Випуск №12, СТАТТЯ №3

Різдво Господа Нашого Ісуса Христа - 7 січня

Архангел Гавриїл сповістив Пресвяту Діву Марію про народження Ісуса Христа.

Про благовіщення нагадує нам свято Благовіщення Пресвятої Діви Марії 25 березня (7 квітня). Почувши радісну новину, Марія відвідує свою своячку Єлизавету, яка вітає її як Богоматір. Ісус Христос народився у Вифлеємі від Пречистої Діви Марії, у маленькій печері.

Якраз у цей час імператор Август наказав зробити у Римській державі перепис населення, і кожний мешканець повинен був прибути туди, звідки походив родом (Лук. 2,1). Тому і Марія з Йосифом повинні були повернутись на свою батьківщину до Вифлеєму. Не знайшовши місця для ночівлі, свята Родина була змушена ночувати у печері за містом, яку навколишні пастирі використовували як загін для худоби.

Як зачаття, так і народження Ісуса Христа відрізнялося від зачаття і народження звичайної людини. Пречиста Діва Марія була звільнена від наслідків первородного гріха (згаданих у книзі Буття 3, 16.) На згадку про народження Ісуса Христа ми святкуємо Різдво Христове.

Різдво Христове припадає на 25 грудня (7 січня) – через дев'ять місяців після Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Перед святом Різдва Христового перебуваємо у 40-денному пості. Він починається після святкування дня св. Пилипа, тому називається пилипівкою. Останній день цього посту, який припадає на надвечір'я Різдва, особливо важливий. Увечері споживають святу вечерю, яка складається з пісних страв. У церквах виставляють ясла або вертепи. Започаткував цей звичай св. Франциск з Ассізі. Є також звичай прикрашати у цей день ялинку, яка є одночасно символом «Вічного дерева» в раю, і дерева Хреста, на якому помер Ісус, помер, щоб воскреснути тому ялинку прикрашають. Подарунки, які отримуємо у цей вечір, символізують Божий дар усьому людству.

Новонародженій дитині спочатку поклонилися пастирі, а за ними — три мудреці (царі) зі сходу. Пастирі, які стерегли отари на полях Вифлеєму, довідалися про Різдво Христа від Ангела (Лук. 2, 9). Трьох мудреців із Сходу до ясел, де лежало Боже Дитя, привела чудесна зірка (Мат. 2, 9). Три мудреці, прибувши до Вифлеєму, склали Дитятку дари: золото, ладан і миро. Золото символізувало їх вірність Христу як Царю; ладан — молитву як Богу, миро — як Спасителеві, який терпітиме за людей. Повертались три мудреці за наказом Бога іншою дорогою, — і ми повинні іти дорогою навернення, якщо хочемо дійти до своєї справжньої батьківщини, до спасіння. Коли дитині минуло вісім днів, при обрізанні їй було надано ім'я Ісус (Лук. 2, 21).

Глибокий зміст народження Ісуса Христа

Ісус Христос приходить на світ у Вифлеємі (місті хліба), бо сам є хлібом живим з неба. Приходить на світ не в Назареті, але на чужині, бо вітчизною Його є небо, а на землі Він для багатьох є чужим. Приходить на світ серед пастирів і овець, бо сам є "добрим пастирем" (Йоан 10, 11) великої отари. Приходить на світ у стайні, бо земля, на котру прийшов, є стайнею в порівнянні з небом. Приходить на світ в убогості, щоб кожний приходив до нього з довірою. Приходить на світ в укритті, бо є "Богом тайним" (Іс.45, 15), якого в земному житті не можемо бачити, бо любить добрі справи (Мат 6, 1-6). Ісус лежить у яслах, де знаходиться корм для худоби, бо сам має стати кормом для людей. Лежить у дерев’яних яслах, бо прийшов на світ для того, щоб померти на дерев’яному хресті. Приходить на світ темної ночі, бо більшість людства на той час перебувала в темряві, не знаючи правдивого Бога. Приходить на світ узимку, бо людські серця на той час були холодними, їм бракувало любові до Бога і ближнього. Спаситель сходить із неба вночі, як роса (Іс. 45, 8), бо оживляє людство так, як роса рослини. Спаситель сходить на землю в образі дитини, щоб викликати до себе довіру людей. Він приходить на світ приниженим, щоб дати нам зрозуміти, що не дорога розкоші і чуттєвих утіх, але дорога терпінь і відречення веде нас до неба. Ісус Христос — товариш убогих, їм першим мало бути оголошене Євангеліє (Лук. 4, 18). У хвилину народження Ісуса Христа над полями Вифлеєму появилося світло, бо Христос є світлом світу (Йоан 8, 12), що світить серед темряви (Йоан 1, 5). Ангели співали новонародженому величальні пісні, в яких розкривалася мета приходу Христа на землю: Він прийшов, щоб прославити Бога (Йоан 13, 32), а людям дати мир на землі (Йоан 14, 27), мир з Богом (поєднання з Богом через смерть на хресті), мир зі самим собою (справжнє задоволення, яке отримуємо через пізнання і дотримання настанов святого Євангелія), мир з ближніми.,(через дотримання заповіді любові ближнього, любові ворогів і доброти). Першими про народження Бога-дитини довідуються пастирі, а не горді фарисеї. Він дає свою ласку покірним, а протистоїть гордим (І Петро 5, 5). Для навіть найбільшого, але гордого вченого наука Ісуса Христа залишиться книгою за семи печатями, а прості, покірні, просвічені світлом Бога зрозуміють її. До своїх ясел Ісус Христос кличе насамперед пастирів, а за ними — трьох мудреців. Це є символом того, що і до своєї Церкви Він через Апостолів покличе спочатку євреїв (Мат. 15, 24), а пізніше поган. Пастирі є представниками убогих, три царі представниками багатих. Чудова зірка на небі символізує, що Бог нам посланий із небес.

