„уда ≤суса ’риста

Для чого Ісус творив Чуда?

Свідчення

Головним свідченням про численні чудеса, які вчинив Ісус, є Євангелія.

«В чотирьох Євангеліях маємо детальний опис майже сорока чудес, що Ісус вчинив над матеріальним світом (чудо в Кані Галилейській, помноження хлібів...) і над людським тілом. З цієї другої групи найбільша кількість - це оздоровлення хворих (параліч, проказа, сліпота...); в трьох оповіданнях говориться про воскресіння (дочки Яіра, сина вдови з міста Наім - Лазаря); дуже часто знаходимо епізоди, в яких йдеться про вигнання бісів. Крім того в Євангеліях є багато загальних тверджень про Ісусову чудотворну діяльність, без детальних описів чудес (Мт. 4,23; 8,16; 9,35; 12,15; 14,36; 15,30; 21,41). Святий Іван каже, що не можливо описати всі Ісусові чудеса (Ів. 20,30; 21,23)» .

Другим свідченням про Ісусові чудеса є Діяння Апостолів. «Ці документи є найдавніші й переказують - на думку сучасної критики - проповідування первісної Церкви. Отож навчання й віра в Ісусові чудеса є у проповідуванні зразу ж після його смерті». Деякі єврейські й поганські документи говорять про Ісусові чудеса. «Йосиф Флавій пише про Ісуса як про творця чудесних діл (Юдейські старовини, 18,3,3). З «Діалогу з Трифоном» Юстина бачимо, що юдеї з другого століття, приписуючи Ісусові надзвичайну силу, представляли її як магічну (Діалог з Триф. 69,6). Також і Цельсій визнавав деякі надзвичайні події в Ісусовому житті». Навіть у єврейському Талмуді говориться про чудесні оздоровлення, що сталися в ім'я Ісуса. Ось деякі найважливіші роздуми про чудеса, вчинені Ісусом.

Порівняння між канонічними Євангеліями та апокрифами

Бачимо велику різницю між чудесами, описаними в канонічних Євангеліях (визнаних Церквою) й апокрифічних (невизнаних Церквою). Описи чудес в апокрифічних Євангеліях - це явні легенди. Церква ніколи їх не визнавала. Ісус канонічних Євангелій - це пророк, що в конкретних обставинах доповнює своє пророче слово чудесними ділами... Історична критика ще не подала переконливого доказу проти історичної вартості євангельських описів...

Літературний аналіз документів

Літературний аналіз підтверджує історичну вартість Христових чудес. Своєрідність, притаманна легендарному стилеві, - це надмірне вишукування незвичайного. Наприклад в біографії Будди чи Мохамеда є багато прикладів таких фантастичних описів. Натомість описи канонічних Євангелій мають характер дуже відмінний. Чудеса, подані євангелістами, стаються при звичайних обставинах, у нормальному і простому людському оточенні. Ісус ніколи не робить чуда для забави; Він робить чудо, щоб допомогти нещасним і бідним.

Проповідування і чудеса

Євангелія представляють Ісусове проповідування й чудеса, Ним зроблені, як нерозривні складники єдиної Його місії. Ось деякі приклади: Приводом до дискусій з фарисеями (в яких Ісус викладає свою науку) часто є Його чуда. Наприклад, у випадку оздоровлення розслабленого неможливо відділити чудо від важливого твердження: Ісус має владу прощати гріхи, бо оздоровлення розслабленого є зовнішнім знаком влади, яку неможливо контролювати, тобто влади відпускати гріхи (Мр. 2,1 наст.).

Подібно й у випадку оздоровлення чоловіка, що мав суху руку (Мр. 3,1 наст.). Чудо, зроблене в суботу, є для Ісуса приводом, щоб навчати: людина вартує більше від суботи, людська особа вартує більше від закону. Отож дивною свавільністю є вважати історичним Ісусове проповідування, а легендарними його чудеса. Хто з Євангелія Святого Марка викидає опис чудес, мав би викинути також Ісусове проповідування, тому що існує нерозривна єдність між чудесами й наукою Христовою.

