Випуск №7, СТАТТЯ №8
|
Християнські Чесноти (Послух та Доброзичливість) |
||||
|
ПОСЛУХ Слухняним є той, хто задля Бога охоче готовий виконувати накази своїх керівників. Отже, послух не полягає лише в тому, щоб узагалі виконувати накази, але щоб виконувати їх охоче, з радістю (св. Він. з П.). Ми часто виконуємо накази, але робимо це неохоче. Такий послух не є доброчесністю, бо до нього примішана злість. Про доброчесність послуху можна говорити лише тоді, коли людина піддається волі іншого з огляду на Бога. Взірцем послуху став Авраам, коли готовий був пожертвувати своїм сином Ісаком (Буття 22). Навіть Син Божий був слухняний, бо був відданий людям, Марії і Йосифові. Творець неба залежав від ремісника, Бог вічної слави — від убогої дівиці. Хто чув щось подібне? Йосиф був опікуном Ісуса, отже, убогий може бути настоятелем величнішого, а підлеглий може бути кращим від настоятеля. Христос у всьому слухав свого небесного Отця аж до смерті на хресті. Ще на горі Оливній говорив: "Отче, не Моя, а Твоя воля нехай буде!" Завдяки послуху одного, багато людей стали оправданими (Рим. 5, 19). Слухняним був на землі Той, хто панує в небі над Святими. Діти повинні слухати старших, насамперед своїх батьків і родичів, жінки — чоловіків, слуги — своїх господарів, усі люди — своїх духовних наставників і світських керівників. У четвертій заповіді Бог наказав дітям слухати своїх батьків і родичів. Батьків і родичів необхідно слухати, бо вони є заступниками Бога на землі. Св. Павло говорить: "Діти, слухайтеся батьків у всьому" (Кол. З, 20); а в іншому місці говорить, що неслухняні діти вартують смерті (Рим. 1, ЗО, 32). В школі заступниками родичів є вчителі. Жінки повинні слухати своїх чоловіків. Так розпорядився Бог, сказавши до Єви у раю: "І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою" (Буття 3, 16). Адже жінка створена з чоловіка. Слугам нагадує св. Петро про послух такими словами: "Слуги, з глибокою пошаною коріться панам вашим, і то не тільки добрим та лагідним, але й прикрим" (І Петро 2, 18). Про послух щодо духовних наставників говорить так: "Коли ж не схоче слухати й Церкви, нехай буде для тебе як поганин і митар" (Мат. 18, 17). Християни повинні бути підвладними своїм духовним наставникам, тому вірних Христос називає вівцями, а наставників — їх пастирями. Ми повинні бути послушними і щодо світських керівників тому що їх влада походить від Бога. Св. Павло говорить: "Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була би від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом. Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню..." (Рим. 13, 1-2). Згадаймо, що сказав Ісус Пилату: "Не мав би ти надо мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори" (Йоан 19, 11). Однак, послух має певні межі. Нема потреби слухати начальників у таких справах, у яких ми не є їм підпорядковані; також ми не повинні їх слухати тоді, коли вони наказують робити те, що заборонено Богом. Напр., батьки не мають права примушувати дітей обирати професію, до якої вони не мають покликання, бо покликання дає нам Бог. Також батьки не мають права примушувати дітей до шлюбу. Духовні наставники не мають права радити у чисто світських справах, а світські начальники не мають права радити в чисто духовних справах. Спіткав би нас Божий гнів, якщо б ми більше боялися людей, аніж Бога (св. Авг.). Троє юнаків у Вавилоні не послухали наказу і не вклонилися ідолу, хоча за це їх було кинено до вогненної печі. Бути послушним важко, але послух — найвизначніша з усіх моральних доброчесностей (св. Фома з Акв.). Послух — чеснота, яка вимагає багатьох зусиль. Майже всі люди від природи володіють даром мовлення, але мало хто вміє по-справжньому вислухати (св. Франц Сал.). Послух вимагає жертви власної волі (св. Бонав.); людина мусить чимось поступитися, особливо тоді, коли отримає наказ, котрий суперечить її переконанням та інтересам (Альф. Род.) Послух — найвизначніша доброчесність. "Нічого більшого не в змозі дати людина Богу, як свою волю підкорити волі Бога з огляду на Бога" (св. Тома з Акв.). Підкоряючись, найкраще виконуемо Божу волю і швидше досягаемо досконалості. Підкоряючись, найкраще виконуємо Божу волю, бо наші наставники — це заступники Бога, отже, їх накази є наказами Бога. Коли їх слухаємо, то слухаємо не стільки людей, скільки Бога (Еф. 6, 7). Треба зважати не на особу, котра наказує, а на волю Бога, котра оголошується через наших керівників. Слухняний не буде звітуватися