Блаженні Франциско та Якинта МАРТО (Фатіма, Португалія, 1917 р.)

Це була подія світового значення, коли Святіший Отець прибув до міста Фатіми (Португалія), 13 травня 2000 року, щоб там у присутності майже мільйона прочан святково та офіційно проголосити блаженними двох дітей, наймолодших з-посеред тих, яких визнала Церква. Діти вели зразкове життя, проте вони не були мучениками. Якинті та Франциску разом з їхньою кузиною Лючією, з'являлася з 13 травня по 13 жовтня 1917 року Матір Божа. Але це ще не стало причиною їхнього блаженства, нею було побожне життя обох дітей, незважаючи на їхній юний вік.

«Причиною не були й з'явлення Діви Марії, від яких залежить святість, а вірність і впевненість, з якою діти відгукнулися на цю милість»

(Івана Павло II, 17. 5. 2000 р.).

Дитинство і об'явлення Діви Марії

Франциску та Якинта були братом і сестрою, шостою та п'ятою дитинами їхніх батьків: Мануеля Педро Марто та Олімпії Єзус дос Сантос. Це прості віруючі селяни, що жили у селищі Альюстрель, яке належало церковному приходу Фатіми. Через декілька днів дітей охрестили: Франциска - 20 червня 1908 року, а Якинту - 19 березня 1910 року.

Про Якинту згадують як про хорошу, добросердечну, довірливу дівчинку. Вона була дуже чутливою і думала лише про невинність. Якинта - надто вразлива, її можна було легко образити. Щоб повернути її назад до забав, добрих слів було замало. Франциско був зовсім іншим: характером дуже відрізнявся від своєї сестри. Не був упертий та жвавий, як вона, а спокійний, лагідний та поступливий. 

Особливе співчуття мав до бідних та знедолених. Хлопчик відчував красу природи, яку споглядав із великим здивуванням: його вражала самотність гір, схід та захід сонця, яке він називав «лампою нашого Господа», а зірочки були «лампами Ангелів».

Коли Лючія ходила до церкви і брала дітей із собою, вони часто бачили, як інших причащають, але приєднатися до цієї радості ще не могли. Та діти ніколи не забували про «прихованого у дарохранильниці Спасителя», - як Його називала Якинта. Лючія підросла, і її матір довірила дочці пасти овець. Дівчинка справно виконувала це доручення. Якинта та Франциско кинулися до своєї мами просити дозволу супроводжувати її. Діти дуже любили старшу сестру й слухалися її. Нарешті мама уступила їхнім настирливим проханням і довірила їм декілька овець із своєї отари. Відтепер їх можна було часто бачити далеко у лугах, де вони гралися та молилися, не забуваючи, однак, пильнувати свої вівці.

Об’явлення Ангела

Приблизно за рік до Різдва Богородиці (1916 р.) маленькі пастушки (шести, восьми та дев’ятирічні діти) пережили визначну подію в своєму житті: у променях яскравого світла побачили дуже красивого юнака. «Не лякайтеся! Я - Ангел Миру, моліться до мене!» І він став на коліна, схилив голову до землі та тричі промовив: «Боже мій, я вірю у Тебе, молюся до Тебе, надію покладаю на Тебе, люблю Тебе. Я прошу пробачення за тих, які не вірять у Тебе, не моляться до Тебе, не покладаються на Тебе і не люблять Тебе».

Малі пастушки й не помітили, як вони мимоволі вклонилися та почали повторювати слова молитви. Ангел звернувся до них: «Моліться, Святе Серце Господне чекае на ваші молитви!».

Улітку того ж року Ангел з'явився їм ще раз і закликав молитися більше й старанніше: «Господь та Марія покладаються на вас у своїй добросердечності! Моліться безперестанку та складайте пожертви!» Лючія запитала: «А як ми маємо приносити офіри?».

«Усе, щоб ви не робили, жертвуйте як акт каяття за тих грішників, які завдають Всевишньому сильного болю. Це будуть жертви, що мають стати спасінням та покутою для всіх грішників. Принесіть спокій своїй Батьківщині!»

10 жовтня 1916 року Ангел з'явився втретє. Він тримав у руці чашу, а над ним - Тіло Господнє. З нього у чашу капали краплини крові. Ангел випустив усе це з рук, і все зависло у повітрі. Сам припав до землі і промовив молитву до Пресвятої Трійці.

За його прикладом, діти опустилися на землю і теж почали молитися. Згодом Ангел підвівся, знову взяв у руки Тіло Господнє (частицю) та чашу і простягнув їх Лючії, Якинті та Франциску: «Візьміть тіло та кров Ісуса Христа, якого люди так невдячно образили! Покайтеся за гріхи грішників і втіште самого Бога!» Ангел знову вклонився й почав молитися до Пресвятої Трійці.

Діти молилися так, як їх навчив Ангел, знову і знову повторюючи слова молитви, аж поки Франциско не помітив, що вже настав вечір і треба повертатися додому. Лючія, яка вже дещо знала про Пресвяту Євхаристію, пояснила, що сьогодні вони отримали справжнє св. Причастя. Та діти і без того розуміли, що вони прийняли у своє серце Ісуса. Проте не знали, що у чаші священика біля вівтаря є Кров Ісуса. Тому через декілька днів Франциско запитав у Лючії: «Ангел дав тобі св. Причастя, але що тоді те, що дає тобі священик?» - «Це теж Причастя, - відповіла Якинта. - Хіба ти не бачив, що з плоті капали краплини крові?» А Франциско додав: «Я відчув, що Бог у мені, але я не знаю, як це!»

