Випуск №1, СТАТТЯ №8

Оповіді про дітей, які у своєму житті свято наслідували Пресвяту Євхаристію

 Людвіг МАНОХА

Людвіґ був дитиною природи і водночас дитиною ласки. Його родинний дім знаходився у самотній місцевості, хоча й недалеко від Сант-Албана і святині нашої Любої Пані у Північній Франції (Ардеше, приблизно 80 км на північ від Ліону). Це маєток, який орендував дід. Дім був збудований із сірого каменю та оточений лісами. У цьому будинку, названому Шапотір, і народився Людвіґ 12 листопада 1904 року. Бадьорий хлопчик радісно сприймав своє оточення. Як тільки він навчився вільно рухатися, весело стрибав неподалік у ялиновому лісі. При цьому він перетинав луг, покритий розкішною польовою рослинністю. Мати навчила його працювати. Він був ще маленьким, а міг уже доглядати тварин: двох корів і декількох овець - усю худобу маєтку.

Не лише пахучі квіти цвіли у лузі та розкривали свої пуп'янки для Господа. Маленькі співаки Божі, пташки, літали довкола. Голуби, жайворонки та багато інших птахів рано-раненько радісно здіймали свої пісні до неба. Саме від них навчився співати і малий Людвіґ. Спершу лише звуки, а згодом - слова пісень. 

Релігійне виховання

Вихованням Людвіга займалася мати. Разом з ними у домі жили ще батько, дідусь та Маргарет, сестра Людвіга. Дідусь часто страждав, і вже вісім років був сліпим. Позаяк він був дуже побожним, то часто молився на вервичці або співав псалми, які знав напам'ять. Душа Людвіга була широко відкрита релігійній науці. У віці шести років Людвіґ зустрів дитину, яка ще не була похрещена. "О мамо, - сказав він із жахом, - дитина не похрещена. Яка ж вона нещаслива! Як сумно, що вона не належить Господеві, і нічого про Нього не знає!" Людвіґ високо цінував невинність хрещення, нічого він не боявся так сильно, як учинити гріх.

Людвіґ співає побожні пісні

З особливою любов'ю Людвіг співав різдвяні пісні. У Сант-Албан, куди переїхала родина, на Різдвяні свята щодня співали "Віруючі християни". Цю пісню Людвіг знав незабаром напам'ять. Він не міг наспіватися і весь час кликав сестру Маргарет співати гімн. Але в неї не завжди був настрій до підспівування. "Залиш мене в спокої, - казала вона, - ти надоїв мені зі своїм постійним співом". Але Людвіг не здавався: "Якщо ти зі мною не співатимеш, я розсерджуся на тебе і не буду з тобою товаришувати". Таку дорогу дружбу Марґарет не хотіла втрачати і починала співати. Жителі сусіднього села приходили в Шапотір та слухали малого Людвіга. Він співав охоче також і літанію до Богородиці та запровадив таку традицію у сім'ї: співати її кожної неділі і п'ятниці.

Він хотів стати священиком

Як тільки Людвіґ навчився писати, почав записувати всі пісні, які знав, у зошит, щоб згодом тішитися цим. Він хотів стати священиком і показувати їх усім співакам у хорі, щоб підбадьорити їх та надихнути до наслідування. Завдяки своїй спостережливості хлопець швидко вивчив дії священика та повторював їх у грі. У Шапотір було недостатньо допоміжних засобів, та хлопчик був винахідливим. Швидко знайшов основне - келих. Це була гарно відшліфована кришталева ваза, яку мати дала йому у розпорядження. На неї він клав білий папір та хустинку. Гостію вирізав із паперу. Кропило зробив сам. Десь знайшов порожню посудинку з-під перцю та використовував її, як кадило. Але ж де взяти Служебник для Богослужінь? Людвіг мав стару велику книгу із церковними піснями, яку йому прислав дядько-священик з Америки. Вона замінила молитовник.

Маргарет повинна була імітувати хор, а коли Людвіґ проповідував - слухачів. Але цей метод не був чинним. Маргарет швидко починала сперечатися, коли молодий проповідник наголошував на тих пунктах, на які їй звертав увагу дідусь. Таким чином, проповідь переривалася, і "Амінь" не виголошувалось.Бавлячись, обоє часто ходили процесією по садку, співали пісні, розсипали квіти для Бога, Який з любов'ю спостерігав за ними. Вони вважали, що це дуже добре, Людвіґ був при цьому такий серйозний, як справжній священик під час Служби Божої.

