Випуск №1, СТАТТЯ №5, 2005

Свята Літургія Івана Золотоустого - Служба Божа

Склад Святої Літургії

Св. Літургії св. Василія Великого та Івана Золотоустого поділяються на три частини, а саме:

1. Проскомидія,

2. Літургія оглашенних,

3. Літургія вірних.



1. ПРОСКОМИДІЯ (приготування)

Проскомидія — це та частина Літургії, яку священик відправляє в захристії або за престолом. Проскомидія представляє нам Різдво Ісуса Христа.

Найважливіші події, пов'язані з Різдвом Христовим такі: Ісус народився у вертепі за містом; Матір Божа повила Його пеленками і положила в ясла; над вертепом з'явилася зірка; до народженого Месії прибули пастушки і царі. Дар Ісусу царі принесли ладан, миро і золото; Пречиста Діва принесла Ісуса до церкви, а Симеон, взявши Його на руки, упізнав в Ньому обіцяного Месію і провістив Його смерть.

Саме ці найважливіші моменти Різдва Ісуса відображає проскомидія. Ніхто не знав, де народиться Месія, тому і проскомидія правиться не на очах людей, які зібралися на Службу Божу, а за престолом або в захристії. Перед проскомидією священик відмовляє належні молитви, і, відтак, миє руки на знак того, що з чистим серцем приступає до цієї Жертви. Після цього одягається в ризи, відмовляючи відповідні молитви, в яких виражає радість з того приводу, що Господь Бог допускає його до такої великої ласки — бере співучасником у Жертві. Передусім бере наплічник, пізніше стихар, епітрахиль, пояс, нарукавники і фелон. Кожну з цих риз благословить знаком святого Хреста і цілує. Після того, як одягнеться, підходить до проскомидійного столика і розкладає посуд, а саме: чашу, дискос, зірку і спис, пізніше бере цілу проскуру, з якої вирізає квадратний шматочок, який називається частицею, або бере вже готову частицю. Ця частиця має ще назву «Агнець Божий» (ягня), тому що у давніх євреїв прообразом Спасителя, було ягня, якого заколювали на великодні свята. Цей приготований священиком хліб після переміни буде правдивим Агнцем, що принесе себе в жертву.

Проскура, з якої священик вирізає частицю, представляє Пречисту Діву Марію, яка стала Матір'ю Ісуса Христа. Народивши Дитя, Пречиста Діва поклала Його в ясла, тому священик кладе Агнця на дискос. У хвилину народження Месії над Вифлеємом з'явилася зірка — тому священик кладе на дискос і звізду, промовляючи: «І прийшла звізда, і стала зверху, де було дитя». Царі зложили перед Дитям дари — священик кадить кадилом. Пречиста Діва повила Ісуса в пеленки — священик накриває святий хліб на дискосі покривалом — воздухом. Симеон провіщає смерть Ісуса — і священик пробиває списом бік Агнця, промовляючи: «Один із воїнів списом ребра його пробив і відразу полилася кров і вода». Кажучи це, священик вливає до чаші вина і декілька крапель води.

Крім Агнця, священик вирізає або бере вже готові частиці, і кладе їх біля Агнця на дискосі. Ці частиці повинні відображати Пречисту Діву Марію, Святих, Ангелів, душі в чистилищі і всіх живих, Царем котрих є Ісус Христос. Закінчивши проскомидію, священик виходить до престолу.

Схема поряку розкладання частиць на дискосі під час Проскомидії

Як бачимо, проскомидія докладно представляє Різдво Ісуса Христа.

Друга частина Літургії — Літургія слова, яка представляє життя Ісуса Христа з дитинства до того часу, коли Він готується до смерті. Цей період життя Христового поділяється на чотири найважливіші моменти, а саме: життя Ісуса Христа в Назареті до 30-ти років; вихід Ісуса на берег ріки Йордан, вихід в пустелю, щоб постом, молитвою і хрещенням приготуватися до навчання людей; Хрещення Ісуса в Йордані; проповідь Слова Божого протягом трьох років.

Виходячи з цього, Літургія слова ділиться на чотири частини. Перша частина — від початку Служби Божої до пісні «Единородний Сину»... – відображає життя Ісуса в Назареті. Друга починається, коли священик виходить із Євангелієм, а люди співають «Прийдіте, поклонімся...» Ця частина представляє вихід Ісуса на ріку Йордан. Третя частина починається співом «Святий Боже...» на честь Пресвятої Трійці — це момент хрещення Ісуса, на Йордані і появи Пресвятої Трійці. Четверта — читання Євангелія символізує повчання Ісуса Христа.

2. ЛІТУРГІЯ СЛОВА - Благословенне Царство

Закінчивши проскомидію, священик виходить з-за престолу або із захристії і стає перед престолом, відчиняє царські ворота і низько, аж до землі, кланяється Ісусу Христу, утаєному в Найсвятіші Тайні Євхаристії. Відтак, бере в одну руку посудину з ладаном, а другою рукою бере ложечку і насипає до кадильниці ладан, благословить ладан в кадильниці і починає кадити. Передусім кадить із чотирьох боків престолу, далі виходить царськими воротами і стає перед іконостасом. Коли покадить іконостас, повертається до людей і також кадить їх.

Цим дійством священик віддає належну шану Ісусу Христу в Тайні Євхаристії, Святим, яких представляють образи в церкві, а також вшановує вірників. У такий спосіб священик віддає шану всій Христовій Церкві — невидимій у небі, видимій на землі — і самому Ісусу як Голові цієї Церкви. Ця дія (коли священик кадить і наповнює церкву своєрідним запахом) відображає момент народження Ісуса Христа, коли земля наповнилася Божою ласкою, завдяки якій тепер Святі перебувають на небі, а ми можемо осягнути його. Так, як дим кадила підноситься вгору, так і наші молитви, молитви Святих на небі, а також молитви Ісуса Христа, з'єднавшись в одне ціле, повинні вознестися до Отця Небесного.

Закінчивши кадіння, священик стає перед престолом, низько вклоняється Ісусові, відтак, перехрестившись, складає руки і починає тихо молитвою «Царю небесний...», взивати допомоги Святого Духа. Відмовивши молитву, говорить: «Слава во вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління». Ці слова промовляються тому, що саме Ангели сповістили народження Христа, Божественної природи якого ще ніхто не знав. Проскомидія відображає Різдво Ісуса, тому і священик сповіщає про нього словами, які свого часу промовили Ангели. Священик двічі повторює «Слава во вишніх» і за кожним разом вклоняється. Відтак промовляє: «Господи, губи мої відкрий і уста мої сповістять хвалу Твою». Кажучи це, також уклоняється і цілує престол. Ці дії священика повинні нагадати подію, яка сталася у Старому Заповіті. Одного разу пророку Ісайї з’явилися Ангели, котрі оспівували славу Божу. Спостерігаючи за цим, він відчув себе негідним і промовив: «О я, окаянний, як я нечистими устами посмів би славити такого Бога!» Тоді Ангел взяв вуглик із Божого престолу, торкнувся ним його уст і сказав, що він очистився від усіх своїх гріхів. І тоді сказав Господь: «Хто піде до ізраїльського народу, повинен уміти розповісти про славу Божу». І сказав Ісайя, що вже йде. Так само і тут. Священик, пригадавши слова Ангела, добре розуміє, що він недостойний славити Бога так, як Ангели, недостойний розповісти про ту славу вірним, — тому цілує престол, на якому лежить Євангеліє (котре є ніби тим вугликом, яке його навчає, як треба славити Бога).

Поцілувавши престол, священик проголошує: «Благословенне царство Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і на віки віків». Це перші слова, які священик промовляє вголос. Що означають ці слова і чому саме їх промовляє священик? Священик говорить про новонародженого Ісуса. А для чого Ісус Христос народився на цей світ? Для того, щоб створити царство на землі. Отже, священик, сповістивши людям словами «Слава во вишніх» про народження Ісуса Христа, закликає усіх людей до того, щоб царство, яке Ісус Христос прийшов створити, благословляли, прославляли, поширювали, щоб за нього дякували. Люди на це відповідають: «Амінь» (що означає: «Так, нехай буде прославлене царство Боже, Отця, і Сина, і Святого Духа, Пресвятої Трійці. Хочемо це царство поширити і прославляти усюди»).

