Оповідання про дітей, які у своєму житті свято наслідували Пресвяту Євхаристію

Анжела Якобеліс (1948 - 1961) Італія

Дитинство у Римі

Батько дівчинки, який походив із Барі, був службовцем державної залізничної компанії Італії, шофером "першого класу". Він був серйозним і тихим чоловіком, проте ЇЇ мати відзначалась жвавим темпераментом. Вона була неаполітанкою. У зв'язку з нестатками післявоєнного часу родина прожила декілька років біля тітки у Римі. Там 16 жовтня 1948 року - день народження св. Марії Ґоретті, щоправда, 58 років раніше - народилася їхня дочка. На красивому, округлому обличчі сяяли чорні очі. Споглядання дівчинки породжувало у серці радість і спокій. Вона прийняла св. Таїнство Хрещення у соборі св. Петра, а саме у каплиці для хрещення з лівого боку. Вона отримала ім'я Анжела Марія Тереза їда. її дитинство було мирним і сонячним. Але вже незабаром, як у багатьох інших людей, від яких Господь багато очікує заради їхньої власної слави та спасіння грішників, життя дитини затьмарило страждання. У дівчинки була флегмона на правій нозі, яка привела її майже на поріг смерті.

Але з часом дівчинка змогла знову розцвісти і вилікуватися. Зерно любові до Ісуса, яке зародилося у її серці, потрапило у хороший грунт: вона записувала свої біди і турботи про людей у "листок" для Спасителя: "Ісусе, я прошу тебе за того... і за того....!"

Перше Причастя і конфірмація у Неаполі

Родина - Анжела мала старшого брата і багато сестер - переїхала у Неаполь. Анжела пішла у початкову школу. Вона була досить спокійною: це їй передалося від тата, любила порядок та володіла жвавим та швидким розумом. Із старанністю і серйозністю Анжела готувалася до першого св. Причастя. Вона раділа, коли дивувала батьків, дядьків і тіток складними запитаннями із уроків релігії, визначаючи їхні помилки.

Душа дівчинки була готова до прийняття Божого Духа. Анжела намагалася збирати "квіточки"- власне це були маленькі жертви і акти любові.  Коли, наприклад, тітка читала щось про життя Святих, дівчинка не втомлювалася слухати. Коли читачці пересихало горло, і вона хотіла припинити читання, Анжела обіймала її за шию та просила: "Будь ласка, читай далі!"

Особливо охоче вона слухала історії про боротьбу св. Архангела Михаїла проти повсталих ангелів. 29 червня 1955 року Анжела вперше підійшла до престолу Спасителя у церкві Сан-Ґеннаро аль Ольмо. їй тоді не було ще й семи років.  Жодної неділі і п'ятниці дівчинка не пропустила Богослужіння та св. Причастя. Коли мама зранку в неділю її будила і шепотіла на вушко: "Анжела, встаємо до церкви", то повторювати вдруге їй не доводилось. Донька вставала слухняно дуже рано, навіть якщо це був робочий день та на неї ще чекала школа. Любов до Ісуса у Пресвятій Євхаристії зростала у серці Анжели протягом років. Якщо хтось повертався із церкви, де приймав св. Причастя, вона обіймала його і цілувала зі словами:

"У тебе у серці Ісус, я хочу Його обійняти, і нехай Він мене теж поцілує!" Коли під час прогулянок проходили повз церкву, вона завжди просила зайти туди, щоб привітати Ісуса. А коли Анжела була у Асижі в гостях у Сестер св. Клари, то не спала в обідній час, коли відправляли Службу, а сама йшла у церкву, щоб помолитися до Ісуса Спасителя.

Початок хвороби

У жовтні 1959 року - Анжелі було 11 років - вона перейшла до середньої школи. Це був зразковий старт. Вона була здорова і мала багато бажань. Якось одного разу одна монахиня, що товаришувала з родиною дівчинки, приїхала з Асижу до їхнього міста через свою хворобу. Вона побачила, що Анжела надзвичайно переповнена своїми захопленнями. Не підозрюючи нічого, монахиня поставила дівчинці одне запитання, яке видалося дуже дивним рідним дитини:
"Анжело, ти б хотіла піти в небо? Вона відповіла: "Так, справді! Але я б потім хотіла ще повернутися на землю".

Напочатку 1960 року Анжела раптово втратила апетит і стала блідою. Мати дуже турбувалася та пішла з нею до лікаря. Той, подивившись на гарний вигляд дівчинки, велів приймати лише прості вітаміни: "У дитини нічого серйозного". Через місяць стан здоров'я не покращився. Проте цього разу лікарі занепокоїлися. Вони наказали зробити аналіз крові 7 березня. Виявилося, що у неї рак крові. Це захворювання не залишає жодної надії на зцілення, хіба лише чудом. Анжелу привезли до лікарні. Сама дівчинка спокійно сприйняла перебування у лікарні: вона звикла до переїздів. З оптимізмом говорила: "Мені тут добре, не хвилюйтеся!"

