Містерія Святої Літургії 6

Ектенія прохальна

Ця ектенія починається словами: «Сповнімо молитву нашу Господу» (доповнімо молитву нашу Господу). Священик закликає доповнити нашу молитву, яку ми перервали через вхід. А люди на це: «Господи, помилуй!»

І далі священик перераховує те, за що ми будемо молитися:

«За предложені, чесні дари Господу помолімося» (за той хліб і вино, котрі зараз лежать на престолі); за святий храм цей, і тих, що з вірою, благоговінням і страхом Божим входять до нього, Господу помолімося (за церкву та й за тих, що увійшли до неї з вірою (тобто котрі вірять так, як Свята Католицька Церква подає); з благоговінням (тобто котрі є побожними, прийшли до Церкви, щоб помолитися) і зі страхом Божим (котрі мають у серці боязнь Божу); — щоб ізбавитися нам від усякої скорби, гніву і нужди... (щоб ми позбулися усякого смутку, гніву і нужди...). На це вірники відповідають: «Господи, помилуй!» (Господи, змилосердься над нами, дай нам те, про що ми Тебе просимо).

Отож, у цих трьох проханнях священик закликає нас молитися за ті священні дари, котрі лежать на престолі, щоб із ними не сталося чогось, поки не настане перетворення. Далі молимося за храм-церкву, щоб з нею також нічого не трапилося, щоб ми мали де ту жертву приносити. Молимося також і за тих, хто є в церкві, щоб були стійкими у вірі, побожності і страху Божому до моменту перетворення, та щоб ми вільні були від усякої журби і скорботи. Вірники на це співають: «Господи, помилуй!».

У цей час священик читає молитву проскомидії або наміру:

«Господи Боже, Вседержителю, єдиний святий, Ти, що приймаєш жертву похвали від тих, котрі закликають Тебе усім серцем; прийми й від нас, грішних, молитву і принеси її до святого Свого жертовника і дай нам силу принести Тобі дари і духовні жертви за наші гріхи, за людські провини. І допоможи нам заслужити Твою ласку, щоб приємною була ця наша жертва і щоб Дух Твоєї благодаті вселився в нас і на запропоновані ці Дари і на всіх людей Твоїх».

У цій молитві священик просить про те саме, про що просили ми в ектенії, а далі знову ГОЛОСНО читає ектенію: «Заступи, спаси і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю». Вірники на це відповідають: «Господи, помилуй!»

Потім священик молиться про різні милості для душі, які завдяки цій жертві хочемо випросити. Ісус Христос жертвував Собою задля нашого спасіння, отже, й тут просимо про ласки, необхідні нашій душі для спасіння. Отож: «Дня всього звершеного, святого, мирного й безгрішного у Господа просімо» (тобто просимо Господа Бога, щоб допоміг нам прожити цей день без гріха і у спокої; щоб був для нас днем святості, днем досконалим, бо лише за такий день буде нагорода в небі. За день, проведений у гріхах, чекає на нас кара. Люди на це закликають: «Подай, Господи» (дай, Господи, щоб ми свято прожили цей день).

А щоб ми могли свято, без гріха жити, нам необхідне заступництво Бога, бо ми слабкі і негідні. Хто ж нас стереже? Ангел Божий. Саме тому вдруге закликає нас священик до молитви словами: «Ангела миру, вірного наставника, хоронителя душ і тілес наших у Господа просімо» (тобто Ангела спокою, вірного провідника, охоронця душ і тіл наших у Господа просімо. Просімо Господа, щоб послав нам Ангела спокою (ангел неспокою-диявол), такого, щоб вірно наставляв нас на праведну дорогу та охороняв нашу душу і тіло від усякого зла). Вірники знову на це відповідають: «Подай, Господи» (пошли нам Ангела). Людина слабка, тому, хоч би як остерігалася, не вбережеться від гріха, і тому священик закликає: «Прощення і відпущення гріхів і прогрішень наших у Господа просімо». Отже, просімо Господа пробачити нам наші гріхи і провини, не карати суворо нас за них. Люди відгукуються словами: «Подай, Господи!»

Чому ж ми грішимо? Часом через злих людей, через якесь нещастя або й, навіть, через щастя, — по-різному буває. Тому священик далі закликає: «Доброго і пожиточного душам нашим і миру для світу у Господа просімо». Отже, просімо доброго та ласкавого Господа сприяти тому, щоб усе навколо нас спричинялося для добра і пожитку нашої душі, щоб був мир на землі. Вірники знову відповідають: «Подай, Господи!».