Особливості празника

20 грудня 386 - 388 року, св. Іван Золотоустий маючи проповідь у річницю смерті мученика Філогонія, єпископа антіохійського, сповістив своїм вірникам, що цього року Антіохія перший раз святкуватиме празник Христового Різдва 25 грудня окремо від празника Богоявління. При тому він сказав, що цей празник "можна назвати матір'ю всіх празників". А це тому, бо "ВІД нього — говорить він — отримали свій початок і основу Богоявління, Воскресіння, Вознесіння і П’ятидесятниця. Справді, Христове Різдво це найважливіша подія в історії людського роду. Ця подія започаткувала християнську еру. Вона стала вихідною точкою, від якої означуємо події світу. Тож погляньмо на обставини установлення цього великого празника і на його історію празника у Західній і Східній Церквах.

Історія Празника

Три перші століття християни не мали окремого празника Христового Різдва. В той час був відомий тільки празник Богоявління, що святкувався 6 січня. Цей празник з’єднував у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордан. Грецьке слово "Епіфанія" або "Теофанія", що означає "З’явлення" або "Богоявління", в перших століттях християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при Його хрещенні, але і Його появу на землі, тобто Його народження.

Про те, що ці два празники колись святкувалися в один день свідчить уклад богослужінь цих празників. Схема Богослужіння цих обох празників одна й та сама. Обидва вони мають надвечір’я з постом, мають у надвечір'я Літургію св. Василя Великого з вечірнею, мають Царські Часи, Велике повечір'я зі співом "З нами Бог", на Літургії "Єлици" і т. п.. Різниця в їхньому богослужінні відноситься тільки щодо змісту їхнього Богослужіння.

В перших віках деякі Церкви, а передусім Західна Церква, з празником Богоявління пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галілейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресіння Лазаря, бо всі ті події це свідки Богоявління — появи Бога на землі. І якраз святкування більше подій із життя Ісуса Христа разом з празником Богоявління було, одною з головних причин, чому Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявління і почала святкувати його в окремий день.

Празник Христового Різдва на заході

Празник Христового Різдва відлучився від Богоявління найперше в римській Церкві, яка за папи Юлія І (337-352) почала святкувати Христове Різдво 25 грудня. Хоча Римська Церква празнувала Христове Різдво 25 грудня, то інші Церкви на Заході все ще якийсь час святкували його 6 січня разом з Богоявлінням. Празник Христового Різдва з Риму потрапив до Іспанії і північної Африки десь біля 384 року, а потім за єпископа Перпетуа з Тур (†491) до Галлії, нинішньої Франції, і до інших країв Європи.

Установлення дати Христового Різдва вплинуло на установлення дат інших празників залежних від нього, як Обрізання, Стрітення, Благовіщення і Різдво Івана Хрестителя.

Празник Христового Різдва на сході

За прикладом Західної Церкви і Східні Церкви починають святкувати Христове Різдво 25 грудня. Вирішальну роль в цій справі мали три великі Отці Східної Церкви: Св. Василь Великий, Св. Григорій Богослов і св. Іван Золотоустий. Св. Василь Великий (†379} мав бути першим, котрий в Каппадокії біля 371 - 374 рр.. почав святкувати Христове Різдво 25-го грудня. Під його впливом св. Григорій Богослов (†390) запроваджує цей празник у Константинополі. Він 25 грудня 379 р. свою проповідь починає цими словами: «Христос рождається — славіте Його!».

Св. Іван Золотоустий (†407) з великою ревністю започатковує празник Христового Різдва в Антіохії 386 року. У своїй проповіді 25-го грудня, звеличуючи Христове Різдво, він виказує свою радість з його святкування: «Давно бажав я — каже він — побачити цей день, і не тільки побачити, але й святкувати з такою кількістю народу. Я безнастанно молився, щоб наше зібрання було таке численне, як численним бачимо його тепер, що і сталося».

Дещо пізніше новий празник увійде в практику в двох інших осередках тодішнього християнського світу: в Олександрії і Єрусалимі. Службу на празник Христового Різдва склали Роман Сладкопівець, патріарх Герман, Андрій Критський, Іван Дамаскін, Косма Маюмський і патріарх Анатолій.

В IV-му столітті св. Олена, мати цісаря Костянтина Великого, побудувала в Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. В кодексах цісаря Теодосія з 438 року і цісаря Юстиніана з 535 року знаходиться закон про загальне святкування празника Христового Різдва.





АКЦІЯ!


Вам подобається образок ???

Ви можете замовити його через Інтернет!


50 коп.


Промінь Любові № 12, Грудень 2004, Стаття № 3

Надрукувати цей текст?




Новости ХМАО, городов округа,
Hosted by uCoz