіла від холоду. Не раз цілими днями тряслася від холоду, а коли вночі лягала на своє ліжко з двома тоненькими покривалами, то теж не мала спочинку. Часто всю ніч тремтіла від холоду й не могла заснути. Свята дівчина терпіла й мовчала про це до самої смерті.

Чистота Терези була чаруюча. Опіку над своєю чистотою вона передала Пресвятій Діві Марії й св. Йосифу, опікуну дівиць. Сильна їхньою охороною, Тереза була завжди спокійною. Її святу здержливість відчував кожний, хто до неї наближався.

В монастирі любов Терези до Ісуса зростала щораз більше, а з нею – спрага посвяти й жертви. В «Історії душі» вона писала: «Бути твоєю обручницею, мій Ісусе, бути монахинею, бути через злуку з Тобою матір'ю душ, - цього повинно було б вистачити мені. Тим часом я відчуваю в собі ще інші покликання – вояка, священика, апостола, вчителя, мученика... Я хотіла б чинити всі найбільші геройські діла! Відчуваю в собі відвагу хрестоносця-лицаря. Я бажала б умерти на полі боротьби в обороні святої Церкви. Покликання священика!.. Я хотіла б просвічувати душі, як це робили пророки й учителі. Бажала б перебігти всю землю та проповідувати Боже ім'я, насадити дерево твого славного хреста на невірній землі, мій любий Спасителю! Але однієї тільки місії мені не вистачило б! Я прагну одночасно проповідувати Євангеліє в усіх сторонах світу і на найдальших островах. Я бажала б бути місіонером не тільки впродовж кількох літ, а хотіла б ним бути з самого початку світу й аж до скінчення віків.

Але понад усе я б хотіла бути мученицею! Мучеництво! Це мрія моєї молодості! Вона зростала зі мною в моїй маленькій келійці в монастирі. Але це новий нерозум, бо ж я не бажаю собі тільки однієї великої муки. Мені потрібні всі муки! Я хотіла б, щоб мене так, як Тебе, мій Обручнику, бичували, прибили до хреста... Бажала б також померти обдертою зі шкіри, як св. Варфоломій. Як св. Іван, хотіла б бути занурена в кипучу олію. Я бажала б, щоб мене, як св. Ігнатія Антіохійського, змололи зуби диких звірів, щоб я стала хлібом, гідним Богу. Зі св. Агнетою й Цецилією я хотіла б схилити свою шию під меч кату і, як св. Жанна д'Арк, на палаючому кострі шептати, Ісусе, твоє ім'я! Коли я думаю про ті нечувані муки християн у часи антихриста, моє серце завмирає: я хотіла б, щоб усі ці муки були приготовані для мене. Відкрий, мій Боже, книгу життя, де записані вчинки всіх Святих. Все те, що вони зробили, я б хотіла зробити для Тебе!»

З самого дитинства св. Тереза мала передчуття, що вона помре молодою. Так і сталося. Вона мала слабке здоров'я, півтора року перед смертю тяжко хворіла й мучилася. Однак під час недуги була спокійна, надзвичайно терпелива і з любов'ю жертвувала свої терпіння Ісусу, зокрема за священиків і спасіння багатьох людських душ.

Останніми словами св. Терези з Лізьє на землі були слова, сповнені сердечної любові: «О, я люблю Його! Мій Боже, я... Тебе... люблю...». Мільйони людей у всіх частинах світу сердечно люблять св. Терезу із Лізьє та невпинно благають у неї заступництва. Так росте між людьми Божа слава, і багато людських душ укріплюються в Господній любові.

 


АКЦІЯ!


Вам подобається образок ???

Ви можете замовити його через Інтернет!


50 коп.


Промінь Любові № 8, Серпень 2005, Стаття № 4

Надрукувати цей текст?




Новости ХМАО, городов округа,