Випуск №4, СТАТТЯ №4, 2005

Святий Франциск Ассізький

В італійському місті Ассізі жив у XII столітті багатий купець Петро Бернардоне, що мав жінку й двох синів. Коли його син Іван, що народився 1182 року, почав ходити до школи, батько забажав, щоб він вивчав також французьку мову. Іван з такою легкістю вивчив її, що батько почав називати його Франциском. Згодом це ім'я стало його головним іменем.

Життя Св. Франциска з Ассізі

Коли Франциск виріс, то став гарним юнаком, полюбив світ, веселе товариство, гарну одежу й забави. Він завжди виділявся між своїми друзями, що вважали його своїм провідником. Така поведінка тягла за собою багато видатків. Батько, що любив ощадність, часто докоряв синові за його марнотратство, але це не допомагало. Франциск далі ходив на забави і тринькав гроші, які зовсім не цінував.

Хлопець був живої й веселої вдачі, лагідний і чемний у поведінці. Незважаючи на захоплення пустими забавами і розвагами, він не був свавільним, ніколи не дозволяв собі нечесності й зберігав ненарушеною свою юнацьку чистоту. На нескромні слова ніколи не давав відповіді. Мати любила його й часто говорила, що з її Франциска будуть люди.

Юнак мав милосердне серце. Коли одного разу через зайнятість у крамниці він відправив одного вбогого без милостині, що просив її в ім'я любові до Бога, Францискові стало так прикро, що він негайно побіг за тим жебраком, дав йому велику милостиню, а одночасно зробив перед Богом обітницю, що в майбутньому ніколи не відмовить у пожертві тому, хто її попросить у нього в ім'я Боже. Цій своїй постанові він був вірним аж до смерті.

Під час війни, яку Ассізі вело з сусіднім містом, Франциск потрапив у полон. Незважаючи на прикре становище він не сумував, залишався веселий і жартівливий. Коли вернувся з полону додому, тяжко захворів. Одужавши, знову почав гарно вдягатися і мріяти про славу. З цією думкою він навіть вступив до війська, де сподівався досягти великих успіхів. Але однієї ночі Ісус Христос сказав йому:

- Франциску, хто може більше прислужитися тобі: пан чи слуга, багатий чи бідний?

- Пан і багач, - відповів Франциск, навіть не задумуючись.

- То чому ти покидаєш Бога - багатого Пана, а шукаєш людину - вбогого слугу? Тоді Франциск скрикнув:

- Господи, що мені зробити, щоб бути Тобі до вподоби?

- Вернись до свого міста; тільки духовне має значення, і його ти одержиш від Бога, а не від людини.

Наступного ранку Франциск вибрався назад додому, щоб чекати Господніх наказів. Він не журився тим, що скажуть люди про його несподіване повернення.

Коли його приятелі прийшли його відвідати, Франциск гарно прийняв їх, але ніхто з них не здогадувався, що це була його остання прощальна гостина. Під час цієї вечері з друзями Бог дав йому ласку так сильно відчути марність усіх земних речей, що він наче задеревів.

Франциск почав сторонитися купецьких справ, натомість багато молився та послуговував прокаженим. Колись він відвертався від цих нещасних, а тепер давав їм гроші, одежу й цілував їх. Намагався у всьому перемагати себе, без чого не можна стати духовною людиною. Відвідав Рим, де сердечно молився на гробах св. апостолів. Там він віддав свою одежу жебракові, а сам одягнувся в його лахміття.

Коли одного разу він молився за містом у церкві св. Дам'яна, то почув голос з хреста: «Франциску, направ мою церкву, що розвалюеться». Він почав збирати пожертви, зносити каміння й помагати мулярам у праці. Таким чином він відновив три церкви. Остання називалася «Порціункуля». Таку назву вона одержала, мабуть, тому, що була збудована на малому клаптику землі. Вона була присвячена Цариці ангелів. Францискові сподобалася тишина цього місця, і він поселився при тій церкві.