На місці, де все це відбувалося, зараз стоїть чудова скульптура: Ангел із св. Причастям та троє дітей.

13 травня 1917 року

Після недільного богослужіння 13 травня троє маленькі пастушки забрели зі своїми вівцями до Кова де Ірія (зараз там знаходиться паломницька площа перед базилікою міста Фатіми). Тут у післяобідній час з'явилася їм Богородиця. Лючія набралася хоробрості й запитала:

«Звідкіля Ви?» - «Я прийшла з неба».

«А що Ви хочете від нас?»

«Я прийшла просити вас приходити сюди шість разів у один і той же час кожного місяця тринадцятого числа. Тоді я скажу вам, хто я і чого хочу від вас!»

«Я теж піду на небо?»

«Так, ти підеш туди». - «А Якинта?» - «І вона.» - «А Франциско?» - «Він також, але йому ще треба багато молитися».

Під час того, як Лючія і Якинта бачили та слухали Богоматір, хлопчик, так само, як і під час з'явлень Ангела, міг лише бачити Діву Марію, її слова дівчатка пояснили йому згодом.

Жінка продовжила: «Чи хочете ви запропонувати себе Ісусові і багато вистраждати з того, що вам пошле Господь для відкуплення гріхів, якими Його ображають, для молитви про навернення грішників?»

Захоплена Лючія відповідала: «Так, ми хочемо!»

«Вам доведеться тоді багато страждати, але милість Божа стане вашою силою!»

Промовляючи останні слова, Діва Марія простягла назустріч свої руки і, як описує Лючія: «У наші груди проникло світло, яке Вона випромінювала: воно проникало усередину, в саму душу. Здавалося, ми самі бачили Бога, який був цим світлом».

Це дуже вразило Франциска. Пізніше він згадував: «Ми горіли у тому світлі, яким був Бог, але ми не згоріли. Який Господь? Цього неможливо описати. Але дуже шкода, що Він такий сумний! Якби ж я міг Його утішити!»

Діти впали на коліна й з глибини своїх сердець почали молитися.

Матір Божа закликала молитися щодня за мир та спокій у цілому світі, про закінчення війни. (Йшов третій рік Першої світової війни, жорстокої війни). Після цих слів Пані піднялася на небо і зникла.

Подальші об’явлення

Діти дуже зраділи тій звістці, що зможуть потрапити на небо. 13 червня Пречиста Діва повідомила, що незабаром поведе туди Франциска та Якинту, а Лючія буде змушена довгий час перебувати на землі, бо Ісус покладає на неї велику надію і хоче, щоб вона навчила людей любити Пречисту Діву Марію.

Під час третього об'явлення, що відбулося 13 липня, дітям було показано вогненне море у пеклі. Це дуже налякало їх. Пречиста Діва промовила: «Ви бачили пекло, сюди потрапляють душі грішників. З метою їхнього порятунку Господь хоче, щоб у світі запровадили набоженство вшанування Мого Серця. Коли люди виконають це прохання, врятуеться величезна кількість грішних душ, і настане мир».

«А якщо люди не припинять завдавати біль Богоу, розпочнеться ще одна страшна війна» (мається на увазі Друга світова війна!) Щоб запобігти цьому, я буду приходити і просити про посвячення Росії Моєму Непорочному Серцю та пропонуватиму всім прийняти святе Причастя. Коли виконаються всі мої прохання, Росія навернеться на праведний шлях, і буде на землі мир». (У цей час того ж місяця 1917 року підпільно готувався комуністичний переворот, який спричинився до появлення 70-річного атеїстичного режиму СРСР).

«Якщо того не зроблять, Росія поширить своїх божевільних учителів по цілому світі. Це викличе війни та руйнування, переслідування й винищування релігії, занедбання добра. Господь страждатиме. Багато націй буде стерто з лиця землі. Але, врешті-решт, Мое Серце буде тріумфувати. Бог Отець освятить для мене ту землю, і вона повернеться на шлях праведності, а світові буде даровано мир І спокій на деякий час».

13 липня Діва Марія навчила дітей цієї молитви:

«О мій Ісусе, прости нам наші гріхи, захорони нас від вогню пекельного, візьми до неба усі душі, котрі найбільше потребують Твого милосердя».

Коли діти вже йшли на наступну зустріч 13 серпня, їх затримали всупереч їхній волі та привезли до містечка Вілла Нова Доурем і протримали там аж до 15 серпня. Дітей допитували та погрожували їм, але вони мовчали: готові були краще померти, аніж зрадити Богоматір.

Під час шостого і останнього об'явлення 13 жовтня були присутні понад 50 тисяч людей. Вони пережили «Сонячне Чудо». Сонце вертілося, наче вогненне колесо, пускало яскраві кольорові промені та розсипало їх по всьому небу. Здавалося, що воно стало більшим і зараз впаде на землю. Люди кричали, глибоко вражені таким видовищем. Дехто плакав. Діти сказали всім, що ту чудову жінку, яка явилася їм сьогодні, слід поважати і поклонятися як «нашій любій Пані в терновому вінку». Вони закликали молитися та навернутися до Бога:

Лючія, Франциско та Якинта

Якинта МАРТО

Статуя  Фатімської Богородиці

АКЦІЯ!

50 коп.

Промінь Любові № 11, Листопад 2004, Стаття № 5