Вразливе сумління

Людвіґ не любив ходити у кафе, бо якось, проходячи повз нього, почув, що там хтось лаявся. Він страшенно перелякався і почав молитися: "Мій Боже, я люблю Тебе щиро". Якщо було дуже потрібно зайти туди, то завжди виникала невеличка боротьба. "Мамо, я не ступлю ногою у той дім, де панує гріх, я не піду туди, де говорять погані слова". Але, зрештою, він здавався.

Щоб потрапити до школи, брат і сестра повинні були перейти через дрімучий ліс. Маргарет боялася і охочіше ходила довгою дорогою, яка оминала ліс. Мати заборонила це. Вона намагалася робити так, щоб її діти уникали спілкування з іншими місцевими дітьми, щоб не навчилися від них поганого. "Сьогодні ввечері, якщо прийдете швидше, - сказала вона одного дня до дітей, - я зварю вам смачну вечерю". Діти послухалися і швидко, як тільки могли, бігли довгою дорогою. "Мамо, ти бачиш, ми вже тут і йшли прямо через ліс". Вони отримали обіцяну нагороду.

Проте Людвіґ не міг довго приховувати свою провину. "Мамо, ми тебе обманули, - зізнався він зрештою. - Ми йшли довшим шляхом, але дуже поспішали. Пробач нам, ми не будемо тебе більше обманювати". Якось одного дня у шкільному саду Людвіґ викопав квітку, яка була майже розтоптана. Він мав намір виростити її у своєму садку. Вдома він перепитав маму, чи це не гріх. Мати розвіяла неспокій сина. У школі Людвіґ був одним із найкращих учнів. Його ясний розум швидко вловлював завдання, яке ставили перед ним, також був старанним та мав добру пам'ять. Тому очевидно, чому через двадцять місяців хлопець був першим у навчанні.

Це був тріумф для нього! Він влетів до кімнати та радісно закричав: "Мамо, перший! Перший! Я перший!" Однак прокинулася його сором'язливість, і він додав: "Я перший, але це не дає мені право бути пихатим. Якщо я маю трохи більше розуму, ніж інші, то Господь мене ним обдарував". Людвіґ ніжно любив свою маму, але не завжди був зразковим, і це легко можна зрозуміти. Він був життєрадісним, веселим хлопчиком, який легко піддавався своїм бажанням. Він часто через дрібниці сперечався із Марґарет. Мати заборонила дітям ходити до шлюзів, але Людвіґ часто легковажив цією забороною. Він поводився грайливо: намагався виправляти лише ті помилки, які, на його думку, були обґрунтовані.

Людвіґ у церкві

Коли Людвіґ молився у церкві, в очі впадала його зосередженість. Уже на шляху до церкви він ставав спокійним і сором'язливим. Хлопець попереджав своїх друзів, щоб вони теж поводилися стримано. "Церква - це дім Божий, - казав він. - Якщо б нас запросили до президента республіки, ми були б слухняні й чемні. Отже, і на шляху до церкви не слід стрибати так, як козлики". Найпалкіше він прагнув стати причетником і співати у хорі. Його щастю не було меж, коли це здійснилося. Він зосереджено спостерігав за приготуванням св. Гостії. Мати сприйняла це, як неуважність, і засипала хлопця запитаннями. "Але ж, мамо, - заперечив він, - я люблю дивитися на Гостію. Часто я бачу навколо неї віночок із світла. Ти думаєш, мамо, що Господу не подобається, коли я нахиляюся, щоб краще побачити св. Гостію?" Мати не хотіла всьому вірити. Але Людвіґ наполягав на своєму: "Це правда. Ти знаєш, що я тебе не обманюю. Я часто бачу яскраве світло навколо Гостії".

Хвороба і перше св. Причастя

1911 року Людвіґу виповнилося сім років і він дуже прагнув прийняти св. Причастя. Та настав час випробування. Людвіґ важко захворів: через запалення головного мозку життя хлопчика опинилося в небезпеці. Під час хвороби проявилася його любов до Пречистої Діви Марії. Він відхиляв усі медикаменти із такими словами: "Це все не допоможе, мені допоможе лише вода із Люрду. Дай хоча б один ковток тієї води, мені одразу полегшає". Покращення наступило, але момент прийняття св. Причастя не наближався. Лише 22 грудня 1912 року здійснилося його палке бажання. З того моменту св. Причастя стало центром його життя. Кожного святкового і недільного дня він ішов до Причастя. Чим частіше він його приймав, тим більше зростали його туга і любов до Бога.