Ектенія Велика або Мирна

Коли люди відповіли, що прагнуть, щоб царство Боже було прославлене, поширене у цілому світі і було закладене у їхніх серцях, священик закликає: «В мирі Господу помолімося»; — окрім молитви, ми не маємо чим поширити це царство; тому молімося, але в мирі. Забудьмо про усякий гнів, забудьмо про усі клопоти і про увесь світ. Люди на це відповідають: «Господи, помилуй!», що означає: «Господи, змилосердься над нами, дай нам змогу спокійно молитися не про щось інше, а про Царство Боже, щоб воно прийшло до нас».

Відтак священик проголошує: «За мир з висот і спасіння душ наших Господу помолімося». Цими словами священик закликає, щоб ми молилися про спокій із небесної висоти, про той спокій, який людина відчуває тоді, коли є вільною від гріха; коли між нею І Богом є згода; коли Бог, а не гріх царює у її серці, тобто тоді, коли Бог заклав в її серці своє царство. Священик закликає до молитви, щоб прийшло Царство Боже, і додає: «... і щоб ми були врятовані», бо саме для цього Господь Бог створив те Царство. Люди знову відповідають: «Господи, помилуй!», тобто: «Господи, змилосердься, дай, щоб із Твого милосердя прийшов спокій у наші серця — царюй у наших серцях, щоб ми були врятовані».

Щоб те Царство Боже було в наших серцях і щоб далі поширилося, треба передусім миру в цілому світі, треба, щоб свята Церква також перебувала в мирі. Тому священик далі закликає вірних: «За мир всього світу, добрий стан святих Божих церков і з'єднання всіх Господу помолімося» Молімося до Господа Бога за мир у всьому світі, молімося, щоб святі церкви* (Зноска: Маються на увазі церкви різних обрядів: Церква західна - Латинського обряду; Східна - Грецького обряду, вірменського, сірійського і т. д.) утверджувалися, щоб дотримувалися правдивої віри, щоб не було між нами єретиків, схизматиків, щоб усі єдналися під одним Пастирем — Папою Римським — як одне стадо.

Вірні на це відповідають: «Господи, помилуй!», тобто, Господи, будь милосердним, зроби так, щоб у цілому світі був спокій, щоб не було розбрату у святій Церкві, щоб усі єдналися довкола святої Католицької Церкви. Після відповіді вірників священик перераховує, за кого ми повинні молитися: «За святий храм цей і тих, що з вірою, благоговінням і страхом Божим входять до нього, Господу помолімося». Цими словами священик закликає молитися за свою церкву і за тих, хто до неї приходить, щоб вони були вірними святій Католицькій Церкві. Під словами «святий храм цей» розуміємо саму будівлю — дерев'яну чи кам'яну церкву, до якої приходять вірні молитися. Словами «Господи, помилуй!» просимо, щоб вона стояла довго і не потрапила до рук єретиків, щоб усі вірні, які приходять сюди, завжди були з'єднані із святою Католицькою Церквою.

Вірні повинні приходити до Божого дому «з вірою, благоговінням і страхом Божим» — саме за таких молиться священик під час Літургії. Не можемо молитися за тих, хто іде до церкви без віри, хто не охрещений, за поган, схизматиків — вони не можуть бути в єдності з Церквою. Ці люди повинні спочатку навернутися, прийняти святу віру — за це треба молитися.

Наступними словами священика є: «За святішого вселенського архієрея (ім’я), папу Римського, і за блаженнішого патріарха нашого (ім’я), і преосвященнішого архієпископа й митрополита нашого кир (ім’я), боголюбивого єпископа нашого кир (ім’я), чесне пресвітерство (священство), у Христі дияконство, за весь причет і людей Господу помолімося». Цими словами священик закликає вірних молитися за духовних наставників — папу Римського, патріарха, архієпископа, митрополита, єпископа, за священиків та дияконів, за тих, хто вчиться на священиків.

Чому треба за них молитися? Тому, щоб вони були єдиним цілим зі святою католицькою Церквою, щоб не зреклися її і не дали злого прикладу людям. Люди на це відповідають: «Господи, помилуй!» (тобто: «Господи, будь милосердним, зроби так, щоб наші церковні наставники не відреклися від святої Католицької Церкви»).

Далі священик закликає молитися за «Богом бережений народ наш, за правління і все військо», щоб усі вони теж єдналися навколо святої Католицької Церкви. Цього ж просимо у молитві за «город цей (село це, святу обитель цю), і за всякий город, країну, і за тих, що вірою живуть у них». Згодом молимося «за добре поліття, за врожай плодів земних і часи мирні», тобто за тимчасові блага, які необхідні для підтримання життя людини, а, звідси, і для забезпечення миру між народами, бо навіть коли є згода у святій Церкві і порядок у державі, але навколо злидні і нужда — необхідного спокою не буде. Тому священик закликає молитися за те, щоб повітря було чистим і здоровим, щоб не було епідемій ані серед людей, ані серед тварин, щоб не було голоду, нестачі в одязі, щоб жили всі у спокої. Люди на це відповідають: «Господи, помилуй!», тобто Просимо милосердя Твого, будь для нас щедрим, хай так станеться.

Після цього священик згадує усіх тих, за кого тривожимося, хто знаходиться в небезпеці: «За плаваючих, подорожуючих (на землі і в повітрі), нужденних, страждаючих, полонених, і за спасіння їх Господу помолімося». А люди закликають: «Господи, помилуй!» (тобто, змилосердься, Господи, порятуй їх від небезпеки, щоб ми були спокійні за них, щоб вони разом з нами врятувалися).

Наступними словами священика є слова: «Щоб ізбавитися нам від усякої скорботи, гніву й нужди, Господу помолімося», іншими словами, щоб ми були вільні від смутку, а сумували б лише з приводу виникнення у святій Церкві чвар; щоб ми були вільні від гніву, який пов'язаний з неладом у місті, селі чи державі; щоб ми були вільні від нужди, яка може впасти на нас у випадку епідемій, неврожаю, голоду. «Господи помилуй!» — відповідають люди.

На цьому закінчуються наші прохання, але священик ще раз благає Бога: «Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, твоєю благодаттю!» Цими словами просимо Господа вберегти нас від спокуси і від усього злого — як душевного, так і тілесного, від смертної боязні в годину смерті, від диявольського впливу; просимо, щоб Бог помилував нас, змилосердився над нами в час страшного суду, щоб виявив своє безмежне милосердя. Просимо Господньої благодаті, ласки, бо усього цього ми не заслужили, але надіємося на Його милість.

Наприкінці священик закликає людей: «Пресвяту, пречисту, преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і приснодіву Марію, з усіма святими пом'янувши, самі себе і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо». Зміст цих слів такий: якщо хочемо, щоб Господь Бог вислухав наші прохання, то пригадаймо, як віддалися Господу Богу Пречиста Діва Марія і усі Святі, — і за їх прикладом віддаймося Господу і ми, і віддаймо один одного, і усіх людей, і все життя наше Христу Богу.

Люди на це відповідають: «Тобі, Господи». Далі священик проголошує слова, в яких міститься пояснення, чому ми віддаємося під опіку і владу Ісуса Христа: «Бо тобі належить усяка слава, честь і поклоніння». А люди закінчують словом «Амінь», що означає: «Так є, або, Нехай так і буде».

Що означає слово «ектенія»?

Слово «ектенія» походить від грецького слова «ектени» — ревна, щира молитва. Існує чотири види ектенії : велика, мала, сугуба (усильного благання) і ектенія-прохання. Про велику ектенію говорилося вище, — вона називається так тому, що містить 12 прохань. Друга назва цієї ектенії — мирна, тому що починається словами: «В мирі Господу помолімося», в ній просимо Господа миру і спокою.

У малій ектенії висловлюється лише одне прохання, вона починається словами: «Ще і ще в мирі Господу помолімося». Ектенія сугуба (усильного благання) починається словами: «Промовмо всі з усієї душі і з усієї мислі нашої промовмо». У ектенії — проханні співаємо: «Подай, Господи!»

За великою ектенією слідують антифони — вибрані із псалмів вірші, які чергуються з короткими молитвами або так званими приспівами до Ісуса Христа, щоб Він через молитву Матері Божої, усіх Святих або силою своїх заслуг урятував нас. У назві відбито те, що антифони виконуються поперемінно на обох крилосах так, ніби один відповідає другому.