Першого вечора у лікарні їй зробили неприємну процедуру - пункцію (під час такої процедури з різних частин тіла береться рідина за допомогою довгої голки). З думкою про Ісуса і Його муки вона стерпіла весь біль, заціпивши зуби та скрививши обличчя у гіркій посмішці. Але вона не хотіла бути причиною хвилювань!

Продовжуючи те, що її навчили робити в дитинстві - молитися на вервичці - вона розпочала велику молитву до Пресвятої Богородиці. У неї була сильна воля до життя та дар захоплюватися різними земними речами - природою, творами мистецтва, співом. Її надзвичайна воля до життя допомагала лікарям у боротьбі проти хвороби. Дівчинка з готовністю приймала всі процедури, трансфузії та ін'єкції - заради Ісуса. Вона хотіла виздоровіти якомога швидше, щоб знову піти до школи і більше не пропускати навчання, її сподівання на зцілення стало майже переконанням. Протягом днів, проведених у лікарні, вона часто повторювала: "Ісус той Самий, що і завжди! Яким був тоді, у часи Євангелія, коли зцілював сліпих, повертав глухим слух, а мертвим життя, Він і сьогодні може творити чуда - я вірю у Його слова!" Через двадцять днів вона відпочила, повернувся рум'янець на щоках і з'явився апетит.

Усі сподівалися на зцілення та примножували свої молитви. Родичі обіцяли скласти жертви і здійснити паломництва, щоб випросити для Анжели здоров'я. Анжела знала про все це і завела записник, де записувала всі обіцянки. Результати аналізу крові протягом деякого часу були позитивними. Це ще більше зміцнило віру близьких у зцілення та збільшувало кількість їхніх молитов.

Паломництво до Люрду

У травні 1960 року Анжела разом з мамою на деякий час приїхала провідати Сестер Кларисок до Асижу. А у липні 1960 року дівчинка взяла участь у паломницькій подорожі до Люрду. Люрд - всесвітньо відоме місце паломництва до Пречистої Діви Марії на півночі Франції, яке засноване 1858 року після того, як Діва Марія явилася там св. Бернадетті Субіру. Чудодійне джерело, яке з'явилося у цьому місці, дарувало зцілення хворим людям, які з'їжджалися сюди з цілого світу.

Позаяк у тій подорожі брала участь ще одна шестирічна дівчинка, хвора на лейкемію, батьки дуже дбали про те, щоб уникати ситуацій, при яких Анжела могла б дізнатися і про свою справжню хворобу. Проте дівчинка відчула неправду і одного дня після приїзду до Люрду запитала: "Якщо ви щось знаєте про стан мого здоров'я, навіть не пробуйте це приховувати від мене. Буде набагато краще, якщо я буду все знати..."
Але близькі і надалі не казали їй правду про серйозність її захворювання. Так вона поборола свої побоювання. Цьому сприяли також її участь у великій факельній процесії зі співом на вервиці разом із тисячами паломників перед базилікою у Люрді.

Молитва без успіху?

Знову розпочався лікарняний режим з усіма можливими процедурами. Тут нарешті Анжела усвідомила серйозність своєї хвороби. Вона гірко плакала. Проте мужність не втратила. Вона дізналася, що мова йде про те, щоб здійснити волю та бажання Бога. Св. Причастя стало для неї особливим джерелом сили. Надія на зцілення не зникала ні в неї самої, ні у близьких. Коли їй подарували радіо, вона зраділа. Але такий незвичайний подарунок на той час та й у такій ситуації ще раз прояснив стан її здоров'я. Вона сильно плакала:
"Я ніколи не отримувала таких подарунків. Це означає, що я ще гірше хвора... А моє єдине бажання стати здоровою і піти з цього місця..."
Чи не було б простіше відмовитися від усіх молитв? Але сам Господь підтримував нас та обіцяв нам возвеличення: "Просіть і вас почують". Це означає: нашу молитву завжди приймає Господь і відгукується на неї. Але Він, Який хоче дарувати нам найкраще, завжди бачить більше, ніж ми самі. Тому важливо узгоджувати свої плани із намірами Господніми. Ми повинні навчитися розмовляти з Ісусом в Оливковому саду: "Нехай стане воля Твоя!" Анжела та її близькі, які так сильно просили заступництва для дівчинки у Богородиці і Святих, повинні були теж навчитися погоджуватися із волею Божою, приймати ЇЇ, навіть якщо вона повністю не відповідає їхнім сподіванням та очікуванням.

