Празник Господнього Стрітення - 15 лютого

"Радуйся благодатна, Богородице, бо з Тебе засяяло Сонце правди Христос Бог наш, який просвічує тих, що в темряві" (Тропар празника).

Різдвяний круг свят завершується празником Господнього Стрітення, що його святкуємо 2 (15) лютого, сорокового дня по Христовому Різдві. Цей празник своїм змістом тісно зв'язаний з Христовим Різдвом, бо як у Різдві, так і тут Христос при своїм пожертвуванні у святині об'являє нам Своє божество. Від зустрічі Божої Дитини і Його Пресвятої Матері з праведним Симеоном і сам празник дістав у Східній Церкві назву Стрітення.

У Старому Заповіті ще з часів св. пророка Мойсея був такий Божий закон, що забороняв ізраїльтянкам після народження дитини впродовж конкретного часу виходити між люди і доторкатись речей, посвячених Богу, бо жінки вважалися нечистими. Сорокового дня після народження хлопця, а вісімдесятого після народження дівчини кожна мати мала принести до дверей святині однорічне ягня на всепальну жертву як знак признання над собою найвищої Божої влади та подяку за щасливі роди, а голуба або горлицю — на жертву за гріхи. Після цього жінка вважалася очищеною. Убогі люди могли принести два голуби або дві горлиці, одну — на жертву всепалення, другу — на жертву за гріхи.

Коли Божа Мати породила Ісуса Христа, вона не була зобов'язана відбувати такого очищення, бо не була звичайною жінкою й після народження Ісуса вона залишилася Пречистою Дівою; та оскільки люди не знали про її дівоче материнство через діяння Святого Духа, то Марія покірно виконала цей закон, бо вірила, що таким чином прославить Бога.

Разом з обрядом очищення сповнила Марія ще й другий закон, за яким кожного первородного сина треба було принести до святині та пожертвувати Богу, а опісля викупити за п'ять грошей (сиклів). Ісусу Христу, Божому Синові, не потрібно було виконувати чисто людських законів, та він сповнив той припис, щоб дати всім нам великий приклад покори, послуху, побожності та пожертви Богу для Його прославлення й спасіння людського роду.

У той час збулась наперед передбачена зустріч Христа з праведним Симеоном. Той пам'ятний день описує нам докладно св. євангеліст Лука: "І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели його в Єрусалим поставити перед Господом, як то написано в Господньому законі: "Кожний хлопець, первородний, буде посвячений Господу", — і принести жертву, як то написано в Господньому законі: "Пару горлиць або двоє голубенят". А був в Єрусалимі чоловік на ім'я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті перш, ніж побачить Христа Господа. Він прийшов Духом у храм. І як батьки вносили дитя Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, він узяв його на руки, благословив Бога й мовив: "Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду — Ізраїля." Батько його і мати здивувалися тому, що говорилося про нього. Симеон же благословив їх і сказав до його матері Марії: "Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець". Була також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона була вельми похила віком і жила сім років з чоловіком від дівування свого; котра залишилась вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою. І надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалима" (Лк 2:22— 38).

До євангельського оповідання про Господнє стрітення церковне передання додає, що священик Захарія, який був тоді у храмі, ввівши до святині Пречисту Діву Марію з Ісусом, поставив її не там, де, звичайно, стояли жінки, які приходили очиститись, а на місці, призначеному для дівиць, куди жінки не могли входити. Це викликало обурення книжників, ревнителів закону, що бачили в цьому порушення законного порядку. Про це говорить св. Григорій Ніський: "Просвічений Божим Духом та знаючи таємницю непорочності народженням, Захарія не усунув Матері-Діви в храмі з місця, призначеного законом дівам, і повчив юдеїв, що людська природа й усе творіння підвладне своєму Творцеві та що Він володіє ним, а не воно Творцем; тому його волею було показати новий спосіб народження, що не перешкодив Матері залишитися Дівою".

Подія принесення Ісуса до святині Божою Матір'ю нагадує нам обряд християнського "виводу", коли наші християнські матері приносять своїх новонароджених дітей до церкви, де відбувається церковне благословення матері й дитини. Мати з дитиною входять до церкви, священик приводить їх до тетраподу, мати стає навколішки, а священик молиться, благословить їх та кропить свяченою водою. Таким обрядом виводу св. Церква виявляє пошану жінці, яка в чесному християнському подружжі породила нового Божого слугу. Коли християнська жінка приходить після народження дитини перший раз до церкви, то сповняє обов'язок вдячності Богові за те, що дав їй ласку щасливо діждатися дитини, видужати й знову прийти до Божого дому. Тоді щаслива мати за прикладом Божої Матері повинна пожертвувати Богу те дитя, яким обдарував її Господь, і сердечне просити прийняти це дитя за своє, а їй поміг виховати його для неба.

Є в нас ще інший звичай, пов'язаний зі святом Христового Стрітення, — благословення свічок. Цей обряд нагадує нам, що Ісус Христос, світло від світла, в день принесення в єрусалимського храму перший раз об'явив себе прилюдно як "світло на об'явлення поганам". А нас цей обряд вчить, все своє життя вірно йти слідом за Ісусом Христом, який своїм прикладом і наукою освітлює дорогу нашого життя; тоді не зійдемо на манівці, а просто й впевнено йтимемо дорогою спасіння.

