Випуск №5, СТАТТЯ №4
|
Свята Літургія - Кровна та безкровна жертва Ісуса Христа |
||||
|
Я можу молитися вдома Я не мушу ходити молитися до церкви... Я можу молитися вдома. Це дійсно так, і я сподіваюсь, що ви молитеся вдома щодня. Ви повинні бути вдячні за багато речей. Ви вчите своїх дітей казати «дякую». Але були б дуже невдячними, якби самі не говорили: «Дякую Тобі за те, що даєш мені силу прожити цей день». Ні, ви не мусите ходити молитися до церкви. Св. Павло каже: «Моліться завжди». Але ви ідете до церкви не тільки молитися. Як Божа Дитина, яка належить до Божої Родини, ви збираєтесь у Його Домі і єднаєтесь з усім створеним, як у цьому, так і наступному світі, щоб бути присутнім на найбільшій жертві, яка може бути запропонована Богові. Ви поєднуєте ваші молитви з Жертовною Молитвою, Божественною Жертвою за живих і мертвих... Ось і вся історія. Спочатку люди жертвували звірів Весь світ проголошує славу і силу Бога. Людина є розумною істотою. Вона все це бачить. З самого початку серце людини бажало і шукало шляху, щоби пізнати і трактувати Бога як Верховного Володаря, Творця і Покровителя всесвіту. Є одна річ, що асоціюється з розумними істотами, це - любов. Лише розумні істоти здатні любити. Ви ніколи не чули про звірів, які б любили? Що ми асоціюємо з любов'ю? Дари!!! Якщо ви когось любите, ви ідете своїм шляхом, щоб показати, виразити, довести цю любов. Ми маємо дві розумні істоти в любові, Бога і Людину. Природно, ми бачитимемо тут обмін дарами. Хто дає більше? Порахуйте. Ваші благословення: Бог дав вам життя, інакше вас не було б тут, ви не мали б родини та друзів. Він дав вам найскладніше і найкраще збудоване тіло. Очі, вуха, емоції. Фактично все, чим володієте, - від Нього. Порахуйте ваші благословення. Людина завжди шукала можливість показати, виразити свою любов, залежність і вдячність. Що ж може людина запропонувати Богові? Золото, діаманти? Це все вже належить Богові. Він створив їх. Ми не можемо нічого запропонувати з того, що маємо, окрім нашої любові. Але любов виражається в дарах і жертві. Чим більша любов, тим більша жертва. Що є найдорожчим в світі для людини? Життя! Отже його, думала спочатку людина, вона мусить запропонувати Богові. Історія розповідає нам про людські жертви, пропоновані Богові поганами. Але Бог не бажав людської смерті. Він бажав, щоб людина жила, любила і прославляла Його. Коли Авраам був майже готовий встромити ніж у серце сина, як жертву Богові, Бог крикнув з неба: «Не накладай руки на дитину», - і дав Авраамові барана замість дитини. Ось як це є. Людина дасть Богові іншу форму життя - тваринну. Нехай це символізує наше життя. Таким шляхом ми пізнаємо Його Вищу Владу над нашим життям і смертю, і пізнаємо Його як Володаря і Подателя життя. Таким чином ми будемо виражати наше поклоніння і хвалу, наш смуток і каяття. Ми знаємо, що Бог приймає ці жертви, бо вони виражають почуття людини стосовно Бога і часто відвертають караючу Божу руку. Ми бачимо не лише Бога таким, що одобрює, але фактично таким, що говорить Мойсею докладно, яких звірів приносити в жертву, який посуд чи приладдя використовувати і які молитви промовляти. Прочитайте книги Вихід та Левіт. У всіх випадках Бог підкреслює, що Він хоче найкраще: найкращу зі стада овечку без плям, Перші Фрукти, а не залишки, чи те, що ми не потребуємо. Він хоче не лише жертви. Він хоче також священика, який би приносив жертву. Ми бачимо Бога, який вибирає Арона на Первосвященика, говорячи, що лише Арон та його нащадки можуть бути священиками. Жодна особа, яка походить з іншої родини, незалежно наскільки святої, не може взяти на себе цю честь. Все це прийшло від самого Бога. Символи Жертви Старого Завіту були добрі. Вони були найкращі з того, що могла пропонувати людина в ситуації, в якій вона знаходилась після падіння Адама: як просте створіння землі, людина є в природному стані. І ці жертви як символ нашої любові, поклоніння, розкаяння, прохання були прийняті і навіть вимагались Богом, але вони були лише простими символами і самі по собі не могли нічого зробити. Ви загубили ключ від вашого дому або машини і потім намагаєтесь відчинити замок, роблячи рухи, які нагадують поворот ключа. Так нічого не відкрити. Чи могла б людина коли-небудь запропонувати Богові жертву достойну Бога? Чи могла людина коли-небудь запропонувати Богові справжню жертву - не простий символ, а такий, що справді відновить збиток, завданий гріхом? Жертву, яка придбала би нам друге життя, Боже життя, яке Адам загубив через гріх, - таку, що