Твердження про чудеса, подане в Єрусалимі

Ми вже казали, що про Ісусові чудеса оповідалося зразу ж після Його смерті і, найперше, в Єрусалимі. Апостол Петро, після Зіслання Святого Духа, представляє мешканцям святого міста Ісуса з Назарету такими словами: «Ісуса Назарянина. якого Бог засвідчив серед вас силою, чудесами і знаками» (Ді. 2,22). І покликується на їх досвід: «Як ви самі знаєте» (2,22). Ствердження Христових чудес, подане зразу ж після його смерті, було б не тільки необережне, а просто безглузде, якби тим словам не відповідала дійсність чудес, про які слухачі знали й пам'ятали.

Апостоли творять чудеса в ім'я Ісуса

З Діянь знаємо, що апостоли творили чудеса. Але вони ніколи не творили їх, покликуючись на власну чудодійну силу, а завжди відносили її до сили і волі Ісуса, що діяла у них. Ісус, натомість, творив чудеса від себе, навіть не покликуючись на Бога. Наприклад, апостол Петро каже до кривого: «Срібла й золота нема у мене; що ж маю, те тобі даю: в ім'я Ісуса Христа Назарянина встань і ходи» (Ді. 3,6; 4,30; 9,34; 13,11;16,18).

Для Ісуса чудеса - це «діла»

Апостоли (а деколи й самі фарисеї) називають чудеса знаками: для них чудо - це знак, що доказує месіанство Христа. Святий Іван, оповівши про чудо в Кані, закінчує: «Ось такий початок знаків учинив Ісус» (Ів. 2,11; український переклад дає «чудес»).

Никодим каже до Ісуса: «Равві, ми знаємо, що прийшов єси учителем від Бога; ніхто бо, з ким немає Бога, не спроможен такі знаки творити» (Ів. 3,2; український переклад дає «чуда»).

Ісус натомість майже ніколи не називає свої чудеса знаками. Називає їх ділами або Божими ділами. Коли юдеї питають Ісуса, чи хвороба сліпородженого є наслідком його гріхів, чи гріхів його батьків, Він відповідає: «Ані він не згрішив, ані батьки його, але щоб ділам Божим виявитись на ньому» (Ів. 9,3; 5,20; 7,21; 10,24).

Чому Ісус чудеса називає ділами?

Тому що чудеса, що перевищують людську силу, не перевищують Його сили: вони — це звичайний спосіб діяння того, хто є Богом. Те, що для людей є чудом, для Ісуса є звичайним ділом, виявом Його вищої сили. Чудеса — це вияв Його особи. Вони походять від самого Ісуса, не від Отця.

Ісус каже до прокаженого: «Хочу, будь чистий!» (Мр. 1,41); дочці Яіра, що лежала мертва, наказує: «Дівчино, кажу тобі, встань!» (Мр. 5,41). Тут бачимо не тільки надлюдську силу, а силу самого Всемогутнього. В Євангелії Івана Ісус представляє свою діяльність як спільну діяльність Отця і Сина. Ось Його слова: «Бо як Отець воскрешае померлих і оживляе, так і Син дае життя кому захоче. Отець бо не судить нікого, а Синові дав він суд увесь, щоб усі почитали Сина так, як Отця почитають» (5,21-23).

Називаючи чудеса ділами, Ісус натякає на свою єдність з Отцем. Діяльність, що Бог виявив у творенні чи в історії вибраного народу, продовжується в діяльності Ісуса... Ісус виконує діла Отця. І то в такій мірі, що бачити одне чудо Ісуса - це бачити діяльність самого Бога, що є життям, це бачити Отця в дії, це споглядати Його в Його діяльності. Але цю діяльність Отець виконує через діла Сина. Той, що бачить Сина, бачить Отця, бо в їх діяльності вони є одне.

