Випуск №2, СТАТТЯ №7

Оповідання про дітей, які у своєму житті свято наслідували Пресвяту Євхаристію

Дівчинка, про яку піде мова далі, була сонячною дитиною із щирим, близьким до Бога серцем, яке завжди було готове прийти на допомогу. Найохочіше вона слухала і говорила про небо; цінувала історії про молодих Святих, саги і казки, які їй здавалися "глибокими". Вона народилася на свято Всіх Святих у селі Томпсонвіль, штат Вісконсін, США. Це на південь від Мілуоке. її батьки - батько Джон Пескуля - володіли там автомайстернею. Помешкання глибоковіруючої католицької родини знаходилося над майстернею. Дівчинка була першою дитиною.

Через три дні після народження, у неділю 4 листопада, отець Лео Ґабрієль охрестив її у церкві св. Людвіґа у Каледонії, давши їй три чудові імена: Марґарета Марія Сесілія. Під час св. Таїнства Хрещення немовля мило усміхалося та бавилося маленькими пальчиками краєм одягу священика. Вона не заплакала тоді, коли їй на язик поклали свячену сіль - така була традиція. Священик сказав після того: "Ця дитина стане або побожною монахинею, або піде до Господа ще задовго до того, як будь-який гріх заплямить її душу".

Раннє дитинство

Мила посмішка малої дівчинки з світлим волоссячком та виразними очима сприяли тому, що її всі любили. З кожним днем вона ствала міцнішою і жвавішою. Уже з раннього дитинства Марґарета Марія, сонячний промінчик сім'ї, почала цікавитися релігійними книжками.

Деколи маму кликали до автомайстерні на допомогу чоловікові. Тоді вона садила дитину у велику корзину для білизни, давала книжечки з малюнками та іграшки. Дівчинка так весело щебетала, ніби коло неї хтось сидів і грався. Батько мав багато роботи. Тоді мама їздила до Мілуоке за запасними частинами. Дитину брала з собою. Знову ж таки садила малу в корзинку і ставила в машину. Ісус — перше слово, яке сказала дівчинка. Мати не мала жодних проблем з її навчанням. Спершу вона промовляла прості молитви, а тоді "Богородице" і молитву до Агнела-Хоронителя. На третє день народження Марґареті подарували розп'яття, яке повісили над її ліжечком. Саме перед ним вона складала свої ранкові і вечірні молитви. Цілувала рани Ісуса і тихо промовляла:

"Ісусе, я Тебе люблю. Мені дуже шкода, що я сьогодні зробила так багато помилок. Будь ласка, пробач".

Після цього цілувала матір і батька перед сном і пірнала у ліжко. Дівчинка носила день і ніч вервичку на шиї - гарна традиція, яку їй привила мати. А Марґарета, сонячне дитя, дуже хотіла виявити свою любов до матері. Якось вона допомогла їй виконати "ручну роботу". Коли мама вийшла, дівчинка взяла з її коробки для рукоділля великі ножиці, пішла до спальні і порізала з самого краю покривало на шматки. Вона хотіла зробити його гарним! "Як мама зрадіє!" - казала сама собі. У той самий момент мама появилась у дверях. Дитя їй викрикнуло: "Дивись, мамо, як гарно я зробила!" Мати, розлючена заподіяною шкодою, вигукнула: "Ти погана дитина, що ти наробила, ти знищила покривало! Ісус не любить таких малих поганих дівчат, які все псують!"

Дівчинка обійняла маму за шию, розцілувала її й сказала: "Я хочу бути слухняною, щоб Ісус мене любив. Я буду просити тата, щоб купив тобі нове покривало". І поспішила до майстерні розповісти татові про все та просити нове покривало для мами. Вона дуже любила батьків. Коли тато повернувся з роботи, підбігла до нього і закричала:

"Тату, я пішла б ще швидше до тебе, але зараз ти радий, що ти зі мною? О тату, я так тебе люблю!" Так, Марґарета була подарунком його долі.