придбає Небо для нас? Для такої жертви необхідні дві речі. По-перше, це має бути зроблене одним із людського роду, бо ми є ті, що вчинили злочин; на всіх нас лежить вина. По-друге, дія повинна бути безмежної цінності, тому що той, хто є ображений, - Бог, і це робить злочин безконечним. Бо вага злочину визначається тим, хто є зранений та ображений. Учень в школі може образити і причинити біль іншому учневі. Це погано. Але якщо він образить і зробить боляче своїй мамі чи татові, вина є більшою. І ось - обмежена людина ображає безконечного Бога. Це робить злочин безконечним. Тому необхідними є безконечні оновлення. Через те акт оновлення повинен бути і людський, і Божественний (безконечний). Але такої людини немає. Ось де приходить Божа любов. Вона не знає меж. Бог настільки нас полюбив, що навіть після Адамового падіння Він обіцяв Сам опуститися на землю і все зробити для нас. Чогось такого Він не зробив навіть для ангелів, коли ті впали. Справжньою є Нова Жертва Настав день, свято Благовіщення. Бог послав ангела до Святої Діви Марії із запитанням чи погодиться вона стати матір'ю Спасителя, Відкупителя світу. Якою буде її відповідь? Бог не примушує жодної розумної істоти. У відповідь прозвучало: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38). І ангел відійшов від неї. В той момент Бог-Син був зачатий у її лоні... Богочоловік, Ісус. Бог створив своє тіло. У час увійшла вічність. Початок довгого перебування на землі, яке закінчиться на горі Голготі. Ісус, Богочоловік, три роки проповідував Своє Нове Царство, що є на землі й на небі, і яке повинно бути збудоване для нової людини; охоплюючи два життя - людське і божественне. Мешканець двох світів, землі та неба. Це привело Його до вироку та Голготи. Христос на Голготі, обнажений зі свого одягу, коронований терням. Жертвоприношення повинно було розпочатися. Боже Ягня, яке називалось Ісус, було готове до пожертвування. Ісус повинен стати Справжнім Жертовним Ягням. Жертовний Вівтар був готовий, але це не був вівтар, вкритий золотом, як у Старому Завіті, а важкий хрест. Священик? Так, він був потрібний. Хто, крім Нього, крім Ісуса, був достойним запропонувати цю велику жертву Сина Божого, Богочоловіка. Він є одночасно і священик, і жертва. Дійсно, Він використає їхні руки для вбивства жертви, але Він, Вічний Священик, запропонує Самого Себе. Вони прибили Його до хреста; вони пробили Його руки і ноги, підняли Його високо на вівтар хреста. Його жертва поєднає небо і землю; стане драбиною, яка вестиме нас до Неба. Замість літургійних жертовних молитов до Його вух долітали богохульства та прокляття грішників. Він взяв на Себе гріхи світу. Кару, покинутість Богом, які грішники самі накликали на себе, приймає Ісус. Його друзі покинули Його і тепер Його покидає Небесний Отець. «Боже мій, Боже мій, чому єси покинув мене» (Мр. 15, 34). Покинений Богом, Він важко переносить страждання. Це найбільше страждання засудженого бути покиненим через свою любов. Він висить там, вони не змогли вбити Його. Ніхто не може вбити Бога. Він вмирав за своєю власною доброю волею; «Ніхто його (життя) в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе... життя своє кладу я за моїх овець» (Ів. 10,11-18). Він був Первосвящеником. Він запропонує Себе Богові-Отцеві. Він помре лише тоді, коли дозволить своїй душі полишити Його тіло. «Отче, у Твої руки віддаю Духа мого!» (Лк. 23, 46). «Звершилось» (Ів. 19, ЗО). Його душа покинула Його тіло. Жертва була повною. Це був найбільший акт любові у світі. Не любові людини до людини, а любові Бога до людини. Тут був заплачений найбільший викуп у світі. «Не тлінним золотом чи сріблом ви були відкуплені від вашого життя» (1 Пт. 1,18), але найбільшою і Вічною Жертвою в світі. Якими б цінними та сильними не були б жертви Старого Завіту, вони були лише знаменням і прасимволом жертви Голготи. Вони отримали свою ціну від хреста. Кінець старих жертв Оскільки Ісус запропонував Свою жертву на хресті, «Тоді завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу» (Мр. 15, 38). То був знак, що Старий Завіт з усіма своїми різноманітними жертвами підійшов до кінця. Тут є достойна жертва Бога-Сина, яка виповнює і охоплює потреби всіх людей, чи це буде поклоніння, каяття-пожертва, пожертва прохання чи пожертва подяки. Ісус здійснив все це Однією Вічною Жертвою Самого Себе. Він поклоняється, Він дякує, Він пробачає і просить для нас нового благословення перед троном Свого Небесного Отця. Наслідок Вічної Жертви «О felix culpa» (о щаслива вина), як