Випуск №4, СТАТТЯ №6

 Ікона Матері Божої - Покровительки Закарпаття

У 1926-му році Папа Пій XI подарував для Мукачівського монастиря ікону, намальовану в Царгороді в 1453-му році, з метою підтримки вірних Закарпаття. На урочистостях, з нагоди перенесення цієї ікони, 27-го червня 1926-го року, взяли участь понад тридцять тисяч прочан. Про історію появи цієї ікони відомо небагато. Походить вона з XV-го століття. Тло ікони - золоте. На ньому зображена Пресвята Богородиця з Ісусом Христом, котрий тримає у лівій руці кулю-всесвіт, а правою благословляє. По обох боках видніє напис по-грецьки "Мати Господа". Внизу дата 1453-ій рік. Саме в цьому році на Царгород, як і на Візантію взагалі, напали турки. Ікону вивезено до Риму.

У листопаді 1938-го року стався горезвісний розподіл Карпатської України. В зв’язку з цими політичними акціями угорські кордони фактично пересунулися до стін монастиря. Це спричинило занепад активного життя на Чернечій горі. Саме на цей період припадають найбільші поневіряння Української Католицької Церкви, витримати які могли справді люди високого духовного чину, правдивої віри та вірності українській церкві. Ось як про це описує о. Михайло Ваврик, ЧСВВ, у невеличкій книжечці "Покровителька Закарпаття" (1999-ий рік). "У ті часи проща на Чернечу гору була місцем паломництва багатьох вірних, які, можливо, востаннє мали нагоду висповідатися й укріпитися духом. Зокрема, у 1946-му році, у трьохсотліття св. Унії на Срібній Землі Закарпаття, на свято-успенський відпуст прийшло п’ятдесят тисяч вірних, з яких двадцять тисяч прийняли св. Причастя. Але такі масові вияви віри не були до вподоби радянським верховодам.

Вже 22-го березня 1947-го року міський комуністичний комітет у Мукачево викликав василіянського протоігумена в Карпатській Україні, о. Антонія Мондика, та ігумена Чернечої гори, о. Івана Сатмарія, і разом з представниками НКВД вимагав підписати заяву про перехід на православ'я. Обидва заявили, що не можуть цього ніяк зробити. Не зламали їх ніякі намовляння, переконування, і навіть погрози. І ось, 24-го березня, відділ НКВД підчас вечері оточив монастир. До їдальні увійшли декілька старшин та ще раз зажадали від обох настоятелів підписати заяву про перехід на православ'я, погрожуючи ліквідувати монастир, а всіх ченців вивезти. Командир відділу відокремив настоятелів та єромонахів від чернечої братії та наказав їм ніяким способом ні на кого не впливати, аби кожен самостійно міг прийняти рішення. Тоді о. ігумен промовив: "Робіть так, як вам підказує совість." А командир, із текстом заяви про перехід на православ'я, став проходити від ченця до ченця, намовляючи кожного під нею підписатися. Та ченці один за одним заявляли, що цього не зроблять, навіть наймолодші кандидати, котрі лише декілька днів перебували в монастирі. 

Коли усі відмовилися підписати акт зради, розлючений командир наказав монахам збиратися до виїзду, дозволивши взяти із собою лише найнеобхідніші речі. Через кілька хвилин усі мусіли бути готові. Кожен пакував речі в присутності НКВД.

Коли всі зібралися при монастирських дверях, військові вивели їх на подвір'я й повпихали до трьох вантажних автомашин. Саме тоді ввійшли на монастирське подвір'я православні монахи. Один із них підійшов до заарештованих та сказав: "Ми вас не виганяємо, кожний з вас може тут залишитися, якщо перейде до нас." Хоч як жаль було покидати монастир - колиску монашого життя від довгих століть, та і цим разом жоден із тридцяти двох Василіян не вийшов з автомашини і на зрадив святої віри. Повезли їх містом до невеликого найбіднішого монастиря в Імстичеві біля Білок, де монахи змушені були спати на підлозі в очікуванні дальшого депортації."

А що сталося із старовинною іконою Божої Матері, котру Папа Пій XI подарував о. Василіянам? Передбачливі оо. Василіяни, знаючи наперед "високу культуру" азійського більшовизму, та етикет російського православ'я, зуміли виготовити копію цієї ікони, а ориґінал, привезений з Риму, віддали на переховування батькові одного із ченців. Згодом чернець і його батьки повмирали забравши із собою таємницю схованої ікони. Мало хто вірив, що вона існує. Але якщо чогось хоче Бог, то зло безсиле в найбільшій своїй потузі.

До 1947-го року в Мукачівському монастирі жив брат Юліан Мигович, ЧСВВ. Пізніше він був заарештований. Ігумен монастиря передав ікону Покровительки Закарпаття його батькам. Коли ж брат Юліан вийшов з тюрми то зберігав ікону в місті Сваляві, у своїй маленькій квартирі, яку винаймав. Коли ж настали часи жорстоких обшуків КДБ та міліції - передав її на зберігання одній побожній родині. Це сталося в 1965-му році. Ікона віднайшлася дивним способом. Із розповіді о. Віктора Батога, ЧСВВ, стало відомо, що копію ікони Закарпатської Богоматері зробив маляр, д-р В. Королів-Старий і віддав її Ігуменові о. Полікарпу. Про дальшу долю ікони довгий час нічого конкретного не було відомо. Після того, як у Закарпатті стався сильний землетрус, силою в 4 бали, з третього на четверте січня 1999-го року, отці з Малого Березного поїхали у Мукачево розшукувати чудотворну ікону. Вони знали лише те, що ця ікона могла би бути у якоїсь побожної родини. В скорому часі ця родина віднайшлася і отці, віддавши хвалу Богові, привезли її в Малоберезнянський монастир. Шкода, що не знаємо хто на протязі таких довгих та непевних років зберігав цю святиню Закарпаття, але цей факт є ще одним доказом великої вірності наших українських людей Христовій вірі та Його Церкві. То ж нехай довіку лунає на благословенній землі Закарпаття незмінне - Слава Ісусу Христу!


Ікона Матері Божої "Покровительки Закарпаття", подарована Святішим Отцем Пієм ХІ Мукачівському Василіянському монастиреві


АКЦІЯ!


Вам подобається образок ???

Ви можете замовити його через Інтернет!


50 коп.


Промінь Любові № 4, Січень 2004, Стаття № 6

Надрукувати цей текст?




Новости ХМАО, городов округа,
Hosted by uCoz