Продавці і гендлярі часто зупинялись біля майстерні, щоб заправити авто чи з інших причин. Як тільки помічали золотоволосу дівчинку, цілковито захоплену грою, підходили і розмовляли з нею. Коли її розпитували, хто вона, Марґарета відповідала зовсім вільно:

"Я татова маленька дівчинка. Хочете тата?" І вела людей до батька у майстерню. Її дитячі балачки і невинна посмішка подобалися всім.

Дружба із Спасителем

Життя для нашої героїні було чудовим. Господь дарував їй люблячих батьків, щасливий дім, радісні свята, товаришів і купу іграшок. Марґарета була дуже вдячна за все. Радість, породжену зовнішнім світом, вона сприймала все ж таки як мильну бульбашку. Лише ті речі, які здавалися їй святими, викликали у неї глибоке і довге захоплення. Часто бачили, як вона збирала квіти для батьків. Збирала маргаритки і чомусь відривала білі листочки. Вона гадала, чи буде монахинею, чи ні, чи любить її Ісус: "Так, ні, так, ні, так!" Тоді весело стрибала, бо останній пелюсток співпав із словом "так".

Інколи вона плела гірлянди із запашних трав і приносила їх на домашній вівтар:

"Ось, Ісусе, - казала вона, - візьми квіти. Ти зробив їх такими чудовими. І я зірвала їх лише для Тебе. Я Тебе дуже люблю!" Коли Марґарета досягла віку, коли йдуть до школи, вона молилася з мамою на вервичці. Перед сном вони відмовляли її разом. Мала з раннього дитинства була призвичаєна ходити до церкви на Богослужіння. Під час Служби вона тримала у руках вервичку і зосереджено дивилася на священика, який відправляв месу.

Удома на почесному місці знаходилися образи Св. Серця Ісусового і Пречистої Богородиці Марґарета дуже любила стояти на колінах перед цими образами і промовляти свої молитви Або слухала Св. Письмо, сидячи у мами на колінах. Марґарета відчувала глибоке співчуття до грішників Маленькі страждання вона терпіла з силою волі і без жалощів Одного дня дівчинка впала на гостре вугілля та поранила собі коліна аж до крові Вона швиденько витерла сльози і сказала мамі. "Мамо, це не страшно Я швиденько промовлю "Все для Ісуса" - і пожертвую все заради грішників Тоді рана так не болітиме" Марґарета часто видумувала і промовляла свої власні молитви "Я розмовляю з Ісусом у кивоті так, ніби розмовляю з татом і мамою", - говорила вона своїй учительці.

Якось вона навіть написала Ісусові такого листа.

"Мій вірний братику Ісусе! Я завжди намагаюся бути дуже чемною Я багато молюся до Тебе Будь ласка, уділи мені Свої ласки Дай мені знати, ким я буду в майбутньому, коли виросту Я знаю таких людей, які зовсім не ходять до церкви Будь ласка, поклади свою руку на їхні тверді серця Чи не правда, Ти ж зробиш це, Дитятко-Ісусе? Благослови мою маму І мого тата та освяти їх Зроби мене гарною квіткою у своєму садку Любляча тебе сестричка Марґарета"

Страждання

Братик! Як охоче вона б хотіла мати братика! Вона щодня просила Господа, щоб дав їй його Коли їй виповнилося два з половиною роки, Господь почув її. У квітні 1926 року з'явився маленький Ганс, але лише на один день Господь забрав його вже наступного дня до Себе Це принесло великий біль дівчинці Вона знову почала просити у своїх молитвах братика, але Господь зарадив їй по-іншому Згодом ми побачимо, як саме.

"Вогонь! Вогонь!" Коли Марґареті виповнилося чотири роки, батьківський дім згорів Це було жахливо! Ще напередодні ввечері мати з донькою раділи співу пташок і планували, де саме вони розіб'ють сад і город Вони щасливі лягли спати.