згадує офіційна церковна молитва про Адамів гріх, «який був принесений нам люблячим Спасителем». Якби не цей гріх, можливо, ми ніколи б не побачили настільки відкритої Божої любові. Тепер ми є більше, ніж мешканці землі, ми є відкуплені. Ми отримали назад Божественне Синівство, дароване Адамові. Ми стали учасниками Його Божої Природи (2 Пт. 1,4). Боже Життя проходить через наші жили. Ми є мешканцями двох світів: цього світу та Небесного Царства. Давайте насолоджуватися Христом. Алилуя. Задумаймося також, якими важливими ми повинні бути у Божих очах. Але ж як дешево ми продаємося через гріхи дияволові. Подумайте, якою великою є любов Бога. Якою є наша відповідь? Існує одна дорога: Бог виходить нам назустріч, але ми обминаємо Бога? Вдумайтеся у слова, які стосуються Нашого Господа. «І коли хтось його спитає: «А що то у тебе за рани на руках?» - він відповість: «Це - мене поранено у домі моїх друзів» (Зал. 13, 6). З часу створення світу, ми повинні сказати, що Він пам'ятав про нас, настільки любив нас, що навіть пожертвував Себе за нас. Ой, як Він любив нас! Чи чиясь любов може зрівнятися з Його любов'ю? Свята Євхаристія Христос у вигляді хліба та вина Все має свої межі, крім любові... Любов спонукала Бога стати чоловіком, відкупити гріхи та приєднати, наблизити людину до Бога. Іншою характерною рисою любові є бажання бути завжди поряд з тим, кого любиш. З Ісусом було так само. Як міг Він залишитися на землі з тими, що любили Його; так, щоб Його друзі могли відвідувати та отримувати Його, а Його вороги не впізнавали б Його? Якщо б Він міг залишитися як людина, злі люди знайшли б Його, щоб знову й знову Його розпинати. Він знайшов спосіб. Він віддає Себе нам у вигляді хліба й вина - Святої Євхаристії, Причастя. Друзі отримають Його у свої серця як поживу для своєї душі, і все ж Він не буде впізнаний своїми ворогами, але буде залишатися зі своїми друзями. Він сповіщатиме їм Добру Новину, але чи вони повірять? Він повинен спочатку доказати, що є Володарем над природою. Він зробить два великі чуда, щоб довести це. Перше, Він нагодує понад п'ять тисяч людей чудотворним помноженням п'яти буханців хліба та двох риб (Мр. 6, 38). Це стане відповіддю на запитання: «Як може Ісус бути одночасно над усім світом, годуючи мільйони?» Він може це робити. Друге чудо відбулося тієї ж ночі. Ісус пішов по воді до човна Апостолів і вгамував бурю. Він є Бог. Він має владу над природою. Обіцянка Наступного дня юрба знаходить Його в Капернаумі. Люди є дуже щасливі. Вони змусять Його стати їхнім Царем. Він завжди годуватиме їх. Ісус звертається до них: «Не шукайте їжу, яка псується, а їжу, яка залишається на вічне життя, яку ж вам дасть Син Чоловічий». Він говорить їм про їжу: «Я - хліб життя. Я хліб, який з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки... а тепер Добра Новина... Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Читаємо в Івана 6, 22). Це було для вже занадто. Як може цей чоловік дати нам їсти своє тіло? Біблія говорить нам про те, що багато Його послідовників ніколи вже не ходили з ним знову. Але це правда. Навіть коли б Він мав втратити усіх Своїх апостолів, Він би не змінив Своєї обіцянки. Він ні від чого не відрікався. Він не кличе їх назад, кажучи: «Зачекайте, ви не розумієте. Я не маю на увазі це дослівно. Я маю на увазі, що це лише нагадуватиме вам про моє тіло». Тому що Він мав на увазі Своє власне тіло та кров. Повернувшись до Своїх апостолів, Він каже: «Ви також підете геть?» Він мав на увазі, що вони можуть йти, якщо не вірять в те, що Він це зробить. Петро відповів за всіх, хоча він все ще міг не зрозуміти цього: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе - слова життя вічного!» (Ів. 6, 68) Тайна Святої Євхаристії Є друга частина цієї історії, інша причина, чому Він віддав Себе нам у Святій Євхаристії. Пригадайте, чого бракувало у жертвах, пропонованих Богові в часах перед Христом. Бракувало двох речей. По-перше, відповідної жертви. Що є вівця чи баранчик у порівнянні з Богом? По-друге, відповідного духовенства (священства). Не всі нащадки Арона, священики справжнього Бога, були справді добрими. Ми читаємо, що два Аронові сини Надав та Авігу були знищені Богом за їхню недостойність (Лев. 10, 1-2). Бог, через пророцтво Малахії, говорить їм: «Не
до вподоби ви мені стали, - говорить Господь сил, - і не милі мені приноси з рук ваших». Він матиме нове духовенство: |
Тайна Вечеря - це перша Служба Божа АКЦІЯ!
50 коп. | |||
|
Промінь Любові № 5, Січень 2004, Стаття № 4 | ||||