Але для того, щоб бути врятованим, не досить прожити день чи два без гріха, — треба бути стійким у доброму аж до смерті. Треба жити без гріха, щоб був мир і спокій між нами і Богом. А якщо скоїмо якийсь гріх, то треба шкодувати, що так сталося. Кожен гріх ми повинні відпокутувати, щоб той зв'язок, який існував між нами і Богом, і який через гріх ми втратили, відновити. Тому священик молиться: «Осталий час життя нашого в мирі й покаянні скінчити у Господа просімо», тобто просімо Господа Бога, щоб допоміг нам скінчити наше життя в мирі з Богом. Люди відповідають: «Подай, Господи».

Людське життя закінчується смертю, і дуже важливо, чи ми будемо у цю хвилину спасенні. Тому священик закликає просити в Бога «християнської кончини життя нашого, безболісної, бездоганної, мирної, і доброго одвіту на страшнім судищі Христовім», тобто просити, щоб Бог дозволив нам по-християнськи, безболісно, бездоганно і спокійно закінчити наше життя, щоб ми вмирали, як християни; щоб могли перед смертю сповідатися, причащатися Тіла і Крові Христової та удостоїтися св. Тайни Єлеопомазання, щоб ми втішилися цим на шляху до неба; просити, щоб ми йшли з цього світу, не відчуваючи фізичного болю, зберігши душевний спокій, щоб ми не соромилися на страшному Христовому суді своїх гріхів, але щоб могли дати Христу добру відповідь, коли Він стане питати нас про наше життя. Вірники на це закликають: «Подай, Господи!» (дай нам так умирати).

На цьому закінчуються наші прохання. Але хто їх повинен вислухати?

Ісус Христос за посередництвом Пречистої Діви Марії та святих. Саме тому священик додає: «Пресвяту, пречисту, пре-благословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і приснодіву Марію, з усіма святими пом'янувши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богу віддаймо». Зміст цього прохання такий: «Правда, що ми просимо Господа Бога про усі ці милості, але усі ми грішні, наші молитви не мають перед Богом великого значення. Тому попросімо і свою Заступницю перед Богом Пречисту Діву Марію. Бо Вона е нашою Царицею, Володаркою перед Богом; Вона е найсвятішою, найчистішою, найповнішою усяких ласок Божих; Вона е Матір'ю самого Бога Ісуса Христа. Вона допоможе нам отримати усе, що ми так гаряче просимо Господа Бога. Візьмімо собі заступниками і всіх Святих, через їхні руки віддаючи самих себе, і один одного, і усе життя наше Христу Богу». А вірники на це проголошують: «Тобі, Господи» (так, віддаємо Тобі, Господи, усі наші прохання через руки Пречистої Діви і всіх Святих).

Наступні слова священика: «Щедротами єдинородного Сина Твого, що з Ним благословенний єси, з пресвятим, і благим, і животворним Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки вічні». Священик ще раз звертається до Бога Отця, кажучи, що виконання усіх цих прохань, здійснення нашого спасіння очікуємо лише від Бога Отця через заслуги єдинородного Його Сина Ісуса Христа, бо Христос, і Отець, і Св. Дух — це одне ціле, бо Отцю з Сином та зі Св. Духом навіки належить однакова слава. Люди на це відповідають: «Амінь» (тобто, так, ми віримо, так, ми сподіваємося усього цього через заслуги, через жертву Сина Божого).

ВІРУЮ

Дари, тобто хліб і вино, незабаром будуть чудесним способом перетворені у правдиве Тіло і Кров Ісуса Христа і буде принесена жертва. Щоб гідно приготуватися до цієї жертви, ми вже просили Господа Бога про чистоту серця, Херувимською піснею спонукали себе відкинути будь-які думки про земні речі. У прохальній ектенії ми розповіли Господу Богу про наші бажання, заради яких приносимо цю жертву. Але щоб та жертва була справді жертвою, треба вірити в усе те, що подає для віри Католицька Церква, без такої віри жертва не буде жертвою. Ця жертва приноситься від усіх, хто з'єднаний із Святою Католицькою Христовою Церквою через віру, а хто тій Церкві не вірить або не довіряє, той вже не з'єднаний з нею. Така людина видає себе за віруючого, але в її серці нема віри, вона далеко від Божої правди і вже не зв'язана з тим, у що Церква закликає вірити. А якщо вона не з'єднана із Христовою Церквою, то вона вже й з Христом не з'єднана. Хто не вірить Церкві, той не вірить і Христу, тобто, не з'єднаний із Христом. А хто не з'єднаний із Христом, той не може єднатися і з Його жертвою, якою є Служба Божа. Отже, щоб жертва була прийнята — треба вірити. Однак, це ще не все. Щоб ця жертва була приємна Господу Богу, щоб Господь Бог прийняв її від нас як жертву, треба, щоб наша віра була живою. А віра лише тоді є живою, коли ми живемо за вірою, тобто так, як ця віра вчить; коли між нами і Богом є згода, коли ми любимо Бога і нашого ближнього.

