Випуск №6, СТАТТЯ №3, 2005

Празник Пресвятого Серця Ісуса

«Любов'ю відвічною полюбив я тебе». (Єрем. 81, 3).

«Християнська побожність» — каже Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький — «працювала від віків над тим, щоб Христу Спасителю, як Богу і як чоловіку, віддати найповнішу честь. Природно, що й любов Христа-Чоловіка супроти людей мусіла ставатись щораз виразнішим предметом християнського культу. Вдумуючись у любов Христа, Церква, під проводом Святого Духа, що в ній живе й веде людські душі до пізнання і любові Бога, щораз більше усвідомлювала собі, що любов є причиною всього того, що Христос зробив для людей. Любов є поштовхом цілого Його поступу і тому у вселенській Церкві вид вшанування Христового Серця являється, як символ Божої любові». (З декретів Львівського Архиєпархіального Собору, 1940 р.).

Культ Христової Любові у формі вшанування Христового Серця з’явився і розвинувся у лоні Західної Церкви в кількох останніх сторіччях. Цей культ дав спонуку до різних набожностей і практик та до установи празника в честь Христового Серця. Цей культ знайшов добрий ґрунт і в нашій Українській Католицькій Церкві.

Культ Серця Ісуса в Західній церкві

Від XIII ст. під впливом великих містиків, як св. Бернард, св. Бонавентура, св. Гертруда й інші, починає розвиватися у Західному обряді окреме вшанування Христових Ран. Культ рани Христового боку відкрив дорогу до культу Христового Серця.

Великою апостолкою цього культу стає монахиня Сестер Візиток у монастирі Паре-лє-Моніяль у Франції, Св. Маргарита Марія Алякок (1647-1690), канонізована 12-го травня 1920 р. Цій побожній монахині в роках 1673-1675 більше разів появлявся Ісус Христос, показував їй Своє зранене Серце та поручав ширити набожність до Нього. І так, починає поступово розвиватися в Церкві культ Христового Серця. Папа Климент ХІІІ, у 1675 р. дозволив деяким церквам і братствам святкувати празник Христового Серця, а Пій ІХ, у 1856 р. поширив цей празник на цілу Католицьку Церкву. Днем празника стала п'ятниця, що наступає після другої неділі від Зішестя Святого Духа. Папа Лев ХІІІ, 25 травня 1899 р. посвятив цілий світ Христовому Серцю. Св. Пій Х, відтак поручив ту посвяту відновляти кожного року.

Папа Лев ХІІІ, назвав вшанування Христового Серця найкращим виявом релігії. Пій ХІ, в енцикліці від 8 травня 1928 р. про це вшанування каже: «В тому вияві побожності міститься цілий зміст релігії, тому й у цьому вшануванні міститься теж правило досконалого життя».

Папа Пій ХІІ, в енцикліці від 15 травня 1956 р., у столітню річницю установи празника Христового Серця, дає догматичну основу цьому культу, опираючи його на Святе Письмо, науку святих Отців та літургійні джерела. Він вважає вшанування Христового Серця найкращим ліком на недуги серця і душі сучасного світу. «Де ж шукати за ліком, — каже папа — на вид стільки лиха, що нині більше як у минулому так дуже мучить і окремих людей і родини і народи, а то й увесь світ? Чи можна знайти кращу набожність від вшанування Пресвятого Христового Серця...? Що може успішніше спонукати вірних християн до дійсного виконування євангельських заповідей у житті, як не любов Христа, що її щодня збільшує і підсилює вшанування Пресвятого Христового Серця?»

В одній зі своїх появ св. Маргариті Алякок Ісус Христос показуючи своє зранене Серце, сказав:

 

«Ось, Серце, що так дуже полюбило людей і нічого не щадило, а навіть себе вичерпало й винищило, щоб тільки показати їм свою любов. А як відплату за те дізнаюся від них тільки невдячність через їх брак пошани і їхні святокрадства, через холод і погорду, що їх вони оказують мені у Пресвятій Тайні Любові».
Тож по бажанні самого Христа ціллю культу Його Пресвятого Серця є відплачувати Йому любов'ю за любов та надолужувати за зневаги у Пресвятої Євхаристії. До особливих форм культу Христового Серця належать: Святкування празника Христового Серця, перші п'ятниці в місяці з винагородним Святим Причастям і Святими годинами, щорічна віднова акту посвяти, посвята родини Христовому Серцю, інтронізація образу Христового Серця в родинах та нічні винагородні адорації Святих Тайн.

Культ Серця Ісуса в нашій Церкві

Богослужіння нашої Східної церкви відзначаються глибоким культом Божої Любові і Милосердя. Відправи середи й п'ятниці повні сердечного вшанування і пієтизму до Хресного дерева, Христових мук, ран та Його пробитого боку. Тут величаються і знаряддя Христових страждань. Тут часто згадуються муки й болі серця Пресвятої Богородиці на вид її розп'ятого Сина. На стихирах вечірні вівторка 4-го гласу читаємо: «Оспівуемо Твої страждання, Владико Христе, хрест, копіе і тростину, губку і цвяхи, бичування, багряницю і вінець з терня, оплювання і насмішки, що їх Ти добровільно перетерпів». «Ти на хресті пригвоздився — каже стихира вечірні вівторка 8-го гласу — проколений на руках і ногах та пробитий у святе ребро, істочаєш мені каплі божественного спасіння, Преблагий...»