Є три антифони, вони складені на честь Пресвятої Трійці наприкінці. Для величнішого прославлення Пресвятої Трійці першого і другого антифону додається коротке славослов'я: «Слава Отцю і Сину...» Цим славослов'ям святі Отці підкреслювали свою віру в Пресвяту Трійцю. За першим і другим антифоном виконується мала ектенія, в якій молимося за Божу благодать, так необхідну нам, і, згадавши Пречисту Діву Марію і усіх Святих, віддаємося під опіку Ісуса Христа; а наприкінці знову прославляємо Пресвяту Трійцю.

В антифонах прославляємо Втіленого Сина Божого, котрий урятував нас від вічної диявольської неволі, і просимо щоб, нас урятував, як Спаситель цілого світу.

Під час виконання першого антифону священик неголосно читає молитву першого антифону:

«Господи, Боже наш, котрого царство невимовне і слава недосяжна, котрого милосердя безмежне і чоловіколюбство невимовне: Ти сам, Владико, зі свого милосердя поглянь на нас і на цю святу церкву і подай нам і тим, хто з нами молиться, багаті ласки і щедроти Твої».

Коли священик відчитав молитву, а люди відспівали перший антифон, читається мала ектенія. Відтак люди співають другий антифон, а священик знову тихо читає молитву другого антифону: «Господи, Боже наш, врятуй Твоїх людей, благослови спадщину Твою, збережи повноту Своєї Церкви, освяти тих, котрі люблять красу Твого дому — Ти всіх тих прослави Божественною силою Своєю і не залиши нас, бо на Тебе надіємося».

«Єдинородний Сину»

Після другого антифону співаємо: «Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь. Единородний Сину і Слово Боже, Ти, що безсмертний е, а задля нашого спасіння згодився прийняти тіло від Святої Богородиці і Вседіви Марії і без зміни став людиною; що дався розіп'яти, Ти, Христе Боже, що (Своєю) смертю (нашу) смерть подолав; Ти, що один зі святої Трійці, рівно (однаково) прославлений з Отцем і Святим Духом — спаси нас».

У цій пісні — коротка розповідь про життя Ісуса Христа. У ній говориться про те, що Він є Єдинородним Сином Божим, безсмертним; згадуються найголовніші моменти Його життя, а саме: втілення, страждання, розп'яття, смерть, якою нас урятував від вічної смерті; а наприкінці виражається прохання спасти всіх нас.

Після пісні «Єдинородний Сину» слідує мала ектенія, так, як після першого антифону, лише з іншим вигуком. За нею слідує третій антифон. Коли люди співають третій антифон, священик неголосно читає молитви: одну — перед антифоном, другу — після нього.

Молитва перед антифоном

«О Ти, що дарував нам ці спільні і корисні молитви; Ти, хто обіцяв вислухати молитву, коли двоє або троє зберуться в ім'я Твоє: Ти сам і нині, Господи, виконай прохання слуг Твоїх нам на користь і допоможи нам у цьому житті пізнати Твою правду, а в майбутньому даруй вічне життя».

Після антифону священик читає молитву малого входу.

«Владико, Господи Боже наш, Ти, що на службу слави Своєї призначив на небі хори і воїнства ангельські і архангельські, дай нам, просимо, щоб вхід наш відбувся разом із святими ангелами, що разом із нами Тобі служать і прославляють Твою доброту, бо Тобі належить вся слава, шана й поклін, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і завжди, і на віки віків, Амінь».

Після антифонів слідує малий вхід, який представляє нам появу Месії.

Вище згадувалося про те, що сам початок Служби Божої, аж до малого входу представляє нам життя Ісуса в Назареті до 30-ти років. Тому на початку Служби Божої відсутні повчання Ісуса Христа. А коли в антифонах величаємо Бога старозавітними піснями-псалмами, то ці пісні нагадують нам гарячі безнастанні молитви святих патріархів і пророків, котрі протягом усього свого життя чекали на Месію та благали Бога, щоб якнайшвидше послав Спасителя, який повинен ощасливити все покоління Адама.

Малий вхід

Скінчивши молитву малого входу, священик бере Євангеліє в обидві руки і йде направо, поза престол, виходячи дияконськими (північними) дверима перед іконостасом. Перед священиком йде церковна прислуга (мініштрант або паламар) із запаленою свічкою. Пізніше священик стає в царських воротах, повернувшись до великого престолу, обертає Євангеліє верхом до себе, цілує його, благословляє вхід словами: «Благословенний вхід святих твоїх, завжди, і нині, і повсякчас, і навіки віків», підносить Євангеліє догори і проголошує: «Премудрість, прості»; потім підходить до престолу і кладе на нього Євангеліє.

У відповідь на це народ робить малий уклін і співає: «Прийдіть, поклонімося і припадімо до Христа. Спаси нас, Сину Божий...»

Цей малий вхід символізує вихід Ісуса Христа на ріку Йордан. Священик, виходячи з закритим Євангелієм бічними дверима у церкву, відтворює вихід Ісуса Христа із укриття на ріку Йордан із готовими настановами для людей, яких ще поки що їм не проголошує. Те, що священик бере Євангеліє з престолу, означає, що Син Божий узяв своє вчення з неба. Цілуванням святого Євангелія люди доводять Ісусу Христу і Його вченню свою любов і шану. Коли ж священик підносить Євангеліє догори і говорить: «Премудрість, прості», то словом «Премудрість» ніби звертається до людей: «Дивіться, люди, це книга, в якій знаходиться премудрість Божа, яка навчає нас, у що ми повинні вірити, на що в майбутньому житті можемо надіятися, як ми повинні любити Бога і свого ближнього».

Словом «Прості» священик закликає нас випростуватися тілесно і душевно, зосередитися на тому, що буде далі сказане, бути готовими сприйняти Боже слово усією душею і усім серцем, а для цього треба відкинути від себе недобрі думки, підкоритися Божій волі.

У відповідь на це люди обіцяють саме так чинити, промовляючи: «Прийдіть, поклонімося і припадімо до Христа». Цими словами люди висловлюють думку про те, що ніякому іншому Богу не будуть поклонятися, лише Христу; що завжди будуть керуватися лише вченням Ісуса Христа.

А церковна прислуга, що йде зі свічкою перед священиком, зображає св. Йоана Предтечу, котрий — говорить святе Письмо — готував дорогу для Ісуса Христа, займався просвітою єврейського народу, таким чином готуючи їх до приходу Ісуса Христа. Крім того, той вогонь свічки означає, що Ісус Христос є правдивим світлом і що Він один приніс нам ласку Божу з неба.

Тропарі і кондаки

Після малого входу люди співають тропарі і кондаки, тобто короткі новозавітні пісні. У неділю співаються тропарі про воскресіння Христове; в урочисті свята співаються тропарі відповідно до Господського празника, або празника Богородиці, або якогось Святого, свято котрого свята Церква в цей день святкує.

Слово «тропар» походить від грецького слова, що означає «знак перемоги», оскільки в церковних тропарях говориться про різні подвиги і перемоги Святих. Однак, дехто вважає, що слово «тропар» означає «вертатися», тому що під час співу тропарів використовуються різні гласи.

Слово «кондак» також походить від грецького «малий, короткий», тому що в ньому зібрані короткі похвали свята або Святого. Є окремі кондаки в честь Господських свят, окремі — в честь свят Богородиці і окремі — в честь свят Святих.

Трисвяте

Коли люди співають тропарі і кондаки, священик неголосно читає молитву Трисвятого.

«Боже святий, що на Святих почиваєш, котрого трисвятим голосом вихваляють Серафими і прославляють Херувими, котрому поклоняються всі небесні Сили; Ти, котрий із небуття у буття привів усі речі, що створив людину за Своїм образом і подобою і всілякими талантами нагородив її; Ти, що даєш премудрість і розум усім, хто просить у Тебе і не погорджуєш грішником, але визначив для досягнення спасіння покаяння; Ти, що удостоїв нас, смиренних і негідних Твоїх слуг, стати перед славою Святого Твого жертовника і принести Тобі належний поклін і шану — Ти сам, Владико, прийми із наших грішних уст трисвяту пісню і прийди до нас з добротою Своєю: пробач нам провини наші, самовільні і мимовільні, освяти наші душі і тіла і дай нам свято служити Тобі до кінця життя нашого, за молитвами святої Богородиці і всіх Святих, що від віку сподобалися Тобі».