У 1209 році, в день св. апостола Матея, почув Франциск у церкві слова св. Євангелія: «Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне - близько... Даром прийняли, даром давайте. Не беріть ні золота..., ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці... Оце я посилаю вас, немов овець серед вовків» (Мт 10:7-16). Ці слова він прийняв так, начеб вони були сказані саме до нього, вказуючи йому дорогу подальшого життя. Франциск одразу віддав комусь черевики, палицю й ремінь, а сам залишився в благенькому плащі, який підперезав мотузом. У такому одязі він почав сердечно промовляти до людей і закликати їх до покаяння. В той час Бог наділив його також даром чудес і пророцтв.

Багато людей, що бачили нове життя Франциска, так захопилися його побожністю, що забажали жити разом з ним і наслідувати його вбогість, покору й любов. Першим зголосився до нього поважний купець Бернард з Ассізі. Одного дня він запросив Франциска до себе на духовну розмову й нічліг. Вночі, коли Францискові здавалося, що його приятель спить, він клякнув біля свого ліжка і довго молився, часто повторюючи св. слова: «Мій Бог і мое все». Бернард був такий захоплений побожністю й щастям Франциска, що наступного ранку попросився до нього в побратими. Вислухавши разом Службу Божу, вони почали читати Святе Письмо, щоб пізнати Божу волю. Впевнившись у тому, що вони можуть служити Богові разом, Бернард продав свій маєток, роздав усі гроші вбогим і пішов за Франциском. Незабаром прилучився до них катедральний канонік з Ассізі. За ними почали зголошуватися й інші кандидати.

Франциск, маючи дванадцять духовних учнів, склав для них Правильник нового життя, щоб вони знали, як мають проводити кожний день та старатися про християнську досконалість. На прожиток мали заробляти собі працею, за яку не могли брати грошей, тільки речі або харчі. З любові до вбогого Ісуса мали просити милостині, а навчати людей могли тільки за дозволом місцевого єпископа.

Коли правила були готові, Франциск подався зі своїми духовними синами до Рима, щоб одержати від Папи потвердження нового Чину й уставу. По довгих нарадах з кардиналами Христовий Намісник усно потвердив нову чернечу організацію, що мала називатися Чин Менших Братів, визнав їхніх членів ченцями та призначив їм диякона. Після того вони вернулися до Ассізі і за дозволом Отців Бенедиктинців замешкали біля церкви Пресвятої Богородиці - Порціюнкулі, де поставили собі малі келії.

Організовуючи свій Чин, Франциск робив найбільший наголос на святій убожості. Він не хотів мати в своєму згромадженні ніякої власності, а речі, якими користувалися його ченці, були найпростішими й найнеобхіднішими. Франциск противився, якщо хтось відрізнявся від інших надзвичайною поведінкою. Коли один брат мовчав тоді, коли треба було говорити, він казав: «Це не е дух Бога, а диявола. Це спокуса, а не чеснота».

Люди, пізнавши побожне й покірне життя Францисканців, почувши їхні сердечні й зворушливі проповіді про любов до Бога, ближніх і покаяння, почали зголошуватися до Франциска, бажаючи вступити до його нового Чину. Він приймав їх і дбайливо виховував на святих ченців і місіонерів, а опісля розсилав по різних містах Італії, де вони засновували нові вбогі монастирі, приводячи людей своїм прикладом і науками до покаяння.

Передавши щоденну управу Чину в надійні руки, Франциск більше часу посвячував молитві та розважанню над Божими речами. У 1224 році він вийшов зі своїм сповідником на гору Альвернія, де багато днів провів у молитві. В той час Бог чудесним способом наділив його стигмами: на його руках, ногах і грудях з'явилися рани, подібні до Христових. Щоб вони не впадали людям у вічі, він закривав їх одежею. Згодом Франциск виявив цю таємницю своїм ченцям. Стигми він одержав у нагороду за своє надзвичайне набоженство до Христових страстей. Як тільки Франциск навернувся до Бога, його серце наповнилося гарячою любов'ю до Господнього хреста. Він почав часто думати про Христову муку. Щоб стати подібним до розп'ятого Спасителя, він зрікся всіх земних речей, морив своє тіло тяжкими покутами й тричі шукав мученицької смерті між невірними. Христова мука була всією його наукою, славою, радістю й надією на землі. Одного разу під час недуги Франциск сказав: «Ніщо не приносить мені стільки потіхи, як думка про життя й муку Спасителя». Розважання про розп'ятого Христа та зустрічі з убогими людьми спонукали його любити убозтво. Як хтось займається наукою, вважав Франциск, то має це робити тільки для Божої слави й спасіння душ. Хто вчиться, повинен ще більше молитися, щоб через науку не ослабло його духовне життя.

