ОСТАННІЙ Лист Святішого Отця Івана Павла II

(до священиків на Великий Четвер)

Святіший отець Іван Павло II щороку звертався до священиків з апостольським листом на Великий Четвер. Зміст останнього такого листа був опублікований на офіційних сторінках Інтернету Ватикану (www.vatican.va). Написаний самим Святішим Отцем при житті у великих терпіннях, які Він мав в одній із римських лікарень Джемеллі, 13 березня 2005 року в П'яту Неділю Великого Посту (за григоріанським календарем).

Дорогі Священики!

1. У рік Євхаристії особливу радість я отримую, коли щороку духовно зустрічаюся у Великий Четвер, в день, коли Христова любов виявилася «до кінця» (Ів. 13,1). Моя думка лине до Вас, священиків, тоді, коли я перебуваю на лікуванні й реабілітації в лікарні, хворий між хворими, єднаючи в Євхаристії мої терпіння з терпіннями Христа. У цьому дусі прагну разом з Вами роздумувати над деякими аспектами нашої священичої духовності. Напрямок цих розважань будуть вказувати слова, які встановлені в самій Євхаристії, котрі кожного дня вимовляємо в особі Христа, щоб здійснювати на престолах жертву, яка раз і назавжди відбулася на Голгофі. Ці слова містять вказівки для священичої духовності. Якщо вся Церква живе завдяки Євхаристії, то життя священика повинно мати особливе визначення: «образ життя в Євхаристії».

Слова освячення повинні бути для нас не тільки формулою освячення, але й формулою життя.

Наявність глибокої вдячності

2. «Воздавши Тобі подяку благословив...» У кожній Святій Літургії згадується і знову прокидається в нас те первісне почуття, яке Ісус виразив під час ламання хліба: благодарення.

Ця вдячність відображається в значенні слова «Євхаристія». В євхаристії Ісус дякує Отцю з нами і за нас. Чи це Ісусове складання вдячності-благодарення може набирати священичу форму життя? Священик знає, що має поглиблювати Духа безперервної вдячності за багато дарів, які він отримав у своєму житті. В особливий спосіб - за дар віри, якої є проповідником, а також - за дар священства, яке цілковито консекрує, тобто посвячує його до служби Царству Небесному. Ми маємо багато своїх хрестів і, очевидно, що не тільки ми їх маємо, але ми маємо дари, які отримали і які є такі великі, що не можемо не співати з глибини серця «Величай душе моя Господа...»

Наявність жертовності

3. «Прийміть і їжте... Прийміть і пийте...») Цілковите дарування Христа, яке має своє джерело в триєдиному житті БОГА-ЛЮБОВІ, сягає свого найбільшого значення в жертві на Хресті, яка є сакраментальним праобразом Тайної Вечері. Неможливо повторювати слова освячення без відчуття, що ми є включені в цю духовну дію. В деякому сенсі священик повинен вчитись вимовляти їх також відповідно до самого себе, в правді та з великодушністю: «Беріть і їжте». Священиче життя тільки тоді має сенс, коли зуміє вчинити з себе дар, віддаючись спільноті, служачи кожному, хто потребує. Властиво цього очікував від своїх Апостолів Ісус, як підкреслює євангеліст Іван, описуючи умивання ніг. Цього також очікує народ Божий від свого священика. Якщо добре розважати, то послух, до якого священик є зобов'язаний в той день, коли був висвячений, цілковито виявляє себе в Тайні Євхаристії. Керуючись послухом з любові, священик реалізує в своїй суті це «беріть і їжте», через яке Христос під час Тайної Вечері поручив самого себе Церкві.