Раптом сон дівчинки перервав крик "Вогонь! Вогонь!" Кімната вже була наповнена їдким димом, а стіни охоплені вогнем Він здіймався все вище і вище.

До смерті перелякана мати схопила сонну доньку, загорнула її у покривало і понесла у більш безпечне місце. У цей же час прокинулися робітники автомайстерні і батько, всі вибігли із палаючого будинку Думати про порятунок чогось було даремно, бо у майстерні знаходилося багато вибухових речовин, які розривалися послідовно одна за одною. Добросердечні сусіди прийняли ледве притомну родину Пескулі до себе Це було чудом, що вони всі вціліли Лише песик, вірний їхній друг, задихнувся у полум'ї та димі Марґарета сумувала за ним Тоді сказала "Слава Богу, що всі Інші врятувалися! Я дякую за це Господу!" З того дня Марґарета панічно боялася вогню. Умиваючись слізьми, мати притискала своє дитя до грудей і говорила "Моя бідна дитинко, в нас тепер немає дому!" Здавалось, мала розуміла біль матері.

"Ходи сюди, мамо, давай станемо на коліна перед образом Св. Ісусового Серця і попросимо у Нього Інший дім" Незважаючи на вологість і прохолоду раннього ранку, вони молилися на колінах і просили в Ісуса, щоб допоміг.

Уже через годину до них приїхав один заможний селянин І запропонував їм "У мене є вільна квартира, ви можете поселитися там аж до того часу, поки не отримаєте свого помешкання" Сусіди дали їм одяг та нагодували. Згоріли й Іграшки Марґарети Але вона себе розраджувала "Я матиму Іншого ведмедика, - казала вона, всміхаючись, - і нову ляльку, і візочок Все знову буде добре"

Збудували нову майстерню і новий гарний дім поряд з нею Саме в цьому новому будинку дівчинка провела більшу частину свого життя Таким чином, перший біль і страждання Марґарети перетворилися поступово на радість.

Навчання у школі

5 вересня 1929 року стало особливо важливим днем у житті Марґарети. Сяючи від щастя, вона стала зранку, швидко вдяглася, взяла приготовані дощечку, грифель та сніданок у коробці й вирушила до школи. Не забула вона і свій молитовник, і голубеньку вервичку. Мати супроводжувала її. Все було добре аж до тих пір, поки не настав час прощатися з мамою. Як тільки та відійшла, маленька мужня дівчинка заридала гіркими сльозами. Але це тривало недовго. Образок Святого, який простягнула їй у подарунок учителька, заспокоїв її. Марґарета уважно слідкувала за навчальним процесом. На перерві вона показувала вчительці свій молитовник.

"Я ще не вмію читати всі слова, - казала вона, - але мама вважає, що якщо я буду старанно вчитися, я навчуся скоро читати. Картинки я вже розумію". Особливо приваблювало у ній те, що вона любила обдаровувати інших. Після першого уроку, коли дзвоник покликав усіх на двір, Марґарета відкрила свою коробку для сніданку і дістала звідти велику помаранчу. "Сестро, візьміть, будь ласка, тато мені дав її, а я даю її вам", - щиро промовила дівчинка і простягнула вчительці фрукт. "Я маю ще яблуко і банан", - додала вона і побігла далі. Вчителька здалася і взяла фрукт, що б не образити Марґарету. "Ох! - сказала голодна дитина, - звідки в тебе такі гарні фрукти?" Ще не встигнувши сказати і слова, Марґарета опустила банан у сумку дівчинки і побігла геть. У таких випадках вона казала: "Мені смакує більше те, частинку чого я віддаю іншим". Більшість дітей брали сніданок до школи, яка знаходилась далеко від їхніх домівок.

