ЄВХАРИСТІЯ - Таємниця Світла

«Зостанься з нами , бо вже над вечір, і день уже похилився» (Лк. 24,29)

З цим наполегливим проханням два учні, прямуючи до Емауса ввечері у день Воскресіння, звернулися до того Мандрівника, який долучився до них у дорозі. Пригнобленні сумними думками, вони не припускали, що той Незнайомець і є їхнім Учителем, уже воскреслим. У затінку дня, що хилився до заходу той Мандрівник засвітив ясний промінь в їхніх душах. Він відкрив їхні серця до бажання бачити світло. «Зостанься з нами», - просили вони. І Він прийняв запрошення. Невдовзі обличчя Ісуса зникло, але Вчитель залишився під видом «ламаного хліба» з ними назавжди.

Розповідь про появу воскреслого Ісуса перед двома учнями з Емауса допомагає нам пережити один з перших аспектів Таїнства Євхаристії: шануючи її, Божий народ повинен завжди пам'ятати, що це таїнство світла! Ісус назвав самого себе «світлом світу» (Ів. 8, 12), і підтвердження Його слів чітко проявляються в певні моменти Його життя, зокрема у Преображенні й Воскресінні, в яких проявляється Його Божественна слава.

Натомість у Євхаристії слава Ісуса — втаємничена. Через своє чудесне утаєння Христос стає таїнством світла, завдяки якому вірник входить у глибини Божого життя. Євхаристія є світлом передусім тому, що в кожній Службі Божій, яка об'єднує дві «трапези» - трапезу Слова і трапезу Хліба - Літургія Слова передує Літургії Жертви. Цей зв'язок видно в словах з Євангелія святого Івана, де Ісус від представлення своєї таємниці переходить до зображення суто євхаристійного значення: «Бо тіло моє – їжа правдива, і кров моя – правдивий напій» (Ів. 6, 55).

Ми знаємо, що саме ці слова збентежили значну частину слухачів, спонукаючи Петра до того, що він став виразником віри інших апостолів і Церкви всіх часів:

«Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе – слова життя вічного» (Ів. 6,68).

В уривку, в якому йдеться про учнів з Емауса, сам Христос пояснював їм, « починаючи від Мойсея, через усіх пророків”, як всі писання п р о ва д ять до таємниці про Нього (Лк. 24, 27). Його слова змусили «горіти» серця учнів, розвіюючи їхній смуток і розпач, пробуджуючи в них прагнення залишитися з Ним: Зостанься з нами, Господи (Лк. 24, 29).

Отці Другого Ватиканського обору в Конституції Sacrosanctum Concilium висловили прагнення, щоби «трапеза Слова» широко відкрила перед вірниками скарбницю Святого Письма. Тому вони дозволили, щоби під час служіння Святої Літургії певні біблійні фрагменти зачитувалися мовою, зрозумілою для всіх. Адже коли в церкві читається Святе Письмо — промовляє сам Христос. Водночас вони рекомендували священнослужителям виголошувати проповідь як частину самої Літургії, що має пояснити Слово Боже і вказати на його актуальність для християнського життя.

«Пізнали Його в ламанні хліба» (Лк. 24, 35)

Знаменним є те, що двоє учнів з Емауса, відповідно до слів Господа, впізнали Його при столі за простим знаком — «ламання хліба». Без сумніву, найбільш очевидним в Євхаристії є характер трапези. Євхаристія зародилася у надвечір'я Великого Четверга. Тому вона несе в собі суть спільної трапези:

«Беріть і їжте... потім узяв чашу і... дав їм, кажучи: Пийте з неї всі...» (Мт. 26, 26–27). Однак не можна забувати про те, що євхаристійна трапеза має передусім характер жертви. У ній Христос знову дає нам можливість пережити жертву, яку раз і назавжди приніс на Голгофі. Втілюючи минуле, Євхаристія водночас скеровує нас до майбутнього — до остаточного пришестя Христа наприкінці світу. Цей «есхатологічний» аспект надає Таїнству Євхаристії силу, яка дозволяє йти християнською дорогою з надією.

Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку... ( Mт. 28, 20)

т. Всі ці виміри Євхаристії поєднуються в аспекті, який більш ніж будь-який інший випробовує нашу віру: це таємниця «реальної» присутності. Згідно з цілою традицією Церкви, ми віримо, що під євхаристійними видами хліба і вина присутній сам Христос. Христос цілком і повністю присутній у реальності свого Тіла і своєї Крові. Тому віра вимагає, щоби ми приймали Таїнство Євхаристії з усвідомленням, що стоїмо перед самим Христом. Євхаристія є таємницею присутності, через яку в найбільш піднесений спосіб сповнюється обітниця Ісуса про те, що Він залишиться з нами до кінця віку.

Служити, почитати, споглядати

Євхаристія — це велике Таїнство! Таїнство, яке треба передусім гідно служити. Потрібно, щоб Літургія займала центральне місце в житті християн, і кожна спільнота повинна докладати всіх зусиль для її урочистого служіння. Треба плекати — і під час служіння Літургії, і в євхаристійному культі поза Літургією — живе усвідомлення реальної присутності Христа. Вкрай потрібно, щоби і служителі, і вірні виявляли до Євхаристії найвищу пошану. Присутність Ісуса в дарохранильниці повинна стати наче центром притягання для дедалі більшої кількості вірних, які люблять Його і здатні довго слухати Його голос та майже відчувати биття Його серця. «Скуштуйте і побачте, який добрий Господь! (Пс. 34 [33], 9).

У мині перебувайте - а я буду в вас ! (Ів. 15,4)

На прохання учнів з Емауса, щоби залишився з ними, Ісус відповів набагато більшим даром: через Таїнство Євхаристії знайшов спосіб залишитися в них. Причаститися — це увійти в глибоку єдність з Христом. «У мені перебувайте, а я – у вас» (Ів. 15, 4). Цей зв'язок глибокого і взаємного «перебування» дає нам змогу певним чином наперед створити небо на землі. Хіба ж це не є найбільшим прагненням людини? Чи ж не цього прагнув Бог, реалізовуючи свій план спасіння? Бог зробив так, що серце людини відчуває жагу Його слова, жагу, яку може втамувати тільки повне з'єднання з Ним. Через Причастя ми маємо можливість «наповнюватися» Богом на цій землі в очікуванні на повне щастя на небі.

День Господній

Підчас недільної Святої Літургії християни особливо сильно переживають те, що відчули апостоли ввечері в день Паски, коли Воскреслий об'явився їм усім, зібраним в одному місці. У тій невеликій спільноті учнів, яка становила початки Христової Церкви, був певним чином присутній Божий народ усіх часів. Нехай священики в своїй душ пастирській праці ще більше уваги присвятять недільній Літургії як служінню, під час якого зустрічається вся парафіяльна спільнота.

І вони вирушили негайно... (Лк. 24, 33)

Впізнавши Господа, два учні з Емауса «рушили негайно» (Лк. 24, 33), щоби розказати іншим про те, що побачили і почули. Той, хто справді зустрівся з Воскреслим, споживаючи Його Тіло і Кров, не може утримати в собі пережиту радість. Зустріч з Христом, яка постійно поглиблюється в євхаристійній близькості, пробуджує в Церкві й у кожному християнинові насущну потребу свідчити і євангелізувати. «Бо щоразу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу, звіщаєте смерть Господа, аж поки Він прийде» (1 Кор. 11, 26). Відпуст наприкінці Святої Літургії — це своєрідний наказ, який спонукає кожного християнина брати участь у поширенні Євангелія і прищепленні в суспільстві християнських цінностей.

Джерело: З АПОСТОЛЬСЬКОГО ЛИСТА СВЯТІШОГО ОТЦЯ ІВАНА ПАВЛА ІІ MANE NOBISCUM DOMINE

АКЦІЯ!

50 коп.

Промінь Любові № 9, Вересень 2005, Стаття № 1