Наявність Спасителя для спасіння

4. «Це ж бо тіло моє, яке за вас буде видане». Тіло і Кров Христа є дані для спасіння людини, кожної людини зокрема і всіх людей загалом. Це є цілковите й, одночасно, всесвітнє спасіння, бо немає людини, яка б не підлягала силі спасіння Крові Христа: «за вас і за багатьох буде пролита». Це є жертва покладена «за багатьох», як говорить біблійний текст (Мк. 14,24; Mm. 26, 28; c. 53 11-12) у типовому семітському виразі, який вказує на велике число тих, котрі були обійняті спасінням, яке було довершене через самого Христа. Кров «була пролита за вас і за всіх», як уповноважений спосіб, виражений в деяких традиціях. Тіло Христове, було видане «за життя світу» (Ів.6,51; 1Ів.2,2). Коли в тиші і у зосередженні, в літургійному зібранні повторюємо гідні пошани слова Христові, ми, священики, стаємо привілейованими проповідниками цієї таємниці спасіння. Як ми можемо бути ними, коли б ми самі не відчували на собі цього спасіння? Ми, як перші були внутрішньо доторкнуті ласкою, яка, підносячи нас з нашої мізерності, творить у нас, що ми кличемо «Авва, Отче!» з довірою, яка є властива тільки синам (Гал. 4,6; Рим. 8,15). Це, отже, зобов'язує нас до творіння поступу вперед по дорозі до досконалості. Отже, святість є повним виразом спасіння. Тільки живучи, як спасенні, стаємо вірогідними проповідниками спасіння. З іншого боку, безперервне відновлення свідомості, що волею Христовою було принесене в жертву як спасіння всім, і воно не може не оживляти в нашій душі місіонерський запал. Заохочуючи кожного з нас до становлення «всім і для всіх, щоб вилікувати хоча б тих деяких» (1 Кор. 9,11).

Наявність відтворення

5. «Робіть це на мою згадку». Ці Ісусові слова були переказані не тільки св. Євангелістом Лукою (22,19), але й через св. Павла (1 Кор. 11, 24). Слід зважати, що були вони сказані в контексті пасхальної вечері, котра для євреїв була «спогадом» (по-єврейськи zikkaron). З цієї нагоди ізраїльтяни передусім знову переживали EXODUS, але також й інші важливі події з їхньої історії: покликання Авраама, жертвоприношення Ісака, таблиці заповіту, дані на горі Синай. Також і для християн Євхаристія є «пам'яткою», котра у винятковий спосіб і в особливому вимірі нагадує, і уприсутнює сакраментальну смерть і воскресіння Ісуса Христа. Я хотів би підкреслити, що Ісус сказав: «Це чиніть на мою згадку». Кожного дня повторюються в особі Христа слова: «Це чиніть на мою згадку» і вони є для священика запрошенням до розвитку «пам'яті духовності». В часі, коли швидкоплинні культурні й суспільні переміни послаблюють значення традиції та виставляють особливо нове покоління перед небезпекою втрати ставлення до власного походження, священик є покликаний, щоб у спільноті, яка є йому доручена, бути вірною людиною Христа і Його тайни.: «Він вас всього навчить і згадає вам все, що Я вам казав»(Ів. 14, 26).

Наявність посвяти

6. «Оце Таємниця віри». У цьому виголосі після кожного освяченні хліба і вина, священик виражає відновлююче постійне здивування над надзвичайним чудом, яке сталося в його руках. Натуральні елементи не втрачають зовнішніх рис, також «образи» хліба та вина залишаються завжди ті самі; однак їх «субстанція», завдяки силі слів Христа та дії Святого Духа, перемінюється в субстанцію Тіла і Крові Христа. На вівтарі дійсно присутній померлий і воскреслий Ісус Христос в єдності Його людської та Божественної природи. Ця дійсність є свята, в найвищому ступені. Тому Церква оточує цю Таємницю великою повагою та уважно чуває, щоб були збережені літургійні норми для охорони святості такого великого Таїнства. Ми, священики, є не тільки служителями. Ми є стражниками цієї найбільшої Таємниці. Святість повинна бути видима в цілому способі нашого життя, а передусім у способі служіння Святої Літургії. Ми вчимося у школі святих. Цей рік Євхаристії заохочує нас до пізнавання святих, які виділялися особливою побожністю та ревністю до Євхаристії. Багато беатифікованих і канонізованих священиків дали цьому надзвичайне свідоцтво, пробуджуючи запал у віруючих, які брали участь у їх Святих Літургіях. Багато з них присвячували довгі години на адорацію Євхаристії. Залишаючись перед Євхаристійним Христом, ми немов наповнюємо наше «усамітнення» Його Присутністю.

