Випуск №9, СТАТТЯ №1

Слов’янські апостоли Кирил і Мефодій

Брати Кирил і Мефодій, візантійці за культурою, зуміли стати апостолами слов'ян у повному значенні цього слова. Якщо розлуку з батьківщиною, якої Бог деколи вимагає від своїх вибранців, прийняти з вірою в Його обітницю, то вона завжди стає таємничою і плідною умовою розвитку й росту Божого народу на землі. Господь сказав до Авраама: "Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його Я тобі покажу. А Я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім'я, а ти станеш благословенним" (Бут. 12, 1).

Тут цілком особливим і подиву гідним виявляється те, що святі Брати, розгортаючи свою діяльність у такій складній і несприятливій ситуації, тим народам, які було доручено їхній проповіді, аж ніяк не намагалися накидати бездискусійної вищості грецької мови та візантійської культури, ані звичаїв чи поведінки прогресивнішого суспільства, в якому вони зростали і перебували у зв'язку зі своїми рідними й дорогими. Святі Брати, спонукані ідеалом об'єднання у Христі нових віруючих, пристосовували до слов'янської мови ті тексти, які збагатила й прикрасила візантійська літургія, і — відповідно до способу мислення та звичаїв нових народів — витончені й складні праці греко-римського права. Здійснюючи оту програму злагоди й миру, вони завжди шанували зобов'язання своєї місії, беручи до уваги традиційні прерогативи й церковні права, встановлені канонами Соборів, бо ж вони — підвладні східній Імперії та вірні піддані Константинопольського патріархату — вважали своїм обов'язком здати звіт Римському Архієрею в своїй місійній діяльності та й віддати на його суд, щоб одержати його схвалення, те вчення, яке вони визнавали й якого навчали, ті книги, які вони написали слов'янською мовою, та й ті методи, які вони застосовували у проповідуванні Євангелії тим народам.

Кирил й Мефодій — це неначе ланки єднання, наче духовний міст між східною і західною традиціями, що сходяться разом в єдину велику Традицію вселенської Церкви. Вони є для нас взірцями й покровителями в екуменічному зусиллі Церков-сестер — Східної і Західної, щоб через діалог і молитву віднайти видиму єдність у досконалій і цілковитій спільноті, — "в єдності, яка, — як я сказав з нагоди моїх відвідин у Барі, — не є ані поглинанням, ані злиттям".

Єдність — це зустріч у правді й любові, що були дані нам Святим Духом. Кирило й Мефодій через свою індивідуальність і діяльність є такими постатями, що наново пробуджують в усіх християн велику "тугу за з'єднанням і за єдністю" між двома Церквами-сестрами — Східною і Західною.

Для осягнення повної вселенськості кожний народ, кожна культура повинні здійснити власне завдання в загальному плані спасіння. Кожна окрема традиція, кожна помісна Церква повинна бути завжди відкрита й уважна до інших Церков і традицій, та одночасно — до вселенської й католицької спільності; якби вона замкнулася в собі, то наражалася б на небезпеку зубожіння.

Хоча святі Брати розпочали свою місію з доручення Константинополя, проте згодом вони певною мірою намагалися дістати підтвердження, звертаючись до Апостольського Престолу в Римі, видимого осередку єдності Церкви. Вони, спонукані почуттям універсальності Церкви, будували її як єдину, святу, католицьку й апостольську Церкву. Це виразно й однозначно виявляється в усій їхній поведінці. Можна сказати, що заклик Ісуса в його священичій молитві — "Щоб усі були одно" — представляє їхній місіонерський девіз згідно зі словами псалмописця: "Хваліте Господа всі народи, славте його всі люди!" Для нас, сучасних людей, їхнє апостольство має також вимовність екуменічного заклику: це заклик відбудувати в мирній злагоді ту єдність, яка після Кирила і Мефодія зазнала великої шкоди, і, насамперед, єдність між Сходом і Заходом.

Святі Брати з Солуня були переконані, що кожну помісну Церкву покликано до того, щоб вона своїми дарами збагачувала католицьку "повноту". І таке переконання було у досконалій співзвучності з їхнім розумінням Євангелії: відмінністю умов життя окремих християнських Церков ніколи не можна виправдовувати розходжень, незгод чи розколів у визнаванні єдиної віри та у сповнюванні милосердя.

Після одинадцяти сторіч християнства серед слов'ян виразно бачимо, що для них спадщина Солунських Братів є і залишиться глибшою і сильнішою від будь-якого поділу. Обидві християнські традиції — східна, що походить з Константинополя, і західна, що походить з Риму, — виникли у лоні однієї Церкви, хоч на канві різних культур і відмінного підходу до тих самих проблем. Така різнорідність, коли добре зрозуміти її початок, побачити її вартість і значення, може лише збагатити що культуру Європи, що її релігійну традицію, і може стати також належною підставою для бажаного духовного оновлення.




АКЦІЯ!


Вам подобається образок ???

Ви можете замовити його через Інтернет!


50 коп.


Промінь Любові № 9, Вересень 2004, Стаття № 1

Надрукувати цей текст?




Новости ХМАО, городов округа,
Hosted by uCoz