Випуск №7, СТАТТЯ №3, 2005
Які е основні монаші чини? | ||||
Монаший чин — це група людей, котрі ведуть спільний спосіб життя, оснований на вченні Ісуса Христа. За допомогою монаших чинів Церква дає своїм членам нагоду досягти найвищої досконалості. Монах добровільною обітницею приймає на себе обов'язок прагнути найвищої досконалості, дотримуючись трьох євангельських порад, а саме: цілковитого послуху, довічної чистоти і добровільного убозтва.(св. Тома з Аквін). Нижче подаємо історію виникнення монаших чинів. Коли розпочалось переслідування християн, деякі з них утекли в пустелю. Декого з цих утікачів зібрав св. Антоній Великий у Єгипті (у Тебанській пустелі). Жили вони в окремих келіях, віддавалися праці та молитві і дотримувалися євангельських порад (св. Антоній помер у 356 р., у віці 105 років). Св. Пахомій зібрав усіх пустельників під одним дахом. Вони зобов'язалися жити, керуючись спільними принципами і правилами. Так на одному з островів Нілу виник перший монастир. На зразок цього монастиря св. Іларіон, ігумен (†371), заснував монастирі в Палестині та Сирії, св. Василій, архієпископ Кесарії в Кападокїї (†379) заснував монастирі в Малій Азії. В державах Західної Європи засновниками перших монастирів стали св. Мартин (†402), єпископ із Туру у Франції і св. Бенедикт із Нурсії (†543). Невдовзі виникли, окрім чоловічих, і жіночі монастирі. Членів чоловічих монастирів стали називати «монахами» (від гр. «монахої» — пустельник), а членіви жіночих монастирів — «монахинями». Найвідомішими монашими чинами є чин Василіян (заснований св. Василиєм Великим — (†379), чин Францисканців (заснований св. Франком із Ассизу (†1226), чин Домініканців (заснований св. Домініком (†1261), чин Єзуїтів (заснований св. Ігнатієм Лойолою (†1550), чин Лазаристів (заснований св. Вінкентієм із Павло (†1660), чин Редемптористів (чин Спасителя, заснований св. Альфонсом (†1787) та інші. Найсуворішим чином є чин Трапістів. Кожний чин переслідує свою мету: догляд за хворими, виховання молоді, місіонерська діяльність, виконання певних ручних робіт і т. д. Члени монашого чину зобов'язані перебувати в якомусь визначеному місці або домі (монастирі). Всіма монахами керує настоятель, якого обирають на три роки. Кожний чин має свій стиль одягу. Зарахування до монашого чину відбувається через професію (визнання), тобто через складання обіту. Професії передує новіціат, тобто випробовування, яке триває щонайменше протягом одного року. Кожний монастир — це парафія, яка існує сама для себе. Всі монаші чини, як свідчить історія, принесли багато добра людству, передусім, завдяки здійсненню справ милосердя, а також завдяки поширенню наук. Монахи або доглядали за хворими (як Милосердні Брати і Сестри), або виховували молодь (як Василияни, Єзуїти, Шяри, шкільні Брати), або проголошували слово Боже (як Францисканці, Домініканці, Редемптористи), або займалися якимось ремеслом, мистецтвом та науками (Бенедиктини). Навіть ті чини, члени котрих лише роздумували над релігійними правдами, підносили своїми творами між вірниками дух побожності і Божої боязні; як гірники, видобували вони на денне світло дорогоцінні скарби Божих тайн. Всі монаші чини завжди відзначалися великою щедрістю щодо убогих. Деколи буває, що і світські люди зобов'язу¬ються обітом дотримуватися євангельської поради довічної чистоти. Так зробила, наприклад., св. Агнішка в Римі (†304), яку закатували, бо вона відмовилась вийти заміж за сина проконсула і не порушила обіту чистоти. Дотримання двох інших порад для світських людей пов'язане з великими труднощами. Світське духовенство також зобов'язане до покори перед своїм єпископом. Це зобов'язання світські священики приймають при освяченні на піддиякона. |
АКЦІЯ!
50 коп. | |||
Промінь Любові № 7, Липень 2005, Стаття № 3 |