Наявність орієнтації на Христа

7. «Смерть Твою, Господи, оголошуємо, і визнаємо Твоє воскресіння, поки не прийдеш». Кожного разу, коли служимо Святу Літургію, спогад про Христа в Його пасхальній таємниці (містерії), пробуджує у нас прагнення до глибокої та остаточної зустрічі з Ним. Живемо в очікуванні на Його прихід!

У духовності священиків це направлення повинно переживатися у формі, властивій пастирській любові, яка зобов'язує до життя серед Народу Божого, щоб надати мету подорожі, йому - Народу Божому і оживляти надію. Це є завдання, яке вимагає від священика внутрішньої постави подібної до тої, котра характеризувала апостола Павла: «забуваючи про те, що позаду, а направляю всі свої сили до того, що переді мною, прямую до визначеної меті...» (Флп. З, 13-14). Священик є тим, який, незважаючи на швидкоплинний час, не перестає променити молодістю Духа, немов «заражаючи» нею людей, котрих зустрічає на своїй дорозі. Його таємниця криється «в пасії», яку переживає у Христі. Св. Павло каже: «Для мене (...) жити - це Христос» (Флп.1,12). Особливо - у контексті нової євангелізації люди мають право звертатися до священиків у надії, що «побачать» у них Христа (Ів. 12,21). Особливо цього потребують молоді люди, яких Христос не перестає кликати, щоби ставали Його приятелями, а деяким із них пропонує, щоб цілковито віддались справі Царства Божого. З певністю не забракне покликань, якщо піднесеться якість нашого священичого життя, якщо будемо більш святі, більш радісні, більш ревні у служінні. Священик, «здобутий» через Христа (Флп. 3,12), з більшою легкістю «здобуває» інших, щоб наважилися прийняти ту саму природу.

Наявність Евхаристійності в школі Марії

8. Зв'язок Пресвятої Діви з Євхаристією є дуже тісний, як я вже це згадував в Енцикліці Ecclesia de Euchatistia (53-58). Незважаючи на стриманість літургійної мови, кожна Молитва Євхаристійна це підкреслює. І так, в Римському Каноні говоримо: «З'єднані з цілою Церквою, з пошаною згадуємо найперше повної хвали Марію, завжди Діву, Матір Бога і нашого Господа Ісуса Христа...». В інших Євхаристійних молитвах величання поступається місцю благання, як, наприклад, у другій анафорі: «...дай нам участь в житті вічному з Найсвятішою Богородицею Дівою Марією...».

Закликаючи в останніх роках, особливо в Енцикліках millenio ineunte (23 nn) і в Rosarium Virginia Mariae (9 nn), до споглядання (контемпляції) Обличчя Христа, я вказав на Марію як на велику вчительку. В Енцикліці про Євхаристію я зобразив ЇЇ як «Наречену Євхаристії» (n 53). Хто ж більше, як не Марія, може нам допомогти з любов'ю вшановувати велике Таїнство Євхаристії? Ніхто краще, ніж Вона, не може навчити нас полум'яної ревності, з якою повинні служитися святі Таїнства і з якою ми повинні перебувати з її Сином, утаєним під євхаристійними образами. Молюсь до Неї, за всіх Вас, доручаю їй в особливіший спосіб найстарших, хворих, тих, які перебувають у труднощах. Прагну під час цього Великодня, в Році Євхаристії, повторити кожному з Вас близькі і заспокійливі слова Ісуса: «Ось Мати твоя» (Ів. 19, 27).

З цими почуттями, зичу Вам великої пасхальної радості. З серця всіх благословляю.

АКЦІЯ!

50 коп.

Промінь Любові № 6, Червень 2005, Стаття № 1