Особисте втручання

Ісусове діяння є завжди необхідне для сповнення чуда. Але таке діяння, таке втручання зводиться до звичайного слова, до символічного жесту, до хвилевого контакту з Христом (Мр. 1,25; 2,11; 6,56; 7,33; Ів. 9,6).

«Ця дія не вимагає жодної наукової підготовки в Ісуса; нема жодного діагнозу хвороби; не бачиться жодного складника. властивого магії чи сугестії» .

Ісус не вибирає хворих. Ісус не вибирає між хворими тих, що надавалися б на Його дію. Він допомагає тим, хто Його просять. Деколи діє зі своєї волі, не знаючи ні хворого, ні хвороби. Наприклад, оздоровлення слуги сотника відбувається без присутності хворого (Лк. 7,1-10) .

Оздоровлення - миттєві

Оздоровлення відбуваються, майже завжди, раптово, блискавично. «Незначний рух Христа оздоровлює в одну мить всі хвороби, навіть органічні (параліч, проказу...). Сукупність цих складників дає достатню основу для науково: перевірки, що може вважати Христові чудеса як (надзвичайні факти), які перевищують можливості усіх сил, знаних науці» .

Ісусова святість є їх запорукою

Ісусова святість, про котру ми вже писали раніше й будемо писати на наступних сторінках, виключає всяку можливість обману. Як може обманути інших людина такої велетенської моральності? Людина, що ціле своє життя віддає Богові й людям, аж до смерті на хресті?

Чи мав Ісус надлюдську Волю?

Розглядаючи Ісусові слова, а ще більше вчинки, настанови, реакції, нас дивує Його повна незалежність. Ісус виявляє себе настільки вільним, що жодна інша людина не може порівнятись з Його внутрішньою свободою. Воля - означає «здатність рішати сам від себе», «здатність вибору». На жаль, людина може вибирати навіть те, що її принижує, те, що нищить її внутрішню волю. Людина може вживати свою волю, навіть щоб зменшувати силу своєї внутрішньої волі.

Наприклад, хто напивається, хто вживає наркотики, той спрямовує свою волю на її зменшення, на її знищення. Отож, правдива воля полягає в здатності вибирати те, що приносить більше добра й собі, й іншим людям. Така воля визволяє з усіх негативних забобонів (суспільних, біологічних, психічних...), що можуть перешкодити у виборі тих вартостей, які морально й духовно вивищують людину. Отож, можемо розділити волю на волю від і волю для. Людина має бути вільна від усіх негативних забобонів, щоб могти любити Бога, служити братам і цим (людина створена, щоб любити) реалізувати себе. В Ісусі знаходимо ці два роди волі. Ми вже говорили про Нього, як про людину, що живе для: Ісус живе для Бога і для інших людей. А також за всяких обставин Він виявляє волю, «вільну» від усіх забобонів. Йому притаманна повна воля слова й поведінки, що дивувала усіх, хто приступав до Нього: «І дивувалися його навчанню, бо навчав він їх як повновладний, не як книжники» (Мр. 1,22); «Ніколи ми такого не бачили» (Мр. 2,12).

Словом «повновладний», яким свідки описували повну волю Ісуса, «вказується на властиву дійсність Ісуса історичного, яку вони бачили прямо, навіть не роздумуючи над нею» .

Ісус вільний від гріха

Коли читаємо Євангеліє, бачимо, що нема ані одного слова, ані одного вибору, ані одного Ісусового вчинку, що мав би у собі якийсь егоїстичний чи грішний нахил.

≤сус зупин¤Ї бурю

≤сус перетворюЇ воду на вино, на вес≥лл≥ в  ан≥ √алилейськ≥й

ј ÷≤я!

50 коп.

ѕром≥нь Ћюбов≥ є 4,  в≥тень 2005, —татт¤ є 5