У цій молитві священик просить у Трійці єдиного Бога, котрому Ангели безнастанно співають: «Свят, свят, свят» і котрий об'явився при хрещенні Ісуса Христа, щоб Він прийняв і від нас, грішних, подібну пісню слави. Чому ми повинні прославляти Пресвяту Трійцю? На це відповідає сам священик словами: «Бо святий єси, Боже наш, і тобі славу співаємо, Отцю, і Сину, і святому Духу...» При цьому священик, обертаючись до людей, благословить їх знаком Святого Хреста. Це робиться для того, щоб ми цю найважливішу річ у нашому житті — прославлення Пресвятої Трійці — могли добре виконати силою благословення Божого. Після цього вірні прославляють Пресвяту Трійцю піснею: «Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас» (тричі), додаючи «Слава Отцю і Сину... святий безсмертний, помилуй нас», відтак, іще раз: «Святий Боже...» У свята Різдва Христового, Богоявлення, в Суботу Лазареву, на Великдень і Зелені свята замість «Святий Боже»... співають: «Ті, що в Христа охрестилися і в Христа одягнулися, хваліть Бога (Алилуя)», бо саме в ці дні, або надвечір перед цим днем хрестили оглашенних (нехрещених). Цими словами Свята Церква нагадує всім новоохрещеним, щоб прославляли Бога, бо слово «Алилуя» означає «хваліть Бога». Свята Церква неначе промовляє: «Ви, котрі тепер охрестилися, оповилися ласкою Божою, залишили грішне життя і злого диявола і одягнулися в Христа, радійте і веселіться, і прославляйте Бога з вдячністю за таку велику ласку Божу». У свято Воздвиження Чесного Хреста і в неділю Хрестопоклонну замість «Святий Боже» співають «Хресту Твоєму покланяємося, Владико».

Вхід на верхнє сідалище і благословення

Коли хор закінчить співати Трисвяте «Святий Боже», священик відходить за престол на верхнє сідалище (якщо є в церкві) і звідти проголошує: «Будьмо уважні!» Сказавши так, благословить рукою, промовляючи: «Мир усім!» («Спокій вам, спокій нехай із цим благословенням прилине у ваші серця»). Після цих слів додає: «Премудрість, будьмо уважні», тобто: «Уважаймо на слова Божої премудрості, які будуть проголошені».

Прокімен, вірші і Апостол

Після слів, проголошених священиком, хор співає короткі вірші, які в перекладі з грецької називаються прокіменами. Прокімен — це вірш, в якому кількома словами розповідається про те, яка мудрість буде проголошена з Апостола чи Євангелія. Є прокімени на неділі, на свята, на будні і т. п. Наприклад, на день св. Миколая є такий прокімен: «Праведна людина радіє, веселиться, бо живе з Господом і уповає на Нього». У цих словах сказано, що з того Апостола і Євангелія ми повинні би навчитися мудрості жити праведно (тобто, як це мудро, коли людина живе з Богом, із Ним веселиться і на Нього уповає).

До того прокімена додає хор, або той, хто повинен читати Апостол, ще один або два вірші, повторюючи прокімен раз або двічі. Наприклад: додається такий вірш: «Вислухай, Боже, молитву мою, коли буду молитися до Тебе». А хор ще раз повторює той самий прокімен. Коли хор закінчить прокімен, священик проголошує: «Премудрість!» На це читець Апостола проголошує, напр.: «Діянь святих апостолів читання», а священик ще раз говорить: «Будьмо уважні!» Пізніше читається Апостол. Сказано: «Будьмо уважні», значить треба бути уважними, не розмовляти, не ходити.

Алилуя і Євангеліе

Після читання Апостола хор співає Алилуя («хваліть Бога»). Під час «Алилуя», як і під час прокімену, також читаються вірші. Наприклад, на св. Миколая є такі вірші: «Закликали праведні і Господь вислухав їх і від усіх скорбот врятував їх». Відтак знову «Алилуя», а пізніше знову вірш: «Щаслива людина, що боїться Господа, бо в заповідях Його розлюбиться дуже». І знову «Алилуя».

Коли хор співає «Алилуя», священик повертається з верхнього сідалища до престолу, стає перед ним, бере кадильницю, насипає до неї ладан і кадить так само, як і на початку Служби Божої; потім складає руки і з похиленою головою відмовляє молитву перед Євангелієм:

«Чоловіколюбче, Владико, запали в серцях наших пречисте світло Твоеї Божої премудрості, щоб ми могли зрозуміти Твої евангельські проповіді; всели в нас і боязнь перед Твоїми святими заповідями, щоб ми, поборовши в собі всі тілесні похоті, могли пожити для Тебе духовним життям, щоб ми чинили лише так, як Тобі потрібно. Бо Ти е світочем душ і тіл наших, Христе Боже, і Тебе прославляемо з предвічним Твоїм Отцем, святим, благим і животворним Твоїм Духом, нині і повсякчас і на віки віків, Амінь». У цій молитві священик просить Господа Бога, щоб Він просвітив наші думки, щоб ми зрозуміли те святе Євангеліє і навчилися так жити, як воно вчить. Закінчивши цю молитву, проголошує: «Премудрість! Прості, вислухаймо святого Евангелія, від Луки (або від Матея, або від Марка, або від Йоанна) святого Евангелія читання». Вірники на це відповідає: «Слава Тобі, Господи, слава Тобі!» Ще раз словами «Будьмо уважні!» священик нагадує, щоб вірники зосередилися, а відтак читає Святе Євангеліє. Після прочитання Святого Євангелія, вірники знову говорять: «Слава Тобі, Господи; слава Тобі!» Священик цілує Святе Євангеліє, закриває його і кладе на престол.

Ектенія сугуба (усильного благання)

У неділю або свято після читання Євангелія проголошується певна наука; коли ж священик проголошує науку після Служби Божої, то відразу після Євангелія починає: «Промовмо всі з усіеї душі і з усіеї мислі...» Тут священик ще не сказав, що саме повинні говорити вірники, але вірники, немовби відгадуючи, немовби перериваючи священика, говорять: «Господи, помилуй!» (Боже, змилосердься).

Коли вірники це сказали, священик говорить: «... Господи Вседержителю, Боже отців наших, молюсь до Тебе, вислухай і помилуй». А вірники, немовби спираючись на це останнє слово, проголошують: «Господи, помилуй!» (так, Господи, змилосердься над нами, як змилосердився Ти над нашими Отцями!).

У відповідь священик ще раз повторює те саме прохання: «Помилуй нас, Боже, по великій милості Твоїй, молимось Тобі, вислухай і помилуй». А вірники, чуючи, як священик повторює те саме прохання, тричі повторюють: «Господи, помилуй!» (Господи, з Твоєї великої милості, тому що Ти наймилосердніший, змилосердься над нами; просимо Тебе, вислухай нас і змилосердься на нами!).

Далі священик уточнює, за кого і про що просимо, говорячи: «Просимо Тебе, Господи, за святішого, вселенського Архіерея, папу Римського (називае ім'я папи)». Отже, священик від імені усіх людей молиться за найпершого священика — єпископа, за того, хто є над цілим світом — за папу Римського.

За нього молиться насамперед тому, що папа Римський є найпершим єпископом усього світу; він є намісником Христа на землі; він керує усією Христовою Церквою; він є отцем усього світу; він є пастирем усіх християн; понад Ним, понад папою Римським, немає в усьому світі нікого першого між людьми, нікого старшого. Ким є пастир для стада овець, тим є папа для нас усіх, овечок Христових. Ким є батько для дітей, тим є папа для всіх нас, вірників; ми, як добрі діти, повинні молитися за свого отця; як вірні його сини і доньки, ми повинні просити Небесного Отця за свого найпершого пастиря. Тому, як тільки священик помолився, щоб Бог помилував нас, відразу просить Господа Бога за папу Римського.