Тому священик відразу після прохальної ектенії звертається до людей, благословляючи їх рукою: «Мир усім!» (спокій всім). Цими словами і благословенням священик неначе хоче влити до наших сердець злагоду з Богом і людьми, любов Бога і ближнього. Люди бажають і священикові такого ж спокою, відповідаючи: «І духові твоєму».

Після цієї відповіді людей священик говорить, з ким ми повинні мати цей спокій: з усіма людьми і з Богом. Він говорить: «Возлюбім один одного, щоб однодумно визнавати». Отже, любімо один одного, щоб могли однією думкою визнавати, любити. І кого ж саме? Тут не священик, а вже вірні говорять, кого любити і визнавати. Вони вже неначе відповідають, що люблять один другого і знають, кого їм визнати: «Отця, і Сина, і Святого Духа, Трійцю единосущну і нероздільну».

Священик на знак своєї любові до Господа Бога цілує воздух над дискосом і чашею та престол, говорячи при цьому: «Возлюблю Тебе, Господи, кріпосте моя. Господь — твердиня моя і прибіжище моє». А якщо є більше священиків при престолі, то на знак любові між собою цілують один одного у плечі, говорячи: «Христос посеред нас». — «Е і буде».

Ми повинні серцем обіймати один одного під час Служби Божої. Це стосується насамперед тих, хто живе у незгоді з ближніми. Вони повинні на Службі Божій, пробачити один одному. Адже ми повинні принести в жертву Господу Богу самого Божого Сина, а що ж Той Син Божий учинив своїм ворогам (тим, котрі розіп'яли Його на хресті), коли приносив Себе в жертву Небесному Отцю? Та ж Він просив Отця свого: «Отче, пробач їм», а ми, приносячи таку саму жертву, мали би носити в серці гнів до нашого ближнього?! Ми повинні прощати тим, котрі скривдили нас. Нехай не буде між нами місця усякій ненависті та ворожнечі, нехай усі стануть рівними перед Богом, нехай будуть братами між собою і дітьми одного Бога, того Бога, якого вони сповідують устами. Нехай щиро кажуть: «Однодумно визнаємо...»

Засвідчивши таким чином свою любов до Бога і до ближнього, ми повинні ще визнати віру в Пресвяту Трійцю. Священик бере в обидві руки воздух, підносить догори і закликає: «Двері, двері в премудрості будьмо уважні». На ці слова і люди, і священик визнають свою віру і відмовляють «Вірую».

Чому ж священик говорить тут про двері?

Цей звичай відомий ще здавна, з тих часів, коли невірні переслідували християн, катували їх або й убивали. Отже, християни змушені були відправляти Службу Божу таємно. Коли наступав найважливіший момент Служби Божої, давні християни боялися, щоб до церкви не прокралися невірні і не стали на перешкоді тій жертві (щоб не збезчестили її). Саме тому священик звертався до тих, котрі стояли біля церковних дверей, щоб вони пильнували за ними. Тепер, дякуючи Богу, подібних випадків нема. Ніхто не перешкоджає принесенню християнської жертви. Однак, ці слова збереглися дотепер тому, щоб ми не забували про ті страшні давні часи, коли переслідували християн, які, незважаючи ні на що, сміливо визнавали свою святу віру і навіть кров свою проливали за неї. Ми повинні пам'ятати про ті часи і дякувати Господу Богу за те, що живемо тепер у мирі і спокої, що можемо відверто і спокійно визнавати свою віру. Разом із тим, у цих словах криється і пересторога.

А навіщо під час відмовляння «Вірую» священик тримає воздух перед очима?

Для того, щоб засвідчити тим свою віру у те, що не може збагнути своїм розумом.

А навіщо священик потрясає воздухом під час відмовляння «Вірую?»

Ця дія означає ласку Святого Духа, — Він сходить на нас, неначе легенький вітерець; якщо ми визнаємо свою віру в Пресвяту Трійцю, то нас огорне рясна, всемогутня, животворна ласка Святого Духа. Відразу після «Вірую» священик тричі робить хрест, неголосно промовляючи при тому: «Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас». Таким чином він віддає честь і шану Пресвятій Трійці, яку ми тільки що визнали. А хрест робить для того, щоб показати, що ми саме через хрест дійшли до пізнання Пресвятої Трійці і що саме через хрест ми врятуємося.

АКЦІЯ!

50 коп.

Промінь Любові № 5, Травень 2005, Стаття № 6