Св. Марія Фаустина Ковальська

Життя  св. Фаустини

Св. Марію Фаустину Ковальську, відому сьогодні у цілому світі проповідницю Божого Милосердя, теологи відносять до числа видатних містиків Церкви.

Св. Фаустина була третьою з десятьох дітей у бідній і побожній селянській родині. Була охрещена і отримала ім'я Гелена. З дитячих років відзначалася побожністю, любов'ю до молитви, працьовитістю і послухом, а також великою чуйністю до людських бід. Шістнадцятирічною дівчиною покинула родинний дім, щоб на службі в Александрові і Лодзі заробити на своє утримання і допомогти батькам.

Голос покликання відчувала у своїй душі ще від сьомого року життя. 1 серпня 1925 року переступила поріг монастиря Сестер Матері Божої Милосердя у Варшаві У своєму Щоденнику призналася: "Мені здавалося, що я вступила в райське життя. З мого серця линула одна молитва - подячна" (Щ. 17). Проте через кілька тижнів пережила сильну спокусу перейти до іншого монастиря, в якому було б більше часу для молитви. Тоді Господь Ісус, показуючи їй своє зранене і змучене обличчя, сказав: "Ти мені завдаси болю, якщо вийдеш з цього монастиря. Сюди Я тебе покликав, а не куди-інде, і приготував багато милостей для тебе" (Щ. 19).

У монастирі Гелена отримала ім'я сестра Марія Фаустина і через п'ять років склала монаші обіти: чистоти, убогості і послуху. Перебувала у різних монастирях, найдовше у Кракові, Плоцьку і Вільно. Назовні ніщо не видавало її надзвичайно багатого містичного життя. Старанно виконувала свої обов'язки, чітко дотримувалась усіх монаших правил, була зосереджена і мовчазна і, разом з тим, природна, лагідна, сповнена доброзичливої і безкорисливої любові до ближніх.

Усе її життя було зосереджене на постійному прагненні до щонайповнішого поєднання з Богом і на жертовній співпраці з Ісусом у справі рятування душ. "Ісусе мій, - визнала у Щоденнику, - Ти знаєш, що з дитинства я прагнула любити Тебе такою великою любов'ю, якою Тебе ще досі жодна душа не любила" (Щ. 1372).

Глибину її духовного життя розкриває Щоденник. Уважне читання цих нотаток дає образ високого ступеня поєднання її душі з Богом. Господь обдарував ї великими ласками: даром глибокого пізнання таємниці Божого Милосердя, видіннями,. з'явленнями, скритими стигмами, даром пророцтва і читання в людських душах.

Суворий спосіб життя і виснажуючі пости так виснажили її організм, що вже у послушництві виникла нагальна потреба лікування. Після першого року новіціату з'явилися надзвичайно болісні містичні випробуванняі, а пізніше духовні і моральні страждання, пов'язані намаганням здійснити посланництва, яке отримала від Христа Господа. Св. Фаустина своє життя віддала справі рятування душ грішників. В останні роки життя посилилися внутрішні страждання і недомагання організму: сухоти поширилися на легені і стравохід. З цієї причини двічі протягом кількох місяців перебувала на лікуванні у шпиталі у Кракові. Вкрай виснажена фізично, але цілком дозріла духовно, містично поєднана з Богом, померла 5 жовтня 1938 року у віці 33 р.. Її тіло було поховане на монастирському цвинтарі у Кракові - Лагсвниках, а в 1966 році перенесено до каплиці.

31.1.1968 Декретом Конгрегації до Справ Святих було розпочато беатифікаційний процес Слуги Божої св. Фаустини.

7.3.1992 Святіший Отець Іван Павло II підтвердив геройські чесноти Марії Фаустини Ковальської і підтримав беатифікаційний процес.

18.3.1993 Святіший Отець Іван Павло II проголосив Марію Фаустину Ковальську блаженною.

30.4.2000 У Римі відбулася канонізація сестри Марії Фаустини Ковальської.

Цій простій, неосвіченій, але мужній, безмежно відданій Богові монахині Господь Ісус довірив велику місію: послання Милосердя, адресоване усьому світу. "Посилаю тебе, - сказав, - до усього людства з Моїм Милосердям. Не хочу карати зболіле людство, а прагну його зцілити, пригортаючи до свого милосердного Серця (Щ. 1588). Ти секретарка Мого Милосердя; Я вибрав тебе на цей пост у цьому і майбутньому житті (Щ. 1605), (...) щоб ти давала душам пізнати Моє Велике Милосердя, яке маю для них, і заохочувала їх вірити у безодню Мого Милосердя" (Щ. 1567).