Далі священик проголошує: «і за блаженнішого патріарха нашого (ім'я), і преосвященнішого архіепископа й митрополита нашого кир (ім'я)... і всю во Христі братію нашу», а вірники знову відповідають тричі: «Господи, помилуй!» (змилосердься, Господи, над нами, вислухай наші молитви за своїх єпископів та за своїх отців духовних). Отже, після молитви за папу, молимося за свого митрополита, за єпископа, за усіх священиків, дияконів і монахів.

Якщо відправляється Служба Божа, наприклад, за хворих, або за погоду, чи за благословення в якійсь розпочатій справі, або щоб Бог відвернув якусь біду, то разом із проханням за єпископів додаються ще прохання за те, про що в тій Службі Божій особливо просимо. Коли ж відправляється звичайна Служба Божа, то після згаданих молитов додається: «Ще молимось за присутніх людей, що очікують від тебе великої і багатої милості, за тих, що творять нам милостиню, і за всіх православних християн», тобто за тих, хто праведно вірить у Тебе і прославляє Тебе так, як ми. Люди на це знову благають: «Господи, помилуй!».

Що означають слова «Православний християнин»?

Православний християнин — це такий християнин, який прославляє Господа Бога, керуючись правдивою вірою Христовою, тобто, правильно славить Бога.

Чи можемо ми, католики, називати себе православними?

У церковній лексиці ця назва належить нам по праву, бо ми прославляємо Господа Бога, як учить цього єдина правдива віра Христової Церкви.

Ектенія закінчується словами: «Бо милостивий і чоловіколюбець Бог еси, і тобі славу возсилаемо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків».

Цими словами священик ніби ще раз повторює усі попередні прохання, пояснюючи, чому просимо це все в Бога, чому надіємося, що Він змилосердиться над нами. Отже, тому, що Бог милосердний і любить людей; Він змилосердиться над нами, бо ми все це просимо для того, щоб Йому шану віддавати і прославляти Його, в Святій Трійці: Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, тепер і на віки вічні. А вірники закінчують усе це словом «Амінь» (так, Боже, так, як ми просимо, нехай усе станеться).

Сугубу ектенію закінчує священик закликом, яким підтримує у присутніх людей надію і віру в те, що Господь Бог виконає усе, про що Його просимо, бо Він є милостивим і любить людей, і за це шлемо Йому славу — Отцю, і Сину, і Святому Духу.

Отже, цим закінчується ектенія, котра співається відразу після Євангелія. По-церковному ця ектенія називається «сугубою», тобто подвійним проханням, в якому просимо з великою покірністю в серці. Саме тому в деяких церквах є такий звичай, що люди відразу після проповіді стають на коліна і під час цієї ектенії дуже побожно моляться.

Ектенія слова

Після ектенії сугубої відразу виконується ектенія слова (оглашенних). Хто ж це такі — оглашенні? Це люди — іновірці, котрі ще не були хрещені. Вони стояли не в церкві, а лише у притворі; їм не дозволялося бути присутніми на цілій Службі Божій, а лише від початку і до слів: «Всі оглашенні, вийдіть...» Отже, в цій ектенії молимося за оглашенних. Священик говорить: «Помолімося, оглашенні, Господу». А усі люди відповідають на це: «Господи, помилуй!» (Господи, змилосердься над ними). Далі священик звертається до вірників словами: «Вірні, за оглашенних помолімося, щоб Господь помилував їх». А вірники на це знову відповідають: «Господи, помилуй!» (змилосердься над ними).

Закликавши і оглашенних, і вірних до молитви за оглашенних, священик продовжує: «щоб Господь... огласив їх словами істини, відкрив їм евангеліе правди, приеднав їх до святої своеї соборної й апостольської церкви». Тобто вірники разом зі священиком моляться за те, щоб оглашенні могли почути слово Божої правди, слово про святу віру, щоб могли зрозуміти глибину Євангелія, прийняли його і за ним ішли, щоб Господь з'єднав їх із святою Католицькою Церквою, щоб і вони стали дітьми єдиної соборної апостольської всесвітньої католицької Церкви.

Перелічивши ці прохання, священик закінчує ектенію словами: «Спаси, помилуй, заступи й охорони їх, Боже, Твоею благодаттю» (врятуй їх, змилосердься над ними, захисти і збережи їх, Боже, Твоєю ласкою. Отже, просимо і молимо Тебе, Боже, за оглашенних. Дай їм свою ласку і приведи їх до спасіння. Змилосердься над ними, щоб вони пізнали правду, щоб її прийняли і за нею пішли. Якщо вони в чомусь завинять, даруй їм це; якщо б якась спокуса заволоділа ними і відвернула б їх від пізнання Твоєї святої правди, то захисти їх перед нею). А вірники на це відповідають: «Господи, помилуй!» (дай їм у своєму милосерді це все).

Наприкінці священик знову звертається до оглашенних: «Оглашенні, голови ваші Господу приклоніть» (схиліть голови свої перед Богом, приникніть перед Ним). І вони закликають: «Тобі, Господи», неначе кажучи цим: «Так, ми вже приклонили свої голови перед Господом».

Далі священик неголосно читає молитву за оглашенних:

«Господи, Боже наш, що на небесах живеш і на покірних споглядаеш! Ти, що на порятунок людського роду послав единородного Твого Сина і Бога Господа нашого Ісуса Христа, поглянь на слуг Твоїх оглашенних, що схилили перед Тобою свої голови, і приголуб їх у щасливу хвилину купелі відродження, відпущення гріхів і одягу чистоти; залучи їх до святої Твоеї католицької і апостольської Церкви і зарахуй їх до Твого обраного стада».

Священик просить Всевишнього Бога, щоб Він ласкаво зглянувся на них, тих оглашенних, котрі так ревно готуються до прийняття святої віри, що зараз покірно схилили голови перед Ним. Просить, щоб Бог подарував їм ласку святого хрещення і щоб з'єднав їх зі святою своєю Католицькою Церквою; щоб приєднав їх до свого обраного стада.

До цих пір священик молився неголосно, а, скінчивши молитву за оглашенних, промовляє голосно: «Щоб і вони з нами славили пречесне й величне ім'я Твое, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас і на віки віків». Отже, священик закінчує свою молитву словами, в яких пояснює, чому він і вірники просили Бога за всі ті милості для оглашенних. Зміст їх такий: «Змилосердься, Боже, над тими схиленими в покорі перед Тобою і дай їм усе те, про що ми Тебе просили для них. Дай їм все те задля того, щоб і вони могли з нами прославляти Тебе, одного Бога в Трійці единій». Люди на це відповідають: «Амінь» (нехай так станеться).

У кінці ектенії священик звертається до оглашенних: «Всі оглашенні, вийдіть, оглашенні, вийдіть; усі оглашенні, вийдіть; щоб ніхто з оглашенних не залишився, тільки...»

«Вірні, ще і ще в мирі Господу помолімося».

Ця частина Літургії називається Літургією оглашенних. Але після останніх слів священика всі оглашенні повинні були вийти з церкви, а в церкві залишалися лише охрещені.

Може виникнути питання: за кого ми тепер молимося під час ціеї частини Літургії, а особливо під час ектенії оглашенних, якщо у нас немае оглашенних?

Оглашенні (нехрещені) є в деяких нехристиянських країнах — за них молимося. Є і у нас люди, які хочуть навернутися до католицької віри; ця молитва додає їм сили, а, поки вони навчаються нашої віри, вони є оглашенними. Врешті, ми молимося і за наших новомодних іновірців: за радикалів, соціалістів і взагалі за всіх християнських недовірків. Молимося, щоб Господь милосердний просвітив їх розум, щоб вони пізнали Божу правду та знову стали віруючими католиками.

Літургія вірних

Господь Бог Ісус Христос навчав людей протягом трьох років, а наприкінці третього року став готуватися до смерті. Він добре знав про те, що буде розіп'ятий і що повинен померти, тому під час своєї подорожі повернув до Єрусалиму. За тиждень перед єврейськими Великодніми святами, в суботу, у Витанії воскресив Лазаря, котрий уже три дні лежав у гробі. А наступного дня помандрував до Єрусалиму.