Обідня перерва була для дівчинки гарною нагодою проявити свою щирість, щоб завоювати душі, як сама вона говорила. Вона відкривала свою коробку, яка мала різні відділення для канапок, печива, овочів, десерту, салату і в яку, крім цього, поміщався маленький термос для молока. Дивлячись на все це голодними очима, підходила до вчительки і просила її взяти щось.

"Я прошу вас, візьміть щось заради навернення грішника" Тоді роздавала все найсмачніше дітям, а собі залишала найменший шматочок "Мені достатньо, - говорила тоді, - я прошу Ісуса подарувати якомусь грішникові ласку навернення". Вона почувала себе щасливою, приносячи радість Іншим протягом цілого дня Марґарета була зовсім самостійна і жила весь час у присутності Спасителя Тому вона не чинила зла, а лише добро Дівчинка товаришувала зі всіма у школі Мати з батьком щодня забирали п зі школи на авто, а вона розповідала їм всі шкільні новини і те, що вона вивчила Ставши школяркою, вона намагалася відучитися від дитячих звичок та навчитися гарних манер від тіток і кузин 3 самого народження все некрасиве було їй чужим Вона була чудовим прикладом для всіх учнів школи. Найважчим для неї було мистецтво лічби.

"Я така дурна ці цифри доведуть мене до смерті", говорила вона часто мамі Коли справи були особливо кепські, вона починала молитися, кликала на допомогу маленьку Терезію або мчала до кивоту розповісти про свої справи Вона не здавалася і все одно виконувала завдання та перемагала всі труднощі.

Вона любила релігію, читання творів і віршів, бо це давалося їй легко Книги для неї були джерелом знань, і вона цікавилася ними, запам'ятовуючи найзахоплюючі місця її поведінка була бездоганною, але деколи їй робили зауваження за п балачки Це траплялося тоді, коли вона хотіла допомогти Іншим учням Такого в школі не дозволяли Але якщо вчителька й за це сварила, то Марґарета охоче просила пробачення і хотіла знати, як загладити свою провину перед нею.

Строга мама

Одну дитину в сім'ї, зазвичай, дуже балують. Але Марґарету не розпещували. Мама була дуже строгою, напевно ще строгішою, ніж тато Одного разу, коли Марґарета й її подруга гралися у садку, вони не почули, як мати закликала їх на обід Марґарета декілька хвилин не йшла до будинку, бо хотіла закінчити гру Але, коли вона зайшла додому, побачила суворе обличчя матері і почула.

"Сьогодні за столом у тебе не буде можливості вибирати Те, що я покладу на тарілку, це все, що ти заслужила як неслухняна дитина, - сказала мама - Як тільки ти поїж, станеш на коліна у кутку і будеш вимолювати пробачення молитвою на вервичці за бідні душі".

Цього дня Марґарета їла дуже мало і ковтала сльози Але вона тихенько стала на коліна у кутку і молилася При цьому вона заснула Мати саме збиралася в Мілуоке разом із вчителькою Марґарети, яка мала там якісь справи Дитина прокинулася Схлипуючи, впала в обійми матері та благала пробачити її, обіцяючи бути дуже слухняною До Мілуоке вона їхати не могла При зустрічі із вчителькою вона почувалася збентежено Учителька запитала заплакану дитину.

"Марґарета, у тебе нежить"?" Мати звеліла малій розповісти про своє покарання Дівчинка розповіла все чесно, але їй було соромно. "Сестро, мені дуже шкода, що я так засмутила маму, - сказала вона, закінчивши свою розповідь, - я прошу Вас, помоліться за мене". Допомагаючи на кухні витирати посуд, Марґарета була дуже надокучливою Саме тоді вона здійснювала найбільші свої помилки "Ці тарілки брудні ", - говорила вона сердито і з необережності Інколи випускала їх з рук Дівчинка охоче прибирала, витирала пилюку, прасувала, варила, але не любила витирати тарілки. Проте вона була зобов'язана це робити.