Зустріч з отцем Піо

Після згаданого перебування у клініці Анжела здійснила паломницьку подорож у Сан-Джованні-Ротондо до отця Капуцинів падре Піо із П'єтрельчіно, який був відомий цілому світу вже протягом багатьох років. Це було у вересні 1960 року. Падре Піо жив до своєї смерті у 1965 році у Сан-Джованні-Ротондо, він отримав ласку від Бога та мав рани Ісусові на своєму тілі, а крім того, відчував велике злучення з Ісусом, що проявлялося під час відправи Служби Божої. Це злучення робило Жертву спасіння на Хресті Голготи таємничим і сакраментальне присутнім. На таке Богослужіння рано вранці завжди приходило багато людей. А хто хотів зайняти місце біля вівтаря, вставав ще раніше. Падре Піо, канонізований 16 червня 2002 року, був передусім дуже популярним як сповідальник, бо Господь дарував йому особливу ласку у його священицькій діяльності.

Саме до нього вирушили у паломницькій подорожі Анжела і її родина. Вони провели там три дні. Анжела мала намір тричі побувати на Богослужінні падре Піо о 5 годині ранку. Позаяк натовп був дуже великий, їй порадили, що достатньо, щоб на це Богослужіння пішли лише її близькі; а себе вона повинна поберегти. Проте Анжела наполягала на тому, що повинна піти туди сама:
"Мені потрібно багато милості Божої. Не турбуйтеся, Господь зважає на всі мої маленькі жертви".

Було багато бажаючих сповідатися у падре Піо. Чекати треба було довго. Одна жінка милостиво погодилася віддати свій час сповіді Анжелі на прохання родичів дівчинки. Отже, дівчинка отримала милість посповідатися у падре Піо. Дещо із тієї розмови Анжела записала. Вона просила в отця заступництва, а у Богородиці - щоб її мати не страждала через її хворобу. На її слова "Якщо Богородиця дарує мені покликання стати монахинею, я нею стану!" падре Піо відповів: "Браво, браво!"
Тоді вона сказала: "Я щодня прошу свого Ангела-Хоронителя, щоб він приходив до Вас. Чи приходив він? Ви слухали його?"
Наприкінці сповіді падре Піо сказав такі слова: "Не втрачай мужності, а покладися своєю вірою на Господа і виконай Його волю. Помолімося, помолімося!"
Вуйкові дівчинки падре сказав, що він назавжди запам'ятає цю дівчинку і буде молитися за неї. Св. отець Піо, який мав ласку випрошувати для деяких людей чудове зцілення, не зцілив Анжелу. Він лише зміцнив її у вірі в Господа та у потребі "виконання Його волі!"
Родичі Анжели часто їздили до Сан-Джованні-Ротондо. Дівчинка, проте, виробила у собі звичку кожні десять днів писати св. отцеві. Настотель монастиря відповідав їй вітанням і наводив думки падре Піо.

Тільки "так" у відповідь на волю Божу

Жодного дня не провела без молитви. Вервичку відмовляла з кимось. Застерігала від монотонного проголошення молитв. Вервичка завжди лежала під подушкою, а крім того, біля себе мала маленьку статуетку Ісусика із Праги. Так називають окремий вид зображення Ісуса як маленького Царя на зразок статуї, яку вже багато років ушановують у Празі. Багато людей зазнали чудодійної допомоги у своїх бідах за вшанування цієї статуетки. Якось уранці вона розповіла одній із своїх тіток: "Чи знаєш ти, що нас цієї ночі боліли зуби?" Коли та здивувалася, Анжела пояснила: "Ні, це маму боліли зуби. Але ти ж знаєш, коли маму щось болить, то про це всі знають". Це досить колюче зауваження, що стосувалось дорогої матері, викрило те, який біль терпіла сама дівчинка.