До святого міста в'їхав верхи на ослі, супроводжуваний радісними вигуками місцевих жителів, котрі вийшли Йому назустріч. Вони ламали галузки з дерев, встеляючи ними дорогу, якою їхав Христос, а діти співали: «Благословен, хто йде в ім'я Господне, осанна в вишніх». У Єрусалимі Ісус Христос ще три дні навчав у святині, а в четвер їв із учнями останню вечерю, під час якої встановив Пресвяту Тайну Євхаристії. Того самого дня впіймали Його євреї і катували усю ніч, а в п'ятницю, близько дванадцятої години, опівдні, розіп'яли на хресті, де Він помер. Увечері цього самого дня, тобто у п'ятницю, Ісуса Христа поховали, а в неділю вранці Він воскрес із мертвих. Після свого воскресіння Спаситель об'являвся своїм учням протягом 40 днів, сорокового ж дня поблагословив їх усіх, вознісся на їх очах на небо, звідки на десятий день зіслав на Апостолів Святого Духа. Саме ця коротенька історія останніх днів Ісусового життя на землі представлена в Літургії вірних.

Перша і друга молитви вірних

У давні часи християнства ця частина Літургії відправлялася окремо від Літургії оглашенних. Отже, після того, як оглашенні вийшли з церкви, священик звертається до вірників: «Вірні, ще і ще в мирі Господу помолімося» (тобто закликає вірних ще раз помолитися Господу). Вірні на це відповідають: «Господи, помилуй!» (змилосердься над нами).

Далі священик неголосно відмовляє першу молитву вірних.

«Дякую Тобі, Господи Боже наш, що Ти удостоїв нас і нині стати перед святим Твоїм жертовником і припасти до Твоїх щедрот молитвою за наші гріхи і людське незнання. Прийми ж, о Боже, цю нашу молитву і зроби нас достойними принести ці молитви, і моління, і святу безкровну жертву за всіх людей Твоїх; і підтримай нас — яких Ти призначив до ціеї Твоеї служби — силою Твого Святого Духа, щоб ми безгрішно і з чистою совістю своею могли закликати Тебе в будь-який час і в будь-якому місці, а Ти, Боже, вислухавши, будь милостивим до нас у Твоїй доброті».

Незабаром має відбутися жертвоприношення — священик принесе в жертву Господу Богу самого Ісуса Христа. Це щось надзвичайне, тому священик у цій молитві дякує Господу Богу, котрий наділив нас цією ласкою — можливістю принести цю жертву за свої гріхи. Далі священик просить Господа Бога дозволу принести цю жертву за наші гріхи з чистим серцем. «Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю» (допоможи нам, Боже, з чистим серцем принести цю жертву і захисти нас своєю благодаттю).

Пізніше священик додає, чому ми саме цього просимо: «Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і на віки віків». Вірники відповідають: «Амінь».

Далі священик знову закликає: «Ще і ще в мирі Господу помолімося», вірники співають «Господи, помилуй!», священик тихо молиться. Після того священик відмовляє другу молитву вірних: «Знову і багато раз припадаємо до Тебе і Тобі молимося, благий і Чоловіколюбче, щоб Ти, зглянувшись на моління наші, очистив наші душі і тілеса від усякої скверни плоті і духа, і дав нам неповинно й неосудно стояти перед святим твоїм жертовником. Даруй же, Боже, і тим, що моляться з нами, успіх у житті, і вірі, і в духовному розумінні. Дай їм, що завжди зі страхом і любов'ю служать тобі, неповинно й неосудно причаститися святих Твоїх Тайн і небесного Твого царства сподобитися».

Закінчивши молитву, священик голосно мовить: «Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоею благодаттю», на що вірники відповідають: «Господи, помилуй!» А священик додає: «Щоб, під владою Твоею завжди бережені, Тобі славу возсилали, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків». У цих словах міститься прохання: «Боже, допоможи нам своею ласкою, щоб з чистим серцем принести Тобі цю жертву, та щоб ми гідно причащалися Твоїх святих Тайн; щоб ми, захищені Твоею силою, Тебе славили по віки вічні». Чому священик так гаряче у двох молитвах просить Божої ласки, щоб ми приносили жертву і причащалися з чистим серцем? Тому, що жертва того, хто має на душі тяжкий гріх, неприємна Богу, а той, хто відважиться причаститися з гріхом на душі, накличе на себе Божий гнів.

Великий вхід і пісня «Іже херувими»

Після цих двох молитов вірних слідує молитва входу і пісня «Іже херувими». Священик молиться з розпростертими руками, а вірники в той час співають пісню «Іже херувими».

За що ж молиться священик і про що співають люди в цій пісні?

Змістовними і мудрими є ця молитва і пісня, та й узагалі все, що діється під час великого входу. Все це ніби промовляє до серця, і людина, котра розуміється на тому, хіба лише плачем зможе виявити свою радість.

За що ми молимося у двох молитвах вірних? Молимося за чисте серце, бо незабаром повинні принести Богу Отцю на престолі велику жертву — самого Ісуса Христа, Сина Божого. І не стільки ми, скільки сам Ісус Христос принесе Себе руками священика, а ми усім серцем, прагненнями та волею з'єднаємося з цією жертвою. Отже, серцем ми прагнемо з'єднатися з пресвятою жертвою, що незабаром буде принесена перед нашими очима на престолі. А чи маємо право єднатися з пресвятою жертвою брудним серцем, оскверненим гріхами? Ні, і ще раз ні! Пресвята жертва не може мати нічого спільного з грішним серцем. Саме тому в цих двох молитвах просимо про чисте серце.

Закінчивши молитву, священик простягає руки догори (перед тим молився із складеними руками) і посилає до Господа Бога щиру молитву — МОЛИТВУ ВЕЛИКОГО ВХОДУ (Херувимської пісні): «Ніхто не достойний із зв'язаних тілесними похотями і пристрастями приходити, або наближатися, або служити Тобі, Царю слави, бо служити Тобі — велике і страшне й самим небесним силам.

Та, однак, ради несказанного й безмірного Твого чоловіколюбства, безперемінно й незмінно став Ти чоловіком, і архіерей нам був еси, і богослужебної ціеї і безкровної жертви священнодійство передав Ти нам, як Владика всіх. Ти бо единий, Господи Боже наш, володіеш небесними і земними, Тебе на престолі херувимському носять, Ти серафимів Господь і цар Ізраїлів, Ти единий святий і у святих спочиваеш. Тебе, отже, молю, единого благого і благоуважного.

Споглянь на мене, грішного й непотрібного раба Твого, і очисти мою душу й серце від совісті лукавої. І зроби мене здатним, силою Святого Твого Духа, одягненого благодаттю священства, стати перед ціею Твоею святою трапезою і священнодіяти святе і пречисте Твое Тіло і чесну Кров.

Бо до Тебе приходжу, приклонивши свою шию, і молюся Тобі, щоб Ти не відвернув лиця Твого від мене, ні не відкинув мене з отроків Твоїх, а сподоби мене, щоб я, грішний і недостойний раб Твій, приніс Тобі ці дари; Ти бо еси Той, що приносить, і Кого приносять, і Хто приймае, і Кого роздають, Христе Боже наш, і Тобі славу возсилаемо з безначальним Твоїм Отцем, і пресвятим, і благим, і животворящим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків».

На це люди кажуть: «Амінь» і закінчують Херувимську пісню: «...щоб і Царя всіх ми прийняли...» Ця молитва священика стосується вже не всіх людей (як попередні), а самого священика, тому що саме він зараз повинен здійснити те, що свого часу здійснив Ісус Христос — принести жертву. Якщо для людей він просив чистого серця, то для себе просить, щоб Його серце порвало будь-які зв'язки з цим світом і щоб єдналося лише з Богом; він просить сили духа, тому що служити Господу Богу страшно навіть самим Ангелам, котрі є чистими духами, а не те, що йому, людині. Під час молитви священика люди співають «Іже херувими».

Ця чудова пісня сповнена таємничого змісту, її необхідно дуже і дуже побожно співати. Що ж означає ця пісня, про що в ній співається? «Ми, херувимів тайно являючи і животворящій Трійці трисвятую пісню співаючи, всяку нині житейську відложім печаль, щоб і Царя всіх ми прийняли, що Його в славі невидимо супроводять ангельські чини».

Тлумачення цієї пісні таке. Ми, люди, в даний момент представляємо ангелів — херувимів, так, як вони, співаючи трисвяту пісню. Тому ми повинні відкинути усі думки про тимчасове, усі турботу і тривоги, щоб прийняти Царя усім серцем і прославити Його.

