¬ипуск є1, —“ј““я є9

’ристи¤нськ≥ Ћегенди

Ћегенда про сп≥вучих монах≥в

Ѕагато-багато рок≥в тому в глибоких л≥сових хащах жило братство старих монах≥в, таких старих, що де¤к≥ з них уже сто¤ли одною ногою в передпокоњ неба. јле њхн≥ серц¤ залишалис¤ молодими ≥ гар¤чими в служ≥нн≥ Ѕожому, а њх любов була така палка, що похвальн≥ ≥ вд¤чн≥ г≥мни, ¤к≥ вони сп≥вали, лунали все вище. „им б≥льше роки згинали њх плеч≥, а голови покривала сивина, тим рад≥сн≥ший сп≥в було чути здалеку, ≥ тим б≥льше людей зупин¤лис¤ з подивом:

Ч „ого ж так т≥шатьс¤ шановн≥ брати, адже взагал≥ не мають причин дл¤ радост≥?

ƒ≥йсно, те, що говорили люди, було правдою. Ўановн≥ брати не мали н≥чого з того, що надаЇ привабливост≥ земному життю. ћешкали вони в л≥с≥ у потр≥скан≥й скин≥њ, щ≥лини ¤коњ служили њм в≥кнами, а Їдиною розк≥шшю були дерев'¤н≥ двер≥, поставлен≥ одноњ зимовоњ ноч≥ перед входом чињмись нев≥домими руками, Ч може, ангелом? (“од≥ дув п≥вн≥чний в≥тер, злий, мов сам ди¤вол, а поблизу було чути завиванн¤ вовк≥в.)

ћонахи под¤кували Ѕогов≥ за двер≥ ≥ т≥шилис¤, що тепер мають те, що можна в≥дчинити, коли, наприклад, хтось заблукаЇ ≥ буде шукати притулку. ƒвер≥ приносили њм таку ж рад≥сть, ¤к ≥ сонце, чиста вода, ¤сний м≥с¤ць. —тар≥ монахи висп≥вували свою вд¤чн≥сть далеко-далеко в глибин≥ л≥су. ќднак, оск≥льки були лише людьми, та ще й у похилому в≥ц≥, тембр њх голос≥в г≥ршав, а озлобленому св≥тов≥ почали перешкоджати похвальн≥ п≥сн≥, бо порушували його приЇмн≥сть, достаток ≥ рад≥сть.
Ч  оли ц≥ брати, врешт≥, припин¤ть, Ч злословили л≥нив≥, Ч бо буд¤ть нас з≥ сну.
Ч Ўкодить апетиту, Ч скаржилис¤ ненажери.
Ч ÷е немов похоронний дзв≥н, Ч говорили злочинц≥.
Ч ÷ей скрип просто пробираЇ до мозку к≥сток, Ч говорили безбожники.
Ч Ќав≥ть ¤кщо не пронизуЇ, однак фальшивл¤ть страшенно, змилуйс¤ Ѕоже, Ч думали ≥нш≥.

≤ це, на жаль, була Їдина правда в ус≥й ц≥й балаканин≥. ѕрекрасн≥ старц≥ фальшивили немилосердно. Ќапевно, знаходили дл¤ себе ¤кесь виправданн¤. ƒе¤к≥ з них недочували ≥, побоюючись, що можуть не встигнути за ≥ншими, завжди на к≥лька такт≥в заб≥гали вперед. ≤нш≥, вже впродовж багатьох рок≥в, не могли визначити, ¤кий у них голос Ч тенор, баритон, чи бас, отож кожен сп≥вав, ¤к м≥г.  р≥м того, був ще один брат, котрий видобував з горла т≥льки один низький тон ≥ з ентуз≥азмом вставл¤в його всюди куди т≥льки м≥г.
Ч Ўановний брат Ћаврент≥й гуде, немов іедзь, Ч вже в≥ддавна скарживс¤ соловейко в л≥с≥.
Ч ј брат Ѕон≥фат≥й н≥ на гр≥ш не маЇ слуху, Ч вставл¤в др≥зд.
Ч ÷е витт¤, Ч повторював поважний сн≥гур.
≤ птахи, до котрих колись промовл¤в св¤тий ‘ранциск, ховали своњ гол≥вки п≥д крила, щоб не чути п≥сень, ¤к≥ лунали в л≥с≥ ≥ прославл¤ли Ѕога.

ћонахи швидко зрозум≥ли красномовне мовчанн¤ птах≥в. ¬оно вразило њх сильн≥ше, н≥ж голосн≥ закиди людей. Ќезважаючи на це, вони не переставали з ус≥Їю покорою хвалити Ѕога за допомогою тих скромних засоб≥в, ¤к≥ мали в своЇму розпор¤дженн≥.

Ќад≥йшло –≥здво. ”весь л≥с вигл¤дав ¤к одна б≥ла каплиц¤, в ¤к≥й зимове сонце променилос¤ ¤сними з≥рочками св≥чок на повислих бурульках. ” той св¤твеч≥р брати молилис¤ до п≥зньоњ ноч≥, а коли встали, щоб почати сп≥вати, хтось постукав у двер≥.

Ч ”в≥йд≥ть, будь ласка! Ч запросили брати хором ≥ в≥дчинили двер≥. Ќа пороз≥ сто¤в замерзлий молодий чолов≥к, в≥н просив хл≥ба ≥ притулку. Ѕрати прийн¤ли його так, немов приймали посланц¤ Ѕожого.