Посланництво св. Фаустини.

Кількома словами, воно полягає на нагадуванні про здавна відому, але забуту правду віри про милосердну любов Бога до людини і відродження релігійного життя в дус і християнської довіри і милосердя. Щоденник св. Фаустини, який вона писала протягом останніх чотирьох років є формою спогадів "спілкування" своєї душі з Богом. Щоб із цих записок виділити те, що становить суть її послання, необхідно було зробити їх науковий аналіз, який і виконав відомий і визнаний теолог, священик - проф. Ігнатій Ружицький... Він наводить п'ять форм набожності до Божого Милосердя.

а) Образ Милосердного Ісуса. Його малюнок був показаний у видінні, яке св. Фаустина мала 22 лютого 1931 року в келії Плоцького монастиря. "Увечері, коли я була в келії, — пише у Щоденнику, - я побачила Господа Ісуса у білих шатах. Одна рука піднесена для благословення, а друга торкалася шат на грудях.

Зі складок одягу на грудях виходили два великі промені, один червоний, а другий блідий. Через хвилину сказав мені Ісус: намалюй образ згідно з малюнком, який бачиш, з підписом: Ісусе, довіряю Тобі (Щ. 47). Хочу, щоб цей образ був урочисто посвячений у першу неділю після Великодня, ця неділя повинна бути святом Милосердя" (Щ. 49)...

Характерними для цього зображення Христа є два промені. Господь Ісус їх значення пояснив так: "Блідий промінь означає воду, яка очищує душі; червоний промінь означає кров, яка є життям душ (...). Щасливий, хто в їх тіні буде жити" (Щ. 229). Очищає душу Тайна Хрещення і Сповіді, а найщедріше живить її Євхаристія, отже, ті два промені означають святі Тайни. Образ Божого Милосердя підписаний - з волі Христа - словами: "Ісусе, довіряю Тобі". "Цей образ, - сказав Господь Ісус, - повинен нагадувати вимоги Мого милосердя, бо навіть найсильніша віра нічого не допоможе без вчинків" (Щ. 742).

"Через цей образ уділятиму багато ласк для душ, а тому хай кожна душа має доступ до нього" (Щ. 570).

б) Свято Милосердя. Найважливіше з усіх форм набожності до Божого Милосердя, які були об'явлені св. Фаустині. Вперше про встановлення цього свята Господь Ісус говорив в 1931 році, коли переказував свою волю щодо образу: "Я прагну, щоб було Милосердя святом. Хочу, і щоб цей образ, який намалюєш пензлем, був урочисто посвячений у першу неділю після Великодня; ця неділя повинна бути святом Милосердя" (Щ. 49)...

Це свято є не лише днем особливого величання Бога в таємниці милосердя, але і часом ласки для усіх людей. "Прагну, - сказав Господь Ісус, - щоб свято Милосердя було притулком і захистком для усіх душ, а особливо для бідних грішників (Щ. 699). Душі гинуть, незважаючи на Мою гірку муку. Даю їм останню надію на порятунок, тобто свято Мого милосердя. Якщо не величатимуть Мого Милосердя, згинуть навіки" (Щ. 965).

Знаменність цього свята визначається мірою незвичайних обітниць, які Господь Ісус пов'язав із цим святом. "Хто в цей день приступить до Джерела Життя, — сказав Христос, - той отримає цілковите відпущення (Щ. 300). У цей день відкрита глибина Мого Милосердя, виливаю ціле море милостей на душі, які наблизяться до джерела Мого Милосердя; (...) хай не боїться наблизитися до Мене жодна душа, навіть якщо її гріхи були як пурпур" (Щ. 699).

Щоб скористатися цими великими дарами,. треба виконувати умову. набожності до Божого Милосердя (довіра Божій доброті й дієва любов ближнього), а також бути в стані освячуючої ласки (після святої Сповіді) й гідно прийняти святе Причастя. "Не знайде жодна душа виправдання, - пояснив Ісус, - доки не звернеться з довірою до Мого Милосердя, і тому перша неділя після Великодня повинна бути святом милосердя, а священики повинні у цей день говорити душам про це велике і незглибиме Моє Милосердя" (Щ. 570).