Він радів і прагнув приносити радість

Людвіґ носив у своїй душі постійну радість, звідти він черпав бажання співати, бадьорість і грайливість. Він любив птахів і тварин, любив природу, бо у всьому знаходив джерело радості. Життєрадісність можна було прочитати в його очах. Це було помітно і по його рухах. Коли Людвіґ починав співати, всі мусили підспівувати, незважаючи на свої бажання. Все його життя було безперервним співом. І так само, як він співав наввипередки із пташками, він співав незадовго перед своєю смертю. Він любив радіти, тому і приносив радість усім, а особливо хворим і старим. Він дарував фрукти, які приносили йому чи які сам збирав у лісі. Він економив кожне су, щоб на Різдво приготувати рідним сюрприз.

Хвороба і смерть

Аж до вересня 1913 року, незважаючи на слабке здоров'я, Людвіґ мужньо тримався. Але раптом сили не стало. Він щораз слабшав, став таким слабим, що лікар примусив його лягти у ліжко. Він не може співати у церкві для любого Господа - він не зможе бути причетником у церкві! Яка жертва! Це дорого коштувало, але Людвіґ стерпів. Маленький святий ішов назустріч своєму кінцю. Незважаючи на свої дитячі роки, він розумів, що досконале виконання Божої волі - вінець усіх чеснот. "Я зроблю все, чого від мене хоче Господь, - казав він мамі. - Хіба я не в Його руках? Нічого не може статися без Його волі. Він наш Господь і Батько: нехай буде Його воля!"

У самотності своєї палати він розмірковував про свої колишні помилки, проте сподівався, що Бог йому їх пробачив або пробачить. "Мамо, я ще ніколи не вчинив смертельного гріха, але я часто не слухався, я сперечався з Марґарет. Я копав хлопців і бився з ними. Я отримав пробачення, бо висповідався, і дуже шкодую, що колись так чинив. А зараз своїм стражданням я несу покуту".

"Дитинко моя, - казала мама, - разом із стражданнями тіла ти жертвуєш Господеві і сум своєї душі".

"Так, разом із стражданнями Ісуса я жертвую все це заради всіх людей".

Коли дитина була дуже слабкою, що вже навіть не могла молитися, тоді казала: "Я вже не можу навіть молитися, дорога мамо, але все своє страждання я жертвую за свої провини".

Останнє св. Причастя Людвіга було схоже на Причастя ангела. Його обличчя, таке бліде і худе, світилося, очі блистіли, а уста посміхалися. Він провів деякий час у розмові із Спасителем, а потім вигукнув: "Мамо, коли священик уділяв мені св. Причастя, я бачив білу голубку. Вона була майже прозора. Якщо б ти теж могла її побачити! Вона була така гарна". На початку січня 1914 року було дуже холодно. Стан здоров'я хлопчика погіршувався. Мати ні на мить не відходила від ліжка хворого. Вона оберігала його. Він ледве міг поворухнутися. "Мамо, яка ти добра до мене, - говорив він ослабленим голосом, - я тобі такий вдячний!"

4 січня - останній день у його житті. Його провідав священик: "Любе дитя, коли будеш у небі, ти ж помолишся за свого старого священика?"
"О так, отче, я обіцяю Вам це".
"А також попросиш у Господа благословення для моїх прихожан?"

"Якщо Спаситель візьме мене до Себе, звісно ж, я не забуду про це. Я Вам обіцяю".

Однак мить смерті неминуче наближалася. Запалили свічки та притули до уст помираючого розп'яття. Із богоговінням поцілував святі рани, вервицю і медальйончик. "Людвіг, - сказала мама, - ти даси нам знати, як там, у раю?"

"Добре, мамо, я обіцяю, якщо на це буде воля Божа".

Ближче до вечора почав важко дихати. Попросив святу воду з Люрду, проте навіть не зміг її проковтнути.

"Мамо, я вже навіть не можу пити, це - кінець. Я йду до Бога". Мати обійняла свою дитину та розридалася. "О мамо, я такий виснажений -я вже нарешті зможу виспатися у Господа". Ціла родина зібралася в кімнаті. Людвіґ оглянув усіх присутніх. Він зупинив погляд на матері, а з неї перевів на статуетку Матері Божої, зітхнув із полегшенням - і його душа знялася до Господа. Йому було дев'ять років і три місяці: життя коротке, але безцінне.

Після його смерті родичі чули у його кімнаті легенький стукіт. Вони сприйняли це як обіцяний знак про те, що Людвіг у небі.

Людвіг МАНОХА
(Франція)


АКЦІЯ!


Вам подобається образок ???

Ви можете замовити його через Інтернет!


50 коп.


Промінь Любові № 1, Січень 2004, Стаття № 8

Надрукувати цей текст?




Новости ХМАО, городов округа, шкафы металлические для переодевания
Hosted by uCoz