Коли Анжела слухала чиїсь розмови, в яких обговоювалися інші люди, то завжди говорила: "Не судіть, може вони кращі за нас".
Помітивши на обличчі стурбованість родички, сказала їй: "Якщо ви про щось переживаєте, якщо щось не гаразд, то скажіть мені. Я поговорю про це з Ісусом. Ви побачите, що навіть леви стають ягнятами". Батька, який у неділю приходив додому з роботи в один і той самий час, вона запитала: "Ти ходив, тату, до церкви? Подумай, що у цей час у церкві Богослужіння, на яке ти міг би піти!" Вона мала записані години всіх відправ у довколишніх церквах. Те, що вона повинна була у п'ятницю їсти м'ясо, або пити м'ясну юшку - так рекомендував лікар - було для неї мукою. Вона прагнула вшановувати день смерті Ісуса, не споживаючи м'ясо в жодному вигдяді. Своє внутрішнє вдосконалення, зростання любові до Ісуса, міцніюче "так" на Його Божествену волю вона приховувала під маскою сором'язливості, бо прагнула вберегти свої ніжні почуття до Нього. Час від часу про це можна було довідатися. Якось спитала тітку, що саме робили Святі, щоб стати святими. "Вони виконували волю Божу!" На це дівчинка відповіла: "Я вірю, що так було, бо це так прекрасно - любити Ісуса!"

Анжела, ознайомившись із життям маленької Терезії від Дитятка-Ісуса, казала: "Ця Свята мені подобається, бо її можна наслідувати. Вона дуже близька нам!"

Останні тижні

Родина сподівалася на позитивний поворот подій. Батько знову подався у паломницьку подорож. Коли лікарі дали їм надію на нові ліки, вся сім'я почала шукати кошти на лікування. Анжела піддавалася всьому цьому недовірливо. Ліки принесли лише погіршення: її морозило, піднялася температура. Усі перелякалися, а вона зберігала спокій та казала: "Не лякайтеся, мене лише трошки морозить. Це незабаром минеться".

Через декілька днів дівчинці потрібне було нове переливання крові. Через те, що не було донора, кров здали її рідний і двоюрідний брати. Анжела майже із задоволенням спостерігала, як обидва хлопці хвилювалися, і сміялася, коли один з них знепритомнів. Тоді сказала: "Я бачу, що ви не знайомі з болем. Балачки - це одне, а діло - це набагато серйозніше!" Свої останні дні дівчинка провела у повній мовчанці, яку переривала лише для молитви. Коли хтось стурбовано питав її, чи їй погано, відповідала: "Як так погано? Я думаю зовсім не про це!" її погляд злітав до неба. У своїй школі болю вона зайшла так далеко, що досконало віддалася волі Божій. Вона розуміла, що помре, і з слізьми на очах була готова витерпіти весь тягар страждання.

Смерть Анжели

Остання неділя Анжели на землі - це Вербна неділя 1961 року. Вона спостерігала за Богослужінням по телебаченню. У цей день далися взнаки інші ускладнення, спричені хворобою. Лікаря це не пригнічувало, він мав намір наступного дня провести ще ряд обстежень. Увечері батько попрощався з Анжелою перед тим, як піти на роботу. У неї почалася рвота, і здавалося, що після цього трохи полегшало. Ніч була неспокійною. В Анжели сильно болів живіт, і вона просила подати їй реліквії св. Трезії з Лізо і св. Папи Пія XII. Поклала їх собі на груди. Під ранок їй стало краще. О 9 годині ранку прийшов лікар, оглянув її і порадив дати їй трохи кисню. Як тільки він пішов, дівчинці стало ще гірше. При подачі кисню Анжела аж здригнулася. Тітка шепотіла їй на вухо молитви. Лише погляд дівчинки свідчив, що вона розуміє.

Раптом вона промовила голосом, сповненим плачу: "Ісусе, допоможи, допоможи мені! Я вже більше не витримаю".
Розплющивши очі, Анжела дивилася дуже здивовано вгору і посміхалася. Це тривало десять хвилин. Так мило посміхаючись, вона попрощалася і померла у перший Страсний Понеділок 27 березня 1961 року о 10 годині 20 хвилин, їй було дванадцять з половиною років.

Спершу Анжелу Іакобеліс поховали у родинному склепі. Коли із плином часу зросла кількість тих, які просили в неї заступництва, вірили у неї та отримували від неї допомогу, 1991 року дієцезія Неаполя розпочала процес проголошення її Блаженною. Опитали дуже багато свідків. 1997 року відкрили її гріб. Виявилося, що тіло залишилося нетлінним (Про це писали у статті про Анжелу в одному із журналів) і його перевезли в одну із святинь Серця Ісусового - у каплицю церкви Сан-Джо-ванні Фіорентіні у Неаполі (Piazza degli Artisti, 27).

Із Євангелія від Матвія:

"Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: "Беріть, їжте: це Моє Тіло".
Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: "Пийте з неї всі, бо це Кров Моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів".
(Мт. 26, 26-28)

Світ може бути без сонця, але не без святого Богослужіння
(св. падре Піо із П'єтрельчіно)

Анжела Якобеліс (1948 - 1961)



Святий Падре Піо

АКЦІЯ!

50 коп.

Промінь Любові № 4, Січень 2004, Стаття № 8