про свої вчинки, звіт буде складати його керівник. "Тебе не будуть запитувати про те, чи добрим був наказ, — за це відповідатиме той, хто наказував" (Родр.). Послухом (як і обітницею) ми заслуговуємо на Божу нагороду. Найнезначніший вчинок, здійснений із послуху, цінується Богом більше, ніж найбільша добровільна покута. Слухаючись, швидше досягаємо досконалості. Послух береже нас перед багатьма гріхами. Послух — це засіб проти гордині. А перемога над гординею є, одночасно, перемогою над багатьма гріхами. Справедливо, що слухняні торжествують над спокусами пекла, бо завдяки послуху вони стоять над злими духами, котрі постраждали через непослух. Послух уселяє в нашу душу інші доброчесності (св. Григ. В.). Саме тому всі досконалі душі є послушними (св. Франц Сал.). Зважмо, що чесноти — це ніщо інше, як послух наказам Бога. "Послух — найбільша чеснота, матір і початок усіх чеснот" (св. Авг.). У пеклі буде покарана лише зла воля; отже, хто через послух зрікається власної волі, той не може потрапити до пекла (св. Лавр. 10). НЕПОСЛУХ Непослушним є той, хто не хоче виконувати справедливих наказів свого керівництва. Першим непослухом був непослух наших прародичів. Непослух е причиною тимчасового або й вічного нещастя людини. Непослух робить людину нещасною вже тут, на землі. Згадаймо про сумні наслідки первородного гріха! Непослух Адама зашкодив усьому людському родові. Непослушного чекає і вічне нещастя. Непослушна людина повинна бути готовою до суворого суду, бо, зневажаючи свого керівника, зневажає не власне його, а Того, на чиє місце він поставлений (св. Авг.). Непослушний втрачає усі свої заслуги перед Богом. Будь-яка чеснота неприємна Богові, якщо вона заплямлена непослухом. Непослушний втрачає багато Божих милостей. ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ Доброзичливим називаемо того, хто з любові до Бога не обурюеться, коли його кривдять. Доброзичливість не є чеснотою, якщо вона викликана страхом або бажанням особистої вигоди. Доброзичливий ніколи не обурюється, — він мовчить, коли його кривдять чи ображають; більше того, він увічливий і люб'язний щодо своїх кривдників. Бог також доброзичливий і лагідний. Бог має владу, але не застосовує її проти тих, хто Його ображає. Він мириться з гріхами людей, терпляче чекаючи на їх навернення. Доброзичливий приємний Богові (Сир. 1, 35). Саме своєю доброзичливістю сподобався Богові Мойсей. Доброзичливістю приваблюемо до себе ближніх, здобуваемо спокій душі і вічне спасіння. Ісус Христос говорить: "Блаженні тихі (лагідні), бо вони посядуть землю", тобто здобудуть Царство небесне. Доброзичливий (лагідний) полонить серця людей. Доброзичлива відповідь угамовує гнів. Добра розмова робить добрими злих людей (св. Макар.). Св. Франца Ксаверія, апостола Індії, одного разу закидали камінням, коли він проголошував християнське вчення. Але святий спокійно продовжував говорити. Іновірці здивувалися і стали уважніше прислухатися до його слів, а ті, хто кидав каміння, охрестилися першими. Св. Франца Салезія, єпископа Женеви за його доброзичливістю називали "переможцем диких". Лагідністю та доброзичливістю досягнемо більшого, ніж гнівом, бо гнів — це хвороба душі. Доброзичливість забезпечує спокій душі. Христос говорить: "...навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим" (Мой. 11, 29). Доброзичливий та лагідний — завжди веселий. Доброзичливістю здобуваємо для себе вічне спасіння. Бо землею, котру Христос обіцяє доброзичливим, є небо (Пс. 37, 11). Доброзичливими станемо лише тоді, коли навчимося володіти собою, ретельно працюючи над собою і часто думаючи про вічну нагороду. Ми повинні бути доброзичливими і лагідними передусім щодо наших близьких; відповідно повинні поводитися і керівники зі своїми підлеглими. Керівники, які хочуть гнівом вплинути на своїх підлеглих, схожі на людей, які, замість того, щоб рятувати потопаючого, тонуть разом із ним (св. Франц Сал.). Керівник повинен бути суворим до себе, а до підлеглих — лагідним (св. Золот.). Саме доброзичливістю та лагідністю керувалися у своїх діях Апостоли, і тому говорить їм Христос: "Оце я посилаю вас, немов овець серед вовків" (Мат. 10, 16). Доброзичливість повинна бути головною рисою кожного християнина. Христос називає вірних вівцями (Йоан 10, 1) і ягнятами (Йоан 21, 15); а ці тварини є смирними та лагідними. |
ПОСЛУХ
ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ
АКЦІЯ!
50 коп. |
|||
|
Промінь Любові № 7, Липень 2004, Стаття № 8 |
||||