Побожні християни мають звичай берегти посвячені на Стрітення свічки по своїх домах і світити їх у різних потребах з вірою й надією, що Бог дасть їм бажане добро і вбереже від нещастя. Це діється, звичайно, не силою свічок, а через молитву св. Церкви й побожність тих, які користають з церковних благословень.

ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА

Празник Господнього Стрітення почався в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де вона називає його "40-им днем після Богоявління". його святкування вона так описує: "Сороковий день після Богоявління святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресіння і всі тут збираються на Літургію. Все правиться по приписаному порядку з найбільшою урочистістю наче на Великдень. Всі священики проповідують і також єпископ. Всі вони пояснюють текст Євангелії, де говориться, як 40-го дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).

З Єрусалиму празник поширився по цілому Сході, але щойно в VI ст. за цісаря Юстиніяна (†527-565) він набирає дання каже, що в тому часі один праведник мав об'явлення від Бога, що нещастя, яке навістило державу, устане, коли буде установлене врочисте святкування Господнього Стрітення. В †542 році на приказ цісаря Юстиніяна відбулося урочисте святкування празника і зараза уступила.

Виглядає, що ношення свічок у процесії на Стрітення ще раніше було в практиці в Олександрії. Кирило Олександрійський (†444) у своїй проповіді про принесення Дитяти Ісуса до храму згадує про ношення свічок цього дня в Олександрії. Про таку саму практику в Анкирі говорить Теодот Анкирський (†446). Звичай благословити свічки на Стрітення прийшов аж по X-ім столітті. Перший раз згадує про нього Римсько-Германський служебник з XII-ст.

Празник Стрітення на Заході первісне був Господським і щойно багато пізніше став уважатися Богородичним та дістав назву "Очищення Пречистої Діви Марії" або "Пожертвування Ісуса у святині". Нові приписи латинської Церкви від II-го Ватиканського Собору знову поставили Стрітення поміж Господські празники.

У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву "Стрітення Пресв. Богородиці", Цей празник має один день перед- і сім днів по-празденства. На цей день мають проповіді багато Отців і Вчителів Східної Церкви. Службу празника написали св. Андрій Критський, св. Іван Дамаскін, св. Косма Маюмський, патріарх Герман і Иосиф Студит. Наступного дня після Стрітення Східна Церква святкує пам'ять праведних Симеона й Анни.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАЗНИКА

Дух Богослужіння Стрітення є той сам, що й дух Христового Різдва і Богоявління: прославити Богоявління на землі, звеличити Христове Божество та віддати честь Преч. Діві Марії як Богоматері. Про глибокий зміст і значення празника прегарно говорить у своїй проповіді на цей день св. Кирило Олександрійський. "Предвічний — каже він — мале Дитятко і древній днями (себто Бог). Дитя при грудях і Творець віків. Бачу Дитину і пізнаю Бога. Дитя кормиться і світ удержує. Дитя плаче і світові дає життя і радість. Дитина в пеленах і мене звільняє від гріховних пелен... Це Дитя славлять ангели, Йому поклоняються архангели, перед Ним дрижать власті, його вихвалюють сили, йому служать херувими, Його благословлять серафими, його славить сонце, Йому служить місяць, його слухає природа, йому підкоряються джерела і моря... Це Дитя поконало смерть, перемогло диявола. Знищило клятву... стерло гріхи, осудило єресі, прикрасило все створіння, спасло Адама, обновило Єву, призвало народи, освятило світ... Тож усі світло зустрічаймо Господнє Стрітення... Так цей день прикрашаймо свічками, як годиться синам світла, і істинному Світлові-Христові принесімо свічки з душевними світлами" (Пролог, Ч. І).

Стихири вечірні і сідалні, канон та стихири утрені це один величний гімн слави в честь Христового Богоявління, в честь предвічного Втілення Бога-Слова та в честь Пресвятої. Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Сінай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії — що колись був дав закон Мойсеєві на Сінаю, підкоряється задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".

Дитятко, що його сьогодні бачимо в храмі це пророками пророкований і Богом післаний Месія: "Скажи, Симеоне, — співаємо на стихирах вечірні — кого ти тримаючи на руках у храмі, радуєшся? Кому кажеш і кличеш: "Нині я став вільний, бо видів мого Спасителя?" Це Той, Хто з Діви народився, Він Бог Слово від Бога, що задля нас воплотився і спас людину, йому поклонімося".

А Мати принесеного до храму Дитяти це Пресв. Богородиця. "Прикраси твою світлицю, Сіоне, — каже стихира на стиховні вечірні — і величай Царя-Христа, вітай Марію — небесну браму, бо Вона це херувимський престіл; Вона носить Царя слави". Преч. Діва Марія не тільки Мати Христова, але Вона також наше уповання й наша Заступниця. На 9-ій пісні канону утрені її благаємо: "Богородице Діво, надіє християн, покрий, збережи і спаси тих, що на Тебе уповають... Богородице Діво, для світу блага Помічнице, покрий і збережи нас від усякої нужди й печалі".

Св. Церква бачачи велике таїнство Богоявління і Божої любові до нас взиває своїх вірних до прослави Христа Господа: "Хай ангельський хор чудується, а ми земними голосами заспіваймо пісню, бачачи невимовне Боже зішестя. Той, що перед Ним дрижать небесні сили, його сьогодні обіймають старечі руки єдиного Чоловіколюбця" (Сідален утрені).

АКЦІЯ!

50 коп.

Промінь Любові № 2, Лютий 2004, Стаття № 1