Слуга Божий митрополит Андрій, великий знавець і любитель східного обряду, у своїх пастирських листах часто говорить про Божу любов. Він так був перенятий тією любов'ю, що не уважав, щоб вшанування Божої Любові у виді Пресвятого Христового Серця було незгідне з духом і практикою нашого обряду, тому його ревно поручав. В часі Львівського Архієпархіального Собору в 1940 р. він запропонува окремий декрет про Культ Христової Любові. Тут на основі Святого Письма він змальовує нескінченну любов Ісуса Христа до нас, людей.

«Постать Христа, — каже він — накреслена Євангелістами та Апостолами, така світла, така висока, що й змагання довгих століть та цілого людства не вичерпають пізнання Того, що в Ньому мешкає повнота Божества тілесного (Колос. 2, 9)... І хрест і жертва і Пресвяті рани на руках, ногах і боку й рани тернового вінця і Пресвята Кров, що так обильно проливається на цілий світ, — все те предмети Боговшанування».

Митрополит Андрій бере у ширшому значенні культ Христового Серця і під ним розуміє краще цілу особу Христа-Богочоловіка. «Властивим предметом культу Христового Серця — говорить він у згаданому декреті — є все те, що в людській природі Христа може бути і підтягнене під той символ, ціла Його наука, Його мудрість, всі Його чесноти, всі молитви, всі справи, установи, тощо. Уживаючи терміну «Христове Серце» як символу цілого, такого багатого внутрішнього життя в Христі, приписуємо все те Його любові. Усьому тому поклоняємося, в тому символі маємо знамениту синтезу та конкретний знак нескінченних скарбів Христової душі й нескінченної скарбниці безцінних дарів для нас».

В культі Христового Серця бачить Слуга Божий Андрій великі користі для духовного життя нашого народу, і тому поручає його плекати. «В парафії, — каже він — в якій люди почитають Христа Спасителя у тій формі, чи тим способом, ціле релігійне життя починає розквітати, люди горнуться до церкви, множиться число приступаючих до Найсвятішої Євхаристії, поступово зникають пороки поміж людьми, в родинах настає згода й любов; батьки пізнають, яким для них скарбом є діти, діти вчаться поважати й любити батьків. З настанням культу Христового Серця усе в парафії змінюється — так, як з настанням весни ціла природа прокидається до нового життя. Тому є це безсумнівним обов'язком кожного душ пастиря плекати той культ у своїй родині, в християнських родинах і цілій парафії».

Службу празнику Христового Серця уклав наш найкращий літургіст о. Ісидор Дольницький. «Служба написана о. Дольницьким, — каже митрополит Андрій — не тільки відповідає усім обрядовим приписам, але й щодо змісту є дуже добрим представленням культу незкінченної Христової любові під символом його Серця». О. Дольницький уклав також акафіст Христовому Серцю. Його можна б назвати найкращим гімном у честь Христової Любові.

Львівський Архієпархіальний Собор у своїх рішеннях щодо культу Христової Любові, від 20 грудня 1940 р. поручає священикам щороку в третю неділю після Зішестя Святого Духа після Святої Літургії проводити акт посвяти Христовому Серцю та подає формулу посвяти. Собор одобрює практики вшанування Христового Серця в братствах Апостольства Молитви, дуже поручає священикам заохочувати вірників до винагородного Святого Причастя та заводити всюди Апостольство Молитви. Собор посвячує цілу Львівську Архиєпархію Христовому Серцю і приписує священикам посвятити Христовому Серцю себе, свої родини, свою парафію і цілу Україну. (§63-69).

Празник Христового Серця прийняли Східні Католицькі Церкви Сірійців, Маронітів, Халдейців, Вірменів, Мелхітів та Італо-греків. Реформа наших богослужбових книг проведена Апостольською Столицею у 1940-их роках залишила в нашому часослові празник Христового Серця під назвою «Празник Найсолодшого Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Чоловіколюбця».

У своїх обітницях даних Св. Маргариті Алякок Ісус Христос обіцяє почитателям свого Пресвятого Серця обильні стану ласки, зріст у святості й чеснотах, щедре благословення за життя та ласку щасливої смерті. Мільйони душ по цілому світі в вшануванні Христового Серця знайшли спокій і радість душі, зросли в любові Бога і ближнього та в практиці християнських чеснот.

Знаменна риса любові це любити й жертвувати себе для любленого та бажати взаємної любові. Такою є і любов нашого Спасителя. «Ми любимо Бога, бо Він перший нас полюбив» — каже у своєму першому листі св. Євангеліст Іван (4, 19).

Папа Лев ХІІІ, в енцикліці з 28 червня 1889 р. — заохочуючи до культу Христового Серця, пише: «Найгарячішкм бажанням нашого Спасителя є бачити, що в душах грішних зароджується і зростає вогонь любові, яким горить Його Серце. Тому йдімо до Нього, бо Він не чекає від нас нічого іншого, як тільки взаємної відплати за Його любов».

 


АКЦІЯ!


Вам подобається образок ???

Ви можете замовити його через Інтернет!


50 коп.


Промінь Любові № 6, Червень 2005, Стаття № 3

Надрукувати цей текст?




Новости ХМАО, городов округа,
Hosted by uCoz