Випуск №3, СТАТТЯ №7

 Християнські Легенди

Сльози Пречистої

Коли Господь Ісус забрав свою Матір із тілом до неба, то вивищив її понад усіх ангелів і святих, посадивши її праворуч коло себе. Та Пречиста не хотіла сама радіти своїм блаженством. Від першого дня вивищення вона без упину старалася робити людям добро. Вона ж терпіла разом з Ісусом, віддавши любого сина на жертву за людські гріхи, й сім мечів болю прошило її материнське серце.

Як Спаситель пожертвував усе для людей, так і вона бажала помагати людям і рятувати їх, де тільки бачила їх горе й терпіння. Навіть там, де вже все було пропаще, шукала ще виходу. Думала навіть про найнещасніших, про засуджених на вічну кару в пеклі і раз виявила своєму божественному Синові своє бажання відвідати їх, щоб побачити, чи не можна їм хоч трохи допомогти. А потім просила в Ісуса провідника, а він дав їй трьох провідників — трьох архангелів.

Марія з трьома архангелами переступила пекельні ворота. З безодні в безодню йшла дорога всемилосердної Матері. Рафаїл проводив її, Михаїл захищав, а Гавриїл пояснював.

Коли Пречиста зупинилася перед однією калюжею чорного вогню та спиталася, чим ці або ті згрішили, що тепер так важко караються? Архангел Гавриїл сказав їй:

— Всі вони так покарані, як грішили. Кара виростає з гріха, як кілець з насіння. Часто воно триває довго, поки зійде кілець, та колись таки зійде напевно — найпізніше тут, та найчастіше таки вже на землі. Люди нарікають у своїй сліпоті на Бога за терпіння, що впали на них, як оці тут, однако не думають про свої гріхи, що після них мусило прийти терпіння, як по вечорі приходить ніч.

Пречиста признала це, та потім все ще спиталася, чи їм нема вже зовсім рятунку.

На те відповів архангел:

— їх муки триватимуть до тих пір, поки вони відділені від Бога, бо саме те мучить їх. І ще одно: образ їх гріхів стоїть перед ними день і ніч. Завжди знають вони, що робили та що втратили, — це важча мука, як вогонь.

— Забуття, — повторила Пречиста, та ніхто не почув цього, бо в безодні неслися крики засуджених угору до сяєва, що в ньому стояла Божа Мати та архангели. Вони благали хоч краплини води.

Марія стояла там засмучена й не могла нічим їм допомогти. Сльози співчуття омивали її обличчя. Всі ці сльози збирав архангел Гавриїл, і, коли Марія з архангелами вернулася до неба, подав він сльози в чаші лілеї небесному Отцю. І Бог сказав:

— Доню моя, задля цих сліз зроблю тобі велику ласку.

І знала вже Марія, що добрий Бог зглянувся на її співчуття, й так зважилася вона на велику просьбу:

— Зменши їх муку, Боже, тільки одну ніч, тільки ту ніч, коли твій Син терпів у Оливній горі, Ти зіслав йому ангела з оживляючим напоєм. Прохолоджуй тієї ночі жару пекла та дай їм забуття.

Бог вислухав її просьби й зіслав ангелів у пекло, щоб зв'язали чортів і їх помічників. І заразісінько настала в пеклі велика тиша. Ніби сон зійшов на засуджені душі, й вони забули свої гріхи, й ущухли нарікання на себе самих і на Бога та крики.

Так тривало аж до ранку Великої П’ятниці.


Божа Кровця

Край дороги, що нею Спаситель ішов із важким хрестом на гору Голготу, росла квітка з жовтими пелюстками. Коли вона побачила Ісуса, як ішов і вгинався під важким хрестом, а з чола його зтікала по лиці кров, обняв її великий жаль і співчуття. Та що могла – така мала рослинка, що росла край дороги, зробити, щоб виявити йому хоч трохи співчуття, щоб йому хоч трішечки помогти.

Вже був близько змучений Спаситель, і тут покинули його сили, хрест придавив його, й він упав. Та не впав у порох, тільки трохи на бік, саме там, де росла жовтоцвіта рослинка. І квітка прийняла поранене тіло ніжними раменами й холодила, тремтяче від болю, святе лице, що все палало гарячкою, й поранені руки Господа. Так могла вона маленьку хвилинку злагіднювати біль ран бальзамом своїх м'яких пелюстків. Коли Христос підвівся під ударами простацьких рук вояків, глянув добрячими очима на квітку. Від того пройняла її всю чудесна сила. І відтоді ця придорожна квітка — благословенне зілля, що помагає в різних недугах. На пам'ятку про дорогоцінну кров, що її вона одержала край дороги з ран Спасителя, наповнилася вона червоним соком. Коли розтерти квіття, то пальці фарбуються на червоно, як свіжі рани, й на пальцях лишається милий запах. Тому наш народ називає квітку: «Божа Кровця».

Називають цю квітку теж: «Сльози Матері Божої та зілля св. Івана», а це тому, що коли св. Іван відпроваджував Божу Матір з Голготи до себе, то Мати Божа, побачивши квітку, що змилосердилася над терпінням її Сина, залилася слізьми, й ті сльози впали на квітку. Зіллям св. Івана зве наш народ цю квітку тому, бо він після, підвів пригнену квітку та підсипав її свіжою землею.





























АКЦІЯ!


Вам подобається образок ???

Ви можете замовити його через Інтернет!


50 коп.


Промінь Любові № 3, Січень 2004, Стаття № 8

Надрукувати цей текст?




Новости ХМАО, городов округа,
Hosted by uCoz