Навіщо Церква велить співати нам цю пісню? До сих пір священик молився за нас, щоб очистити від усього недоброго, а тепер цією херувимською піснею. Церква хоче піднести нас до ангелів-херувимів. Щоб ми, чисті, як ангели-херувими, могли возвеличувати Царя усього світу, який таємно сходить до нас із неба. Словами цієї пісні повеліває нам Церква забути про усе земне, і, навіть, якщо можливо, — про себе. Цією піснею Церква допомагає нам уявити себе не на землі, а на небі, бо й справді, під час Служби Божої церква стає небом і ми наближаємося до престолу ласки і слави. Саме тому священик відмовляє цю пісню аж тричі і тричі вклоняється на знак покірності. Отже, в цій пісні ми самі себе готуємо до прийняття Ісуса Христа.

Відмовивши молитву входу, під спів Херувимської пісні, священик виходить із-за престолу, бере кадильницю і кадить увесь престол, навколо нього, іконостас і людей. Потім знову вертається до престолу, простягає руки, тримаючи в лівій руці кадильницю, і відмовляє тричі «Іже Херувими», за кожним разом уклоняючись.

Закінчивши говорити, священик знову залишає престол і йде до захристії, де кадить ті дари, що приготував під час Проскомидїї. Далі бере в руки чашу з вином і дискос із хлібом, входить через дияконські двері у церкву і через царські двері повертається — до престолу. Тут кладе по праву руку чашу, по ліву — дискос із хлібом, звіздою, усе накриває воздухом і кадить.

Під час входу проголошує: «Святішого вселенського архіерея (ім'я), папу Римського, і блаженнішого патріарха нашого (ім'я), і преосвященнішого архіепископа й митрополита нашого Кир (ім'я), боголюбивого епископа нашого Кир (ім'я)... і увесь священичий, дияконський і монаший чин, Богом бережений народ наш, правління і все військо, благородних і приснопам'ятних ктиторів і доброчинців святого храму цього, і всіх вас, православних християн, нехай пом'яне Господь Бог у Царстві своїм завжди, нині і повсякчас, і на віки віків». На це люди відповідають: «Амінь» і співають кінець Херувимської пісні «Щоб і Царя всіх ми прийняли...»

Вхід символізує приїзд Ісуса Христа до Єрусалиму, де Його чекала смерть на хресті. Ісус знав про це, знав, що буде страждати, — Він провістив, що стане жертвою за всіх людей. Так і у відправі після входу слідує жертвоприношення за всіх. Священик, заступаючи Христа, називає спочатку тих, хто найближчий нам, найдорожчий нашому християнському серцю, а вкінці — всіх християн.

Ектенія прохальна

Ця ектенія починається словами: «Сповнімо молитву нашу Господу» (доповнімо молитву нашу Господу). Священик закликає доповнити нашу молитву, яку ми перервали через вхід. А люди на це: «Господи, помилуй!»

І далі священик перераховує те, за що ми будемо молитися:

«За предложені, чесні дари Господу помолімося» (за той хліб і вино, котрі зараз лежать на престолі); за святий храм цей, і тих, що з вірою, благоговінням і страхом Божим входять до нього, Господу помолімося (за церкву та й за тих, що увійшли до неї з вірою (тобто котрі вірять так, як Свята Католицька Церква подає); з благоговінням (тобто котрі є побожними, прийшли до Церкви, щоб помолитися) і зі страхом Божим (котрі мають у серці боязнь Божу); — щоб ізбавитися нам від усякої скорби, гніву і нужди... (щоб ми позбулися усякого смутку, гніву і нужди...). На це вірники відповідають: «Господи, помилуй!» (Господи, змилосердься над нами, дай нам те, про що ми Тебе просимо).

Отож, у цих трьох проханнях священик закликає нас молитися за ті священні дари, котрі лежать на престолі, щоб із ними не сталося чогось, поки не настане перетворення. Далі молимося за храм-церкву, щоб з нею також нічого не трапилося, щоб ми мали де ту жертву приносити. Молимося також і за тих, хто є в церкві, щоб були стійкими у вірі, побожності і страху Божому до моменту перетворення, та щоб ми вільні були від усякої журби і скорботи. Вірники на це співають: «Господи, помилуй!».

У цей час священик читає молитву проскомидії або наміру:

«Господи Боже, Вседержителю, единий святий, Ти, що приймаеш жертву похвали від тих, котрі закликають Тебе усім серцем; прийми й від нас, грішних, молитву і принеси її до святого Свого жертовника і дай нам силу принести Тобі дари і духовні жертви за наші гріхи, за людські провини. І допоможи нам заслужити Твою ласку, щоб приемною була ця наша жертва і щоб Дух Твоеї благодаті вселився в нас і на запропоновані ці Дари і на всіх людей Твоїх».

У цій молитві священик просить про те саме, про що просили ми в ектенії, а далі знову ГОЛОСНО читає ектенію: «Заступи, спаси і охорони нас, Боже, Твоею благодаттю». Вірники на це відповідають: «Господи, помилуй!»

Потім священик молиться про різні милості для душі, які завдяки цій жертві хочемо випросити. Ісус Христос жертвував Собою задля нашого спасіння, отже, й тут просимо про ласки, необхідні нашій душі для спасіння. Отож: «Дня всього звершеного, святого, мирного й безгрішного у Господа просімо» (тобто просимо Господа Бога, щоб допоміг нам прожити цей день без гріха і у спокої; щоб був для нас днем святості, днем досконалим, бо лише за такий день буде нагорода в небі. За день, проведений у гріхах, чекає на нас кара. Люди на це закликають: «Подай, Господи» (дай, Господи, щоб ми свято прожили цей день).

А щоб ми могли свято, без гріха жити, нам необхідне заступництво Бога, бо ми слабкі і негідні. Хто ж нас стереже? Ангел Божий. Саме тому вдруге закликає нас священик до молитви словами: «Ангела миру, вірного наставника, хоронителя душ і тілес наших у Господа просімо» (тобто Ангела спокою, вірного провідника, охоронця душ і тіл наших у Господа просімо. Просімо Господа, щоб послав нам Ангела спокою (ангел неспокою-диявол), такого, щоб вірно наставляв нас на праведну дорогу та охороняв нашу душу і тіло від усякого зла). Вірники знову на це відповідають: «Подай, Господи» (пошли нам Ангела). Людина слабка, тому, хоч би як остерігалася, не вбережеться від гріха, і тому священик закликає: «Прощення і відпущення гріхів і прогрішень наших у Господа просімо». Отже, просімо Господа пробачити нам наші гріхи і провини, не карати суворо нас за них. Люди відгукуються словами: «Подай, Господи!»

Чому ж ми грішимо? Часом через злих людей, через якесь нещастя або й, навіть, через щастя, — по-різному буває. Тому священик далі закликає: «Доброго і пожиточного душам нашим і миру для світу у Господа просімо». Отже, просімо доброго та ласкавого Господа сприяти тому, щоб усе навколо нас спричинялося для добра і пожитку нашої душі, щоб був мир на землі. Вірники знову відповідають: «Подай, Господи!».

Але для того, щоб бути врятованим, не досить прожити день чи два без гріха, — треба бути стійким у доброму аж до смерті. Треба жити без гріха, щоб був мир і спокій між нами і Богом. А якщо скоїмо якийсь гріх, то треба шкодувати, що так сталося. Кожен гріх ми повинні відпокутувати, щоб той зв'язок, який існував між нами і Богом, і який через гріх ми втратили, відновити. Тому священик молиться: «Осталий час життя нашого в мирі й покаянні скінчити у Господа просімо», тобто просімо Господа Бога, щоб допоміг нам скінчити наше життя в мирі з Богом. Люди відповідають: «Подай, Господи».

Людське життя закінчується смертю, і дуже важливо, чи ми будемо у цю хвилину спасенні. Тому священик закликає просити в Бога «християнської кончини життя нашого, безболісної, бездоганної, мирної, і доброго одвіту на страшнім судищі Христовім», тобто просити, щоб Бог дозволив нам по-християнськи, безболісно, бездоганно і спокійно закінчити наше життя, щоб ми вмирали, як християни; щоб могли перед смертю сповідатися, причащатися Тіла і Крові Христової та удостоїтися св. Тайни Єлеопомазання, щоб ми втішилися цим на шляху до неба; просити, щоб ми йшли з цього світу, не відчуваючи фізичного болю, зберігши душевний спокій, щоб ми не соромилися на страшному Христовому суді своїх гріхів, але щоб могли дати Христу добру відповідь, коли Він стане питати нас про наше життя. Вірники на це закликають: «Подай, Господи!» (дай нам так умирати).