По одержанні стигм Франциск жив ще два роки. В той час він багато терпів, одночасно почуваючись надзвичайно щасливим у Бозі. Коли почав підупадати здоров'ям й тратити сили та зір, до нього прикликали лікаря. Медична поміч принесла йому тільки тимчасове полегшення. Серед болю Франциск молився: «Господи, я дякую Тобі за свої терпіння. Прошу, побільш їх у сто разів, якщо така твоя воля. Я радуюся, що Ти посилаеш мені терпіння, не щадячи мого тіла. Яку солодшу потіху я можу мати, як не ту, щоб діялася твоя свята воля!»

Франциск, відчуваючи, що його життя добігає до кінця, звернувся до своїх ченців, щоб любили один одного, убозтво й духовенство. Сердечно напоумлював їх вірно зберігати чернечі правила й працювати власними руками. Як їм не дадуть заплати за працю, нехай просять милостині. Після того вернувся до родинного міста Ассізі. Коли лікарі сказали йому, що він уже довго не поживе, Франциск скрикнув «Привіт тобі, сестро смерте!» і сказав занести себе до церкви Порці-юнкулі, що була колискою й головним храмом його Чину. Коли були вже поза містом, він сказав покласти ноші на землю, звернув свої сліпі очі в сторону міста та просив Бога поблагословити це місто, а також його ченців.

Коли вже були в Порціюнкулі, Франциск попросив братів заспівати пісню, яка прославляє смерть, а опісля почав молитися словами 141 псалма: «Я голосом моїм до Господа взиваю, я голосом моїм до Господа молюся». Згодом сказав подати йому хліб, розламав його і роздав усім присутнім на знак любові й миру.

Перед самою смертю просив покласти себе на землю і вкрити старою рясою. Лежачи на землі, він благав братів любити Бога, вбозтво, а Святе Письмо - більше від усіх інших книжок; відтак поблагословив усіх своїх ченців, присутніх і неприсутніх. Після того читали йому ще з Євангелія від св. Йоана опис Христової муки. Ввечері 3 жовтня 1226 року Франциск віддав Богові свою святу душу. Мав він тоді тільки 44 роки. У 1228 році Папа проголосив його Святим.

Св. Франциск Ассізький був великим Божим слугою, своєю святістю здобув собі пошану не тільки в католиків, але також у протестантів і нехристиян. Його досконалість зростала на гарячій любові до розп'ятого Ісуса Христа. Надзвичайне вшанування Христової муки стало для нього джерелом усіх ласк, які він одержав від Бога, і прикладом усіх чеснот, в яких він вправлявся. Найбільшим Францисковим бажанням було перемінитися в Розп'ятого.

З любов'ю до Ісуса Христа Святий поєднував сердечну любов до Христової Матері. Він віддав себе й свій Чин Пречистій Діві Марії в опіку і мав велику надію на її поміч. На її честь перед святом Внебовзяття він постив шість тижнів. Одночасно з любов'ю вшановував Ангелів і Святих, зокрема св. Михаїла, св. Петра й Павла.

Франциск високо цінував проповіді. Проповідники, вважав він, просвічують світ, перемагають пекельного ворога й повертають душам життя, — тому бажав, щоб деякі його ченці готувалися до проповідування Божого слова. Однак завжди прагнув того, щоб його монахи більше проповідували прикладом святості, молитви й сліз, ніж красномовністю. Поганий той проповідник, казав Франциск, який весь час посвячує на проповідування, а дуже мало - на духовні вправи й плекання побожності.

Франциск Ассізький провадив надзвичайно святе життя і робив багато добра для душі й тіла своїх ближніх. Все те він був здатний чинити тому, що полюбив Господа над усе. Ця велика любов до Бога була тією могутньою силою, що помогла йому стати одним із найбільших Святих у світі.

Святий Франциск Ассізький




АКЦІЯ!


Вам подобається образок ???

Ви можете замовити його через Інтернет!


50 коп.


Промінь Любові № 4, Квітень 2005, Стаття № 4

Надрукувати цей текст?




Новости ХМАО, городов округа,
Hosted by uCoz