ћолодик скуштував усе, чим його пригощали, њв усе, що можна було њсти, ≥ д¤кував њм за вр¤товане житт¤. –озпов≥в, ¤к в≥н, молодий сп≥вак, мусив т≥кати темною морозною н≥ччю з кн¤з≥вського палацу, аби укритис¤ в≥д пересл≥дуванн¤ ворог≥в, котр≥ заздрили прихильност≥ кн¤з¤ до нього.
Ч —п≥вак, справжн≥й сп≥вак серед нас, Ч т≥шилис¤ добр≥ брати.
Ч ќт, нарешт≥, буде всеношна! Ч рад≥в брат Ћаврент≥й. Ч ¬с≥ змушен≥ будуть слухати.
“ак ≥ сталос¤. ’лопець сп≥вав так, ¤к ще н≥коли не сп≥вали в цьому л≥с≥, так чудово, що луки, пол¤ ≥ села перетворилис¤ на слух. ∆оден з брат≥в не роз≥мкнув уста того вечора. ¬ глибокому зосередженн≥ поскладали руки, ≥ сльози зворушенн¤ спливали по њх зморшкуватих обличч¤х.

Ќебо теж н≥би наблизилось до них, щоб слухати цей прекрасний сп≥в у –≥здв¤ну н≥ч. ¬≥д усього серц¤ монахи поблагословили молодого сп≥вака, а той був так цим зворушений, що вир≥шив ще на один день залишитис¤ ≥ п≥ти разом з ними до каплиц≥ в сел≥.

ўе не розвидн≥лос¤, ¤к вони вирушили на ранкову —лужбу Ѕожу. ≤з темр¤ви з'¤вл¤лис¤, мов привиди, постат≥ сел¤н, котр≥ посп≥шали з≥ своњх с≥л до каплиц≥.  оли ченц≥ хот≥ли в≥дчинити двер≥ до каплиц≥, њх обличч¤ осв≥тило ¤сне, немов блискавиц¤, св≥тло. Ѕуло воно таке ¤скраве, що в першу хвилину мусили замружити оч≥. ¬ ¤сн≥й велич≥ перед ними сто¤в ангел, ≥ коли, нарешт≥, ченц≥ вже змогли дивитис¤, вони пом≥тили його дуже сумний погл¤д.

Ч ўо сталос¤ з шановними братами, Ч лаг≥дно запитав, Ч що в н≥ч –≥здва ми залишилис¤ без вашого прекрасного сп≥ву?
¬еликий, ос¤йний ангел к≥лька раз≥в мусив повторити своЇ питанн¤, перш н≥ж брати зрозум≥ли, що воно звернене до них.
Ч ћи Ч ≥ прекрасний сп≥в! Ѕрате небесний, перепрошуЇмо, але х≥ба йдетьс¤ про нас? ћи фальшуЇмо, це вс≥м в≥домо, Ч в≥дпов≥ли йому злагодженим хором.
Ч я гуду, мов іедзь, Ч поскарживс¤ брат Ћаврент≥й.
Ч ј ¤ не маю слуху, Ч сказав брат Ѕон≥фат≥й.
Ч ј в мене пропадаЇ голос, Ч з≥тхнув трет≥й. јнгел похитав головою.
Ч ћи там, нагор≥, чуЇмо т≥льки прекрасний хвалебний г≥мн, що долинаЇ з глибини ваших сердець, а вчорашнього благословенного вечора лишилис¤ без нього.
Ч «а нас сп≥вав сп≥вак, обдарований великим талантом. ’≥ба не чути було його чудового сп≥ву?
Ч Ќ≥, Ч мовив замислено ангел, Ч нав≥ть найчудов≥ший голос не долине до нас, ¤кщо не забуде про себе ≥ не буде натхнений Ѕожою любов'ю. јнгел зник, ус≥ стали на кол≥на на пороз≥ каплиц≥, а сп≥вак, котрий н≥чого не бачив ≥ не чув, лише пом≥тив зворушенн¤ монах≥в, попросив, щоб йому розпов≥ли, що сталос¤, Ч а почувши, опустив голову.
Ч ћол≥тьс¤ за мене, преподобн≥ брати, щоб м≥й голос також одного дн¤ сподобивс¤ знайти дорогу до неба, Ч попросив шанобливо ≥ в≥д≥йшов на самоту, щоб служити т≥льки Ѕогов≥, в покор≥ ≥ любов≥. ј сп≥воч≥ ченц≥ аж до смерт≥ сп≥вали своњ г≥мни, ¤к≥ величали Ѕога. ќстанн≥й з них, брат Ћаврент≥й, ще сп≥вав на смертному лож≥ своњм чудовим тоном:
Ч Ќехай буде благословенний √осподь, котрий ласкаво схил¤Їтьс¤ над кожною п≥снею, що лине в≥д чистого серц¤ ≥ з доброњ вол≥. јм≥нь.




ј ÷≤я!


¬ам подобаЇтьс¤ образок ???

¬и можете замовити його через ≤нтернет!


50 коп.


ѕром≥нь Ћюбов≥ є 1, —≥чень 2004, —татт¤ є 9

Ќадрукувати цей текст?




Ќовости ’ћјќ, городов округа, шкафы металлические для спецодежды
Hosted by uCoz