На цьому закінчуються наші прохання. Але хто їх повинен вислухати?

Ісус Христос за посередництвом Пречистої Діви Марії та святих. Саме тому священик додає: «Пресвяту, пречисту, преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і приснодіву Марію, з усіма святими пом'янувши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богу віддаймо». Зміст цього прохання такий: «Правда, що ми просимо Господа Бога про усі ці милості, але усі ми грішні, наші молитви не мають перед Богом великого значення. Тому попросімо і свою Заступницю перед Богом Пречисту Діву Марію. Бо Вона е нашою Царицею, Володаркою перед Богом; Вона е найсвятішою, найчистішою, найповнішою усяких ласок Божих; Вона е Матір'ю самого Бога Ісуса Христа. Вона допоможе нам отримати усе, що ми так гаряче просимо Господа Бога. Візьмімо собі заступниками і всіх Святих, через їхні руки віддаючи самих себе, і один одного, і усе життя наше Христу Богу». А вірники на це проголошують: «Тобі, Господи» (так, віддаємо Тобі, Господи, усі наші прохання через руки Пречистої Діви і всіх Святих).

Наступні слова священика: «Щедротами единородного Сина Твого, що з Ним благословенний еси, з пресвятим, і благим, і животворним Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки вічні». Священик ще раз звертається до Бога Отця, кажучи, що виконання усіх цих прохань, здійснення нашого спасіння очікуємо лише від Бога Отця через заслуги єдинородного Його Сина Ісуса Христа, бо Христос, і Отець, і Св. Дух — це одне ціле, бо Отцю з Сином та зі Св. Духом навіки належить однакова слава. Люди на це відповідають: «Амінь» (тобто, так, ми віримо, так, ми сподіваємося усього цього через заслуги, через жертву Сина Божого).

ВІРУЮ

Дари, тобто хліб і вино, незабаром будуть чудесним способом перетворені у правдиве Тіло і Кров Ісуса Христа і буде принесена жертва. Щоб гідно приготуватися до цієї жертви, ми вже просили Господа Бога про чистоту серця, Херувимською піснею спонукали себе відкинути будь-які думки про земні речі. У прохальній ектенії ми розповіли Господу Богу про наші бажання, заради яких приносимо цю жертву. Але щоб та жертва була справді жертвою, треба вірити в усе те, що подає для віри Католицька Церква, без такої віри жертва не буде жертвою. Ця жертва приноситься від усіх, хто з'єднаний із Святою Католицькою Христовою Церквою через віру, а хто тій Церкві не вірить або не довіряє, той вже не з'єднаний з нею. Така людина видає себе за віруючого, але в її серці нема віри, вона далеко від Божої правди і вже не зв'язана з тим, у що Церква закликає вірити. А якщо вона не з'єднана із Христовою Церквою, то вона вже й з Христом не з'єднана. Хто не вірить Церкві, той не вірить і Христу, тобто, не з'єднаний із Христом. А хто не з'єднаний із Христом, той не може єднатися і з Його жертвою, якою є Служба Божа. Отже, щоб жертва була прийнята — треба вірити. Однак, це ще не все. Щоб ця жертва була приємна Господу Богу, щоб Господь Бог прийняв її від нас як жертву, треба, щоб наша віра була живою. А віра лише тоді є живою, коли ми живемо за вірою, тобто так, як ця віра вчить; коли між нами і Богом є згода, коли ми любимо Бога і нашого ближнього.

Тому священик відразу після прохальної ектенії звертається до людей, благословляючи їх рукою: «Мир усім!» (спокій всім). Цими словами і благословенням священик неначе хоче влити до наших сердець злагоду з Богом і людьми, любов Бога і ближнього. Люди бажають і священикові такого ж спокою, відповідаючи: «І духові твоему».

Після цієї відповіді людей священик говорить, з ким ми повинні мати цей спокій: з усіма людьми і з Богом. Він говорить: «Возлюбім один одного, щоб однодумно визнавати». Отже, любімо один одного, щоб могли однією думкою визнавати, любити. І кого ж саме? Тут не священик, а вже вірні говорять, кого любити і визнавати. Вони вже неначе відповідають, що люблять один другого і знають, кого їм визнати: «Отця, і Сина, і Святого Духа, Трійцю единосущну і нероздільну».

Священик на знак своєї любові до Господа Бога цілує воздух над дискосом і чашею та престол, говорячи при цьому: «Возлюблю Тебе, Господи, кріпосте моя. Господь — твердиня моя і прибіжище мое». А якщо є більше священиків при престолі, то на знак любові між собою цілують один одного у плечі, говорячи: «Христос посеред нас». — «Е і буде».

Ми повинні серцем обіймати один одного під час Служби Божої. Це стосується насамперед тих, хто живе у незгоді з ближніми. Вони повинні на Службі Божій, пробачити один одному. Адже ми повинні принести в жертву Господу Богу самого Божого Сина, а що ж Той Син Божий учинив своїм ворогам (тим, котрі розіп'яли Його на хресті), коли приносив Себе в жертву Небесному Отцю? Та ж Він просив Отця свого: «Отче, пробач їм», а ми, приносячи таку саму жертву, мали би носити в серці гнів до нашого ближнього?! Ми повинні прощати тим, котрі скривдили нас. Нехай не буде між нами місця усякій ненависті та ворожнечі, нехай усі стануть рівними перед Богом, нехай будуть братами між собою і дітьми одного Бога, того Бога, якого вони ісповідують устами. Нехай щиро кажуть: «Однодумно визнаемо...»

Засвідчивши таким чином свою любов до Бога і до ближнього, ми повинні ще визнати віру в Пресвяту Трійцю. Священик бере в обидві руки воздух, підносить догори і закликає: «Двері, двері в премудрості будьмо уважні». На ці слова і люди, і священик визнають свою віру і відмовляють «Вірую».

Чому ж священик говорить тут про двері?

Цей звичай відомий ще здавна, з тих часів, коли невірні переслідували християн, катували їх або й убивали. Отже, християни змушені були відправляти Службу Божу таємно. Коли наступав найважливіший момент Служби Божої, давні християни боялися, щоб до церкви не прокралися невірні і не стали на перешкоді тій жертві (щоб не збезчестили її). Саме тому священик звертався до тих, котрі стояли біля церковних дверей, щоб вони пильнували за ними. Тепер, дякуючи Богу, подібних випадків нема. Ніхто не перешкоджає принесенню християнської жертви. Однак, ці слова збереглися дотепер тому, щоб ми не забували про ті страшні давні часи, коли переслідували християн, які, незважаючи ні на що, сміливо визнавали свою святу віру і навіть кров свою проливали за неї. Ми повинні пам'ятати про ті часи і дякувати Господу Богу за те, що живемо тепер у мирі і спокої, що можемо відверто і спокійно визнавати свою віру. Разом із тим, у цих словах криється і пересторога.

А навіщо під час відмовляння «Вірую» священик тримає воздух перед очима?

Для того, щоб засвідчити тим свою віру у те, що не може збагнути своїм розумом.

А навіщо священик потрясає воздухом під час відмовляння «Вірую?»

Ця дія означає ласку Святого Духа, — Він сходить на нас, неначе легенький вітерець; якщо ми визнаємо свою віру в Пресвяту Трійцю, то нас огорне рясна, всемогутня, животворна ласка Святого Духа. Відразу після «Вірую» священик тричі робить хрест, неголосно промовляючи при тому: «Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас». Таким чином він віддає честь і шану Пресвятій Трійці, яку ми тільки що визнали. А хрест робить для того, щоб показати, що ми саме через хрест дійшли до пізнання Пресвятої Трійці і що саме через хрест ми врятуємося.

Продовження у наступних випусках !!!

Пресвята Євхаристія

Кадило

Дискос   (схематичне зображення)

Чаша


АКЦІЯ!


Вам подобається образок ???

Ви можете замовити його через Інтернет!