в) Вервиця до Божого Милосердя. Цю вервицю продиктував Господь Ісус св. Фаустині 13-14 вересня 1935 року як молитву. щоб перепросити таі угамувати Божий гнів (див. Щ. 474-476). Ті, хто промовляють цю вервицю, жертвують Богу Отцю "Тіло і Кров, Душу і Божество" Ісуса Христа, щоб перепросити за гріхи власні, своїх близьких і усього світу, а, єднаючись із жертвою Ісуса, звертаються до тієї любові, якою небесний Отець обдаровує свого Сина, а у Ньому всіх людей. У цій молитві просять і про "милосердя для нас і цілого світу і цим самим здійснюють вчинок милосердя.

Додаючи до цього своє довір'я і виконуючи умови кожної доброї молитви (покора, витривалість, зміст, що відповідає волі Божій), вірні можуть надіятися на сповнення Христових обітниць, які стосуються, зокрема, години смерті: ласки навернення і спокійної смерті. Отримають її не тільки особи, які відмовляють цю вервицю, але і вмираючий, біля якого інші молитимуться її словами. "Коли біля вмираючого промовляють цю вервицю, - сказав Ісус, - вгамовується Божий гнів, і милосердя огортає душу" (Щ. 811). Обітниця в загальному звучить так: "Через відмовляння цієї вервиці подобається Мені дати все, "Через промовляння цієї вервиці, - сказав в іншому місці Господь Ісус, - наближаєш людство до Мене (Щ. 929). Душі, які промовлятимуть цю вервицю, Милосердя Моє огорне (...) В житті, а особливо у годину смерті" (Щ. 754).

г) Година Милосердя. У жовтні 1937 року Господь Ісус доручив ушановувати годину своєї смерті: "Скільки разів почуєш, як годинник б'є третю годину, вся занурюйся у Моєму Милосерді, величаючи і прославляючи його; викликай його всемогутність для цілого світу, а особливо для грішників, бо у цю хвилину воно було навстіж відкрите для кожної душі" (Щ. 1572).

Господь Ісус досить детально визначив і способи молитви до Божого Милосердя: "Старайся в цю годину, - сказав св. Фаустині, - відправити хресну дорогу, наскільки тобі це дозволять обов'язки; а якщо не можеш відправити хресної дороги, то хоча б вступи на хвилину до каплиці й вшануй Моє Серце, яке повне милосердя в Найсвятіших Тайнах; а якщо не можеш зайти до каплиці, занурся у молитву там, де ти є, хоч на коротеньку хвилину" (Щ. 1572).

Священик Ружицький наводить три умови відправи молитов, Проказаних у цю годину:

1 - молитва повинна бути звернена до Ісуса,

2 - повинна бути проказаною о третій годині пополудні,

3 - повинна бути зверненою до вартості й заслуг Господніх Страстей.

"У цю годину, - обіцяв Господь Ісус, - випросиш все для себе та інших, у цю годину сталася ласка для усього світу - Милосердя перемогло Справедливість" (Щ. 1572).

д) Поширення культу Милосердя. Описуючи форми набожності до Божого Милосердя, священик Ружицький називає і таку форму: поширення культу Милосердя, бо і її стосуються певні обітниці Христа. "Душі, які поширюють Моє Милосердя, оберігатиму їх протягом усього життя, як ніжна мати своє немовля, а в годину смерті не буду для них Суддею, а милосердним Спасителем" (Щ. 1075).

Суть культу Божого Милосердя полягає у християнській довірі до Господа Бога і діяльній любові до ближніх. Господь Ісус вимагає "довір'я від усіх створінь" (Щ.1059) і здійснення вчинків милосердя: дією, словом або молитвою. "Милосердя ти повинна виявляти завжди і всюди до ближніх, не можеш від цього ні усунутися, ні відмовитися, ні оправдатися" (Щ. 742). Христос прагне, щоб Його шанувальники виконали протягом дня хоча б один акт любові ближнього.

Поширення культу Божого Милосердя вимагає не багатомовності, а насамперед християнської віри, довір'я Богові й прагнення до того, щоб ставати щораз більш милосердним. Прикладом такого апостольського служіння протягом усього свого життя була св. Фаустина Ковальська.

АКЦІЯ!

50 коп.

Промінь Любові № 1, Січень 2006, Стаття № 5