Ще один випадок показує, як серйозно мати сприймала кожен недолік доньки та намагалася викорінити п найменшу негативну рису Марґарету весь час возили зі школи на авто Через те дівчинка стала дещо пихатою і почала вихвалятися цим перед однокласниками. Мати зовсім випадково про це дізналася. І ось одного разу вона сказала їй.

Маленька захисниця принижених

На перерві Марґарета любила бавитися з маленькими дітьми. Улюбленим місцем для гри був ґрот Люрду у саду. Там вона вітала Богородицю молитвою. На Ігрових майданчиках вона була сестрою милосердя або ангелом миру. Вона добивалася порозуміння між дітьми, коли вони сварилися, і завжди ставала на бік слабших. Якось одного разу вона побачила маленького весело Боббі, якого старші хлопці охоче ображали. Вони мастили йому обличчя багном, шию і руки обливали виноградним соком і сміялися з його вигляду. Марґарета наблизилася до них і сказала, щоб вони негайно відпустили хлопчика.

"Що ви робите з тим малим? Сором вам! Я маю право його захистити".
"Пильнуй за собою!" - крикнули їй у відповідь.
"Що, може ти хочеш прийти сюди, щоб я і тебе намастила соком?" - відповіла йому Марґарета.
"Маргарето, ти будеш гарною індійкою!" - буркнув до неї ще один.
"Ви, боягузи, можете робити лише погані речі! Стидайтеся! Ходи сюди, Боббі, я допоможу тобі!" І маленька жертва хлопчачих забав помчала до своєї рятівниці, як визволена пташка. Боббі виглядав жахливо. Вимащене було навіть волосся. Марґарета хотіла піти до колодязя, щоб його там вимити. Та прийшла вчителька. Вона строго подивилася на Боббі. "Боббі невинен, - сказала маленька захисниця, - великі хлопці затягнули його в ягідну грядку і так вимазали. Я його помию, поки ще не було дзвінка". Учителька була задоволена.

Велика несподіванка: перше св. Причастя!

Якось одного разу Марґарета повернулася зі школи і щасливо вигукнула до батьків "Мамо, тату, я маю чудову несподіванку для вас! Ви навіть не здогадаєтеся! Уявіть собі, священик сказав, що наступної весни я перейду в той клас, в якому всі готуються до першого св. Причастя! Я щаслива!". Батьки були дійсно здивовані, бо доньці було лише сім років, а діти їхньої парафії йшли до Причастя лише у вісім та дев'ять років Дещо стурбована мати відвідала душпастира, бо вважала, що її Марґарета дуже мала Але священик серйозно розповів їй про слова Папи Пія X.

"Ваша дитина достатньо свідома, деякі діти тринадцяти чи чотирнадцяти років не знають і не розуміють усього, що знає Марґарета. Радійте, бо Ви маєте добру дитину та дякуйте за це Богу". Мати погодилась, вона згадувала час перед народженням Марґарети Тоді, приймаючи св. Причастя, вона пообіцяла Ісусові, що, якщо у неї колись народиться донька, вона присвятить її Йому. Так, Він виявив бажання мати її при Собі, коли наступить день її першого св. Причастя. Із наближенням цього дня серце матері сповнювалося страхом, бо Господь насправді може вимагати обіцяного.

Марґарета щовечора вчила катехизм і старанно готувалася. Саме в той час вона захворіла на грип і коклюш. Одночасно з нею захворіла і мати із запаленням легенів, їх обох привезли в Мілуоке до тітки Лотти. Там три тижні за ними доглядали, і згодом мати і донька повернулися додому здоровими. Хвороба не завадила малій мріяти про св. Причастя. Вона жертвувала молитви Богові. Коли Марґарета змогла знову ходити до школи, там відбувалося саме свято сакраменталій Марґарета, одягнена у білу сукню, теж змогла взяти участь у святковій процесії Вона відчувала велику тугу за Спасителем у вигляді гості. Перед тим вона сказала мамі:

"Мамо, я уявляю, що я маленький ангел біля Ісуса. Я стану Святою і любитиму Його цілим серцем, коли я буду йти у процесії, то схилю голову і буду весь час молитися. Бо я так близько до Ісуса".

