Як утворювався Візантійсько-слов'янський обряд?

Найбільшу родину східних обрядів творить візантійський обряд. З нього вийшли інші обряди, серед них і наш слов'янський обряд, до якого належать обряди: болгарський, румунський, словацький, сербський, український, російський й інші. Як постав і розвинувся візантійсько-слов'янський обряд? І кому завдячуємо його появу?

Апостоли слов'янського обряду

Появу слов'янського варіанту візантійського обряду завдячуємо двом святим братам: Кирилові й Методієві. Хто вони? Батько Кирила і Методія був державним урядником у місті Солуні в Греції. Історики непевні щодо їх національності. Одні кажуть, що їх батько був слов'янин, а мати грекиня; інші - що обоє, батьків були слов'янами, а Ще інші - що обоє батьків були греками. Старший брат Методій народився 815 року, а Кирило - близько 827 року. Обидва брати отримали вищу освіту. В Солуні було багато слов'ян, тож вони, крім грецької, могли знати і слов'янську мову. Господь Бог покликав їх до великої і святої місії: нести християнську віру поміж слов'ян.

За їх часів існувала Великоморавська держава. Великий князь Моравії Ростислав просив у візантійського цезаря Михайла III ( 867) місіонерів. Цезар доручив Кирилові, який знав слов'янську мову, перекладати церковні книги на слов’янську мову, а 863 року вислав обох братів на Моравію проповідувати християнську віру, їхнім бажанням було, щоб слов'янський народ розумів мову св. Літургії й інших богослужб.

Та в тому часі й німецькі місіонери ширили на Моравії християнську віру в латинському обряді. Вони оскаржили обох братів перед Апостольським престолом за обрядові нововведення. Папа Адріян II справу перевірив і підтвердив слов'янський обряд. Кирило вступив, до монастиря в Римі і там помер 14 лютого 869 року. А Методія папа висвятив на моравського єпископа. Коли ж Методій повернувся з Риму, латинські єпископи його переслідували і навіть якийсь час тримали у в'язниці. Випустили його на волю на домагання папи Йоана VIII. Св. Методій помер 6 квітня 865 року. Після його смерті моравський князь Святополк, з невідомих нам причин, вигнав учнів Кирила й Методія і запровадив латинський обряд. Вигнаних учнів прийняла Болгарія. Болгари, взявши книги від морав'ян, пристосували їх до болгарської мови, а слов'янську азбуку на честь Кирила назвали "кирилицею".

У чому заслуга Кирила й Методія?

Святі Кирило й Методій для слов'ян - мужі Божого Провидіння, їхня безсмертна заслуга перед слов'янськими народами полягає в тому, що вони створили слов'янський обряд. Історики підкреслюють Богом дану мудрість св. Кирила, який не пішов за тодішнім звичаєм Церкви Східної й Західної, які в Літургії визнавали тільки грецьку й латинську мови. Він стояв на засаді, що славити Господа Бога можна всіма мовами. Тому вирішив дати слов'янам Літургію і церковні книги у їхній мові. Ввівши слов'янську мову до літургії, Кирило й Методій стали основоположниками і творцями слов'янського обряду.

Учні святих Кирила і Методія, вигнані з Моравії, принесли слов'янський обряд до Болгарії. Болгари цей обряд прийняли, але дещо його змінили. Тут він не був точним повторенням того слов'янського обряду, що його запровадили на Моравії обидва брати. Тут він пристосувався до візантійського обряду. І цей візантійсько-болгарський обряд перейшов на Русь-Україну. І так болгарська мова стала церковнослов'янською мовою. А тому, що наш народ цю слов'янську мову розумів, то вона залишалася мовою наших богослужінь аж до наших часів.

Християнська віра в Україні

Апостолом християнської віри на наших рідних землях є наш князь св. Володимир Великий (ї 1015). На Русі перші християни появилися ще за сто років до нього. Християнкою була бабуня св. Володимира св. княгиня Ольга, яка охрестилася 955 року. Св. Володимир Великий як голова держави офіціально запровадив християнську віру 988 року. Він охрестився сам і за допомогою грецьких і болгарських місіонерів хрестив увесь наш народ.

Св. Володимир прийняв християнську віру у візантійсько-слов'янському обряді, а не в латинському тому, що наша держава у ті часи мала з Візантією політичні, культурні, економічні й династичні зв'язки, а мова слов'янського обряду була зрозуміла нашому народові. Яку віру прийняв св. Володимир з Візантії: католицьку чи православну? Він прийняв віру однієї, нерозділеної Церкви, бо тоді ще Східна і Західна Церкви були об'єднані.

Св. Володимир посилав своїх бояр до різних країн розізнати "як хто служить Богові". Після повернення з Цар-городу вони розповідали князеві: "Не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої, - не вміємо ми й сказати про се. Тільки те ми відаємо, що напевно Бог їхній перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркого взяти" (Літопис Руський, Київ 1989, с. 61).

Зараз по хрещенні св. Володимир збудував церкву в Києві в честь Успіння Божої Матері. Та церква звалася Десятинною, бо св. Володимир призначив на неї десятину своїх княжих прибутків. А його син князь Ярослав Мудрий 1037 р. збудував у Києві славний собор св. Софії - Божої Мудрості, а також на Золотих воротах - храм Благовіщення Пречистої Діви Марії, у якому він увесь наш народ віддав в опіку Пресвятій Богородиці. Храм св. Софії зберігся до сьогодні.

Вплив візантійсько - слов'янського обряду на нашу Церкву:

1. З Візантії через Болгарію ми перейняли у слов'янській мові св. Літургію, церковні книги, богослужіння, церемонії, практики, напіви, празники, пости і церковний календар.
2. З Візантії прийшла архітектура наших церков. Наші східні церкви мають свій питомий стиль. З Візантії походить внутрішнє обладнання нашого храму, наш іконостас, наші ризи і святий посуд.
3. З Візантії ми взяли святі ікони, передусім прегарні ікони Божої Матері. Східна Церква не знає статуй у церкві, бо Це звичай латинського обряду. Красу наших святих ікон подивляє увесь світ.
4. З Візантії ми одержали адміністрацію нашої Церкви, наших митрополитів і єпископів, наші церковні закони, подані в Номоканон, що в нас має назву "Кормча Книга"

Св. Кирил та Св. Методій

АКЦІЯ!

50 коп.

Промінь Любові № 1, Січень 2004, Стаття № 6