Часто перед св. Причастям бачили, як Марґарета тихенько заходила до церкви, щоб провідати Спасителя та скласти Йому товариство разом із ангелами.

11 червня 1930 року нарешті настало свято. У повній тиші та відданій любові відбулося перше поєднання Марґарети з Ісусом. З того часу в неї не виникало інших бажань, окрім бажання приймати Спасителя у своє серце та приводити до Нього бідні душі. Вона твердо вирішила, що коли їй буде сімнадцять років, то вона стане монахинею. Про це вона розповіла і мамі, і вчительці. Кожного святкового і недільного дня Марґарета ходила до Причастя.

"О сестро, - промовляла вона деколи, - я дуже часто мрію, щоб ми жили біля церкви. Тоді я б могла щодня приймати св. Причастя і часто провідувати Ісуса!"

А тоді тішила сама себе: "Але я можу приймати св. Причастя і духовно, це ж теж подобається Ісусові, чи не так?" Марґарета ніколи не забувала про це. Вона залишалася завжди вірною св. Причастю. (Під поняттям "духовне Причастя" слід розуміти внутрішнє поєднання із Спасителем та звертання із проханням до Нього дарувати всі милості і ласки св. Причастя, навіть коли немає конкретної можливості прийняти св. Євхаристію).

Паломництво Марґарети

Кожнорічною радістю для Марґарети була подорож до Голі Гілл. Деколи до її родини приєднювалися бабця і дідусь. Тоді радість ставала ще більшою. Особливо притягував грот Нашої Любої Цариці з Люрду. Вона охоче йшла Хресною дорогою та молилася біля кожного вівтаря і реліквій у церкві. Вона глибоко поклонялася всьому. У літку 1933 року Марґарета набрала трохи свяченої води і благоговійно вмила нею собі очі. При тому вона просила Богородицю допомогти їй. Вона хотіла, щоб у неї покращився зір і не треба було носити жодних окулярів. Вони дуже її пригнічували, бо заважали під час гри. А батьки сварили її, якщо вона їх знімала. Очі не виліковувалися, але Богородиця мала для неї набагато кращий подарунок.

На закінчення паломництва Марґарета провідала з батьками монастир Карметілок, де сім'я замовила кілька Богослужінь та помолилися за благословення тих святих речей, які вони придбали на згадку про поїздку. Священики у церкві теж раділи кожного разу, коли бачили маленьку набожну дівчинку.

Релігійне зростання Марґарети

Марґарета завжди відвідувала Богослужіння із благоговінням та розумінням. Узимку в школі у великому залі відправлялися спеціальні Служби Божі Марґарета пильнувала за тим, щоб стояти поблизу вівтаря та слухати Богослужіння навколішки, бо лише таким чином, як вона вважала, можна зосередитись на Ісусі. Стоячи на колінах, вона шепотіла Йому свої "маленькі таємниці" Часто просто молилася. Вона ніколи не втомлювалася молитися за навернення грішників Бідні душі у чистилищі та місіонери могли бути впевненими у тому, що вона промовить за них заступницьку молитву.

Протягом місяця всіх душ, листопада, вчителька разом з дітьми ходила на кладовище, яке знаходилося напроти церкви, і вони всі разом відмовляли молитву на вервичці. Зазвичай, Марґарета просила промовляти останню молитву на могилі її маленького братика Ганса. Діти у садку школи спорудили грот та поставили там статуетку Богородиці з Люрду. Як Марґарета любила проводити там час! Вона завжди відчувала, що внутрішньо пов'язана із Богородицею більше, ніж із власною матір'ю. Пречистій Діві Марії вона довіряла щоденні таємниці та завжди раділа, коли бачила новий вівтар чи образ Богородиці.

Якось одного разу на Іменини катехита учні вчили гру "бджілки" Марґарету обрали королевою. Діти були вдягнені у костюми бджілок і робили свою справу дуже вправно. Тоді Марґарета почала уявляти, що вона одна із бджілок з рою Ісуса. З того дня вона приходила щодня до вівтаря, щоб принести Ісусові свій "мед" жертви, молитви, вчинки для інших, прояви любові до ближніх. У неї були всі якості маленької бджілки вона була щаслива, рухлива, старанна, вірна, акуратна. Протягом травня Марґарета відчувала себе ще ближчою до Небесної Матері. Удома і в школі вона отримала завдання прикрашати квітами вівтар Богородиці. А яку радість вона відчувала, коли ще й у церкві могла допомогти! У червні Марґарета складала молитви Серцю Ісуса, її основний намір полягав у спасінні якомога більшої кількості грішних душ. Вона чула, що Ісус на Хресті відчував велику спрагу і хотіла зробити все, щоб лише втамувати її.

Ціла родина відмовляла молитви до Дорогоцінної Крові та п'яти св. Ран Ісуса, Марґарета теж старанно робила це. Протягом дня можна було часто чути, як вона шепотіла "Вічний Отче, я жертвую Тобі Дорогоцінну Кров задля прощення гріхів"

У передріздвяний час школярі робили ясла для Дитятка-Ісуса "Вони повинні бути дуже затишними і теплими", - сказала вона якось, коли у школі це обговорювали. У класі знайшлося багато її послідовників. Вона раділа, бо бачила, що Ісуса люблять.

Великий біль

Наступили сумні, похмурі дні осені 1933 року. Холодний вітер нахиляв дерева і здував сухе листя. Це була остання осінь Марґарети на землі. Якось, коли вона сиділа на гойдалці, то підняла голову вгору, подивилася у небо і сказала:

"Як там, напевно, прекрасно! Мамо, ти будеш дуже сумувати, якщо я помру?"

Налякана мати не могла знайти слів для відповіді, бо так її доня ще ніколи не розмовляла. Під час перших днів жовтня мати з донькою їздили на ринок у Чикаго. А в Каледонії у церкві св. Людвіґа відбувалася місія. Батьки і діти охоче брали в ній участь, хоча мати була хвора. Після закінчення місії мати захворіла і її поклали у лікарню. Лікарі поставили діагноз: тиф. Коли Марґарета повернулася того дня зі школи, дім був порожній. Вона сильно перелякалася. Що робити? Батько був у майстерні. Він розповів їй правду. Марґарета зі сльозами на очах опанувала себе і сказала: "Тату, я буду завжди з тобою, буду для тебе працювати і готуватиму тобі їжу".

У той час їй ось-ось мало виповнитися тільки десять років. Після вечері, помивши посуд і прибравши у кухні, вона спробувала повчитися, але щось не йшло. Вона була дуже пригнічена. Переживаючи за маму, вона побігла у сад до своєї схованки і розплакалася. Там вона розмовляла зі своїм Богом.

Що вона йому говорила? Учителі і батьки таких глибоко-релігійних дітей, у мить болю і переживання за рідних людей, можуть пропонувати Богу своє життя взамін на їхнє. Те саме зробила і Марґарета. Зміцнена, вона повернулася додому. Минали довгі сумні дні. Спершу маму міг провідувати лише тато. У наступні тижні отримала дозвіл і Марґарета. Як вона раділа, побачивши маму!

Маленька жертовна душа

Марґарета щодня молилася за здоров'я матері. Проте сама вона почувалася дуже погано; але татові вона не говорила нічого, щоб не турбувати. У неї була температура, і вона ходила прямо із великим зусиллям. Але тата не можна турбувати. Вона переборювала себе, як тільки могла.

Але одного ранку тато сам побачив, що його дитина хвора. Лікар, якого запросили, поставив їй той самий діагноз, що й матері. Батько повіз її до лікарні. Марґарета раділа, що там є мама, і хотіла її втішити.

"Мамо, не хвилюйся, в мене лише сильна простуда".

У школі й у церкві св. Людвіґа почали молитися за двох хворих. Прогнози лікаря були недуже оптимістичні. Під час хвороби Марґарета міцно стискала у руках свою вервичку. А коли доглядальниця веліла їй не мучити себе молитвами, вона послухала її, але притиснула вервичку ще тісніше до себе. Всі бачили це, бо дитина була мужна і старанна. Поки хвороба продовжувала свою руйнуючу справу, мати, сестри і тітка Гелена постійно були біля неї. Через два дні, на свято Всіх Святих, Марґарета відсвяткувала свій десятий день народження. Вона тішилася, бо тітка Гелена спекла гарний торт і запалили десять свічок. Дівчинка отримала багато подарунків, серед яких були веселі книжечки з різними оповіданнями. "Ви мені їх почитаєте?" - питала вона доглядальницю, - але, напевно, не зараз, а коли мені стане краще".

Мати виздоровіла і сподівалася, що незабаром зможе вставати. Тоді вона буде весь час поряд з дочкою. На третю ніч у дитини був крововилив. За неї молився священик та уділив їй єлеопомазання. Св. Причастя вона приймала з мамою щоранку у лікарні. Коли священик готував дівчинку до Таїнства, вона лежала із заплющеними очима, стискаючи у руках вервицю і розп'яття. Коли вона згодом розплющила хворі та втомлені очі, її обличчя радісно сяяло. Довго, але вперто хвороба руйнувала її тіло. Свічка життя поволі згасала, її душа не турбувалася більше про земні речі. Після довгих годин сну вона почувалася краще. Проте, коли вона усвідомила, що незабаром наступить мить смерті, то вже майже з радістю говорила про це. Вона вимагала Ісуса.

У неділю зранку був ще один крововилив. Священик уділив їй останні Таїнства, які дівчинка прийняла без свідомості. Вона була споряджена в останню путь. Молитви подяки, які промовляли сестри, Марґарета повторювала теж. В останню свою мить вона стала сильною. Сіла і змогла промовити молитви до своїх покровительок Маргарити і Марії. О сьомій годині вона втратила мову, їй бракувало повітря, але обличчя сяяло. Прийшов тато. Тримаючи у руці маленької помираючої доні свічку, другою притискав до губ розп'яття. Він говорив до неї, просив її відповісти лише поглядом. Господь забрав її до себе. Спокійно вона зробила свій останній подих.

Батько вийшов з кімнати і пішов до матері повідомити їй жахливу новину. Але новина для хворої була занадто страшною. Вона знепритомніла і пролежала так довгі тижні. Вона не бачила ні своєї мертвої дитини, ні її похорону. Коли діти у школі довідалися про смерть однокласниці, всі засумували. Марґарета померла у неділю 5 листопада 1933 року о 9 годині ранку. Через три дні її похоронили на кладовищі біля її маленького братика Ганса. Багато людей прийшло попрощатися з нею. Це були і католики, і не католики. Школярі несли лілії і білі квіти, які склали біля могили. Священик у своїй промові сказав:

"Бог дарує святих дітей, щоб підбадьорити нас і вказати нам, як легко можна сягнути святості. Це не залежить від тривалості нашого життя, ні від професії, бо ярмо Ісуса солодке. Таке солодке, що навіть діти готові з радістю нести його, якщо вони насправді люблять Бога".

Післяслово: “Будуть святі діти”.
(Св. Папа Пій Х)

Маргарета Марія Паскуаль
(США)


АКЦІЯ!


Вам подобається образок ???

Ви можете замовити його через Інтернет!


50 коп.


Промінь Любові № 2, Лютий 2004, Стаття № 7

Надрукувати цей текст?




Новости ХМАО